Безперечна заслуга Євгенія Гуцало полягає в тім, що він переніс своїх персонажів із площини героїчної в ліричну. Возвеличив своїми добутками збірний, плакатний образ свого народу, що описували його «брати» по перу. Е. Гуцало почував себе серед них найбільше невимушено, розкуто, охоче, розповідаючи про красу рідної природи й людей. Його добутки пронизані передчуттям радості й любові, які в певній мері знайшли своє втілення в оповіданні «Олень Август».

Цей добуток - виклик самого життя, протиставлення чистій дитячій душі, що вміє мріяти, сміло дивитися в майбутнє; невдасі, лицемірові режисерові Альтову. Цей герой прожив життя й втратив уміння бачити красу навколо себе, вірити в мрію, домагатися її здійснення.

Режисер видумав сюжет про «Оленя Августі», що заслуговував на увагу, але не поставився до нього серйозно, можливо, тому, що не вірив у власні сили, у свій талант, скорившись труднощам життя, ставши її рабом. Цей горі - режисер подумав, що, напевно, цей школяр із рваним портфелем обдарований тим, чим не наділені теперішні майстри? Тому що він уже й зараз бачить мир інакше, чим інші, і по його пустирі ходять олені. Можливо, цей дарунок пропаде дарма!? Тому що людина не завжди догадується, що він - зовсім не такий, як інших. Тому й боїться Альтів, заздрить Жені, адже він може догадатися про своєму. Через цей страх режисер не став наставником талановитої дитини й вигнав його, збрехавши своїй знайомій, що хлопча не має ніяких даних для того, щоб зніматися в кіно. Скористався своїм положенням, щоб обдурити дівчину, що вірить у молодого хлопця. Женячи залишився наодинці із собою, зі своїми думками, чистим серцем, що буде вести його в житті, і оленем Августом, що не дасть втратитися в людській суєті.