Поему “Мертві душі” неможливо представити без “ліричних відступів”. Вони настільки органічно ввійшли в структуру добутку, що ми вже не мислимо його без цих чудових авторських монологів. Завдяки “ліричним відступам” ми постійно почуваємо присутність автора, що ділиться з нами своїми думками й переживаннями із приводу тої або іншої події, описуваного в all so ch. ru 2001 2005 поемі. Він стає не просто екскурсоводом, ведучим нас по сторінках свого добутку, а, скоріше, близьким іншому, з яким нам хочеться розділити емоції, що переповняють нас. Найчастіше ми чекаємо цих “відступів” у надії, що він своїм винятковим гумором допоможе нам упоратися зі збурюванням або смутком, а іноді просто хочемо знати його думку із приводу всього происходящего.
Крім того, ці “відступи” мають неймовірну художню силу: ми насолоджуємося кожним словом, кожним образом і захоплюємося їхньою точністю й красою. Що ж говорили знамениті сучасники Гоголя із приводу “ліричних відступів” у поемі? А. И. Герцен писав: “Отут перехід від Собакевичей до Плюшкиным, обдає жах; ви з кожним кроком грузнете, тонете глибше, ліричне місце раптом пожвавить, освітить і зараз заміняється знову картиною, що нагадує ще ясніше, у якому рові пекла перебуваємо”. В. Г. Бєлінський теж високо оцінював ліричний початок “Мертвих душ”, указуючи на “ту глибоку, всеосяжну й гуманну суб’єктивність, що у художнику виявляє людини з гарячим серцем, симпатичною душою”. За допомогою “ліричних відступів” письменник виражає своє відношення не тільки до описуваним їм людям і подіям
Ці “відступи” несуть у собі твердження високого покликання людини, значимості більших суспільних ідей і інтересів. Чи висловлює автор свою гіркоту й гнів із приводу незначності показаних їм героїв, чи говорить про місце письменника в сучасному суспільстві, чи пише про живий, бойком російському розумі - джерелом його ліризму є думи про служіння рідній країні, про її долі, суми й сховані гігантські сили. Ліричні місця автором включені в добуток з більшим художнім тактом. Спочатку вони містять його висловлення тільки про героїв добутку, але в міру розвитку сюжету їхні теми стають усе більше різнобічними. Розповівши про Манилова й Коробочку, автор ненадовго перериває оповідання, начебто хоче небагато відійти убік, щоб читачеві стала ясніше намальована картина життя
Авторський відступ, яким переривається оповідання про Коробочку, містить у собі порівняння її з “сестрою” з аристократичного суспільства, що, незважаючи на інший вигляд, нічим не відрізняється від помісної господарки. Після відвідування Ноздрева Чичиков у дорозі зустрічається із прекрасною блондинкою. Опис цієї зустрічі завершується чудовим авторським відступом: “Скрізь, де б не було в житті, серед чи черствих, шероховато-бедных і неохайно-плеснеющих низинних рядів її, або серед одноманітно-хладных і нудно-охайних станів вищих, скрізь хоч раз зустрінеться на шляху людині явленье, не схоже на все те, що траплялося йому бачити дотоле, що хоч раз розбудить у ньому почуття, не схоже на ті, які призначене йому почувати все життя”.
Але все це зовсім чужо Чичикову: його холодна обачність тут зіставляється з безпосереднім проявом людських почуттів. Наприкінці п’ятої глави “ліричний відступ” носить зовсім інший характер. Тут автор говорить уже не про героя, не про відношення до нього, а про могутню російську людину, про талановитість російського народу. Зовні це “ліричний відступ” начебто мало зв’язано з усім попереднім розвитком дії, але воно дуже важливо для розкриття основної ідеї поеми: справжня Росія - це не собакевичи, ноздревы й коробочки, а народ, народна стихія
З ліричними висловленнями про російське слово й народний характер тісно зв’язана й та натхненна сповідь художника про свою юність, про своє сприйняття життя, що відкриває шосту главу. Оповідання про Плюшкине, з найбільшою силою, що втілив у собі низинні прагнення й почуття, переривається гнівними словами автора, що мають глибокий, узагальнюючий зміст: “И до такої незначності, дріб’язковості, гидоти міг снизойти людина!” Сьомуу главуу Гогольь починаєє своїмиоїми міркуваннямнями про творчуу й життєвуу долюю письменникаа в сучасномуому ййому суспільствіі, про дв різні долі, що очікують письменника, що створює “звеличені образи”, і письменника-реаліста, сатирика. У цьому “ліричному відступі” відбилися не тільки погляди письменника на мистецтво, але також його відношення до пануючих верхів суспільства й до народу. “Ліричний відступ”: “Щасливий подорожанин, що після довгої й нудної дороги…
” є важливим етапом у розвитку оповідання: воно як би відокремлює одну оповідальну ланку від іншого. Висловлення Гоголя висвітлюють сутність і значення як всіх попередніх, так і наступних картин поеми. Це “ліричний відступ” безпосередньо пов’язане з народними сценами, показаними в сьомому розділі, і грає дуже важливу роль у композиції поеми
У главах, присвячених зображенню міста, ми зустрічаємо авторські висловлення про чинів і стани: “…тепер у нас всі чини й стани так роздратовані, що все, що не є в друкованій книзі, уже здається їм особистістю: таке вуж, видно, расположенье в повітрі”. Опис загального сум’яття Гоголь закінчує міркуваннями про людські омани, про помилкові шляхи, якими нерідко йшло людство у своїй історії: але сміється поточне покоління й самовпевнене, гордо починає ряд нових оман, над якими також потім посміються нащадки”. Особливої сили цивільний пафос письменника досягає в “ліричному відступі”: “Русь, Русь!
Бачу тебе з мого дивовижного, прекрасного далека”. Як і ліричний монолог початку сьомої глави, це “ліричний відступ” становить виразну грань між двома ланками оповідання - міськими сценами й оповіданням про походження Чичикова. Тут уже широко розгорнута тема Росії, у якій “бідно, розкидане й неприютно”, але де не можуть не народитися богатирі. Слідом за цим автор ділиться із читачем думками, які викликають у ньому далека дорога й трійка, що мчиться: “Яке дивне, і вабливе, і несуче, і чудесне в слові: дорога! і як дивовижна вона сама, ця дорога”.
Гоголь накидає тут одну за іншої картини російської природи, що виникають перед поглядом мандрівника, що мчиться на швидких конях по осінній дорозі. І незважаючи на те що образ птаха-трійки залишився за, у даному “ліричному відступі” ми знову почуваємо його. Оповідання про головного героя поеми завершують авторські висловлення, що представляють різкі заперечення тим, кого може шокувати як головний герой, так і вся поема, що зображує “дурне” і “знехтуване”. “Ліричні відступи” відбивають високе почуття патріотизму автора. Глибокою любов’ю овіяний образ Росії, що завершує роман-поему, образ, що втілив у собі той ідеал, що висвітлював художникові шлях при зображенні дрібного, вульгарного життя
Але без відповіді залишається найважливіший для Гоголя питання: “Русь, куди ж несешся ти?” Що чекало наприкінці шляху цю “натхненну Богом” країну, тоді міг відати тільки Бог
Збережи - » «Ліричні відступи» у поемі Н. В. Гоголя «Мертві душі» . З'явився готовий твір.