«Я тепер пишу не роман, а роман у віршах - диявольська різниця», - так повідомляв А. С.Пушкін про початок роботи над «Євгенієм Онєгіним», підкреслюючи його нетрадиційність. Поетичне мовлення припускає певну авторську волю, саме тому у восьмому розділі автор називає свій роман у віршах «вільним». Воля пушкінського добутку - це насамперед невимушена бесіда автора із читачами, вираження авторського «я». Така вільна форма оповідання дозволила Пушкіну відтворити історичну картину сучасного йому суспільства, говорячи словами В. Г.Бєлінського, написати «енциклопедію російського життя». Голос автора звучить у численних ліричних відступах, які визначають рух оповідання в різних напрямках. Однієї з найважливіших тем авторських відступів в «Євгенію Онєгіні» є зображення природи

Протягом усього роману перед читачем проходить і зима з веселими іграми дітлахів і катанням по «опрятней модного паркету» льоду, і весна - «пора любові». Пмнкин малює тихе «північне» літо, «карикатуру південних зим», і, безсумнівно, він не залишає без уваги улюблену осінь. Пейзаж існує в романі поряд з персонажами, що дає можливість авторові характеризувати їхній внутрішній мир через відношення кприроде.

Підкреслюючи духовну близькість Тетяни із природою, автор високо оцінює моральні якості героїні. Часом пейзаж з’являється читачеві таким, яким його бачить Тетяна: «вона любила на балконі попереджати зорі схід», «у вікно побачила Тетяна поутру побілілий двір». В «Євгенію Онєгіні» є й інший ряд авторських відступів - екскурс у російську історію. Знамениті рядки про Москву й Вітчизняну війну 1812 року, відбиток якої ліг на пушкінську епоху, розширюють історичні рамки роману. Не можна не відзначити авторські описи побуту й вдач суспільства того часу

Читач довідається про те, як виховувалася й проводила час світська молодь, перед ним навіть відкриваються альбоми повітових панянок. Думка автора про бали, моду привертає увагу гостротою спостереження. Які блискучі рядки присвячені театру! Драматурги, актори… Ми немов самі попадаємо в all soch © 2005 цей чарівний край», де «блищав Фонвізін, друг волі, і перейнятливий Княжнін», бачимо що летить, «як пухнув від вуст Эола», Істоміну

Деякі ліричні відступи в романі носять прямо автобіографічний характер. Це дає нам право говорити про те, що роман - історія особистості самого поета, особистості творчої, мислячої, неординарної. Пушкіна - і творець роману, і його герой. «Євгеній Онєгін» писався Олександром Сергійовичем протягом семи років у різні часи, при раз-пых обставинах. У поетичних рядках оживають спогаду поета про дні, «коли в садах Ліцею» до нього стала «бути Муза», про змушене вигнання (повинні чесно виконувати закони, «на обличчя сильних не дивитися», захищати сиріт і вдів, звільнити з темниць боржників - «вивергнути бедных з оковів».

У другій частині підводить сумний підсумок володарі й судді залишилися глухі й сліпі до страждань підданих. Закінчується вірш закликом до нещадної кари земних володарів: Воскресни, боже! Боже правих! І їхньому молінню внемли: Прийди, суди, карай лукавих И будь єдиний царем землі!

До цивільної лірики безпосередньо примикає одне з пізніх, підсумкових творів Державіна - «Пам’ятник» - вільне наслідування оді Горация «До Мельпомене». Головної є думка про право автора на безсмертя. Державін нагадує, що він перший «дерзнув» відмовитися від урочистого, пишномовного стилю похвальних од і написав «Фелицу» в «забавному», жартівливому «російському складі».

Крім поетичної сміливості, Державін пишається й своєю громадянською мужністю: поет не побоялася «істину царям з посмішкою говорити». Тут він явно недооцінив себе, тому що вмів говорити царям істину не тільки з обережною посмішкою чесного слуги, але й із гнівом поета. А. А. Бестужев-Марлинский у відомому «Погляді на стару й нову словесність у Росії» писав про Державіна: « Лірик-Філософ, він знайшов мистецтво з посмішкою говорити царям істину, відкрив таємницю піднімати душі, зачаровувати серця й захоплювати їхній те поривами почуттів, то сміливістю виражень, то пишнотою описів». Зближаючи поезію з життям, сміло порушуючи канони класицизму. Державін прокладав нові шляхи в росіянці літературі

В. Г.Бєлінський, порівнюючи творчість Пушкіна з морем, що увібрало в себе струмочки й ріки попередньої літератури, однієї з могутніх рік уважав поезію Г. Р.Державіна