ГОРА АЮ-ДАГ (ВЕДМІДЬ-ГОРА). Аю-даг — гора на Південному березі Криму. Її назва походить від татарського «аю» — ведмідь і турецького «даг» — гора. Своїм зовнішнім виглядом гора нагадує ведмедя, що п’є воду з моря. Це класичний лаколіт — грибоподібна інтрузія, що утворилася при проникненні магми між шарами осадових гірських порід. Останні куполоподібно піднялися, а верх набув опуклої форми. От як про цей процес розповідає легенда.

У сиву давнину Південний берег Криму був вкритий дрімучим лісом, у якому жили люди. Важко було їм жити серед суворої дикої природи — на кожному кроці їх підстерігала небезпека. І налякані люди зверталися до бога, молячи про захист і допомогу. Йшли роки. Люди розчищали дрімучий ліс, звільняли від каменів схили гір, обробляли землю, саджали дерева і виноградники. Відступили перед людиною лісові хащі, скорилися гори, стало ласкавішим море. І відчули тоді люди свою силу і перестали поклонятися своєму богові.

Довідався про це бог і страшно розгнівався. Полетів він на північ, де лежав величезний ведмідь, величезними льодами і міцними ланцюгами скований. Розсунув бог величезні льоди, зняв з ведмедя міцні ланцюги і велів плисти в південну країну, щоб покарати непокірних.

Зрадів ведмідь волі і поплив по морях і океанах. У тому місці, де лежало село Форос, наблизився він до кримського берега, вийшов із глибин і піднявся на сушу. І був він такий величезний, важкий і страшний, начебто неосяжна грізна гора, а густа шерсть на ньому була, як дрімучий ліс. Могутні лапи ведмедя ступили важко на кримську землю, і могутня спина його досягла хмар. І піднялися від виходу ведмедя з води такі хвилі, що кілька сіл було змито в море.

Вийшов з води величезний ведмідь і рушив уздовж берега. Своєю важкою вагою він руйнував все на своєму шляху. Страшні лапи його розчавлювали все, що під них потрапляло. Гострі пазурі підривали землю величезними борознами, залишаючи після себе ряди глибоких ярів і ущелин. Під вагою ведмежого тіла поповзла земля зі схилів кримських гір, оголилися тверді кам’яні надра. Але і камінь не встояв перед небувалимою вагою, і руйнувалися з гуркотом скелі і цілі гори, розсипаючи навколо себе купи уламків.

На тому місці, де нині простирається місто Ялта, великий ведмідь пустив у хід усю свою силу. Він натискав могутніми боками, бив важкими лапами, розлютовано вив і усе роздирав невблаганними пазурами. І відсунулися високі гори далі від берега, утворилися глибокі долини і широкі улоговини там, де колись були високі пагорби і пологі скелі.

Так добрався ведмідь до того місця, де очам його відкрилася квітуча Партенитська долина, що пестить погляд невисокими пагорбами, розкішними садами і виноградниками, соковитою зеленню лугів, водоспадами, що блищать на сонці.

Подивився ведмідь на красиву долину і побачив, що немає кращого місця в Криму, а може, і на всій землі. І здригнулося люте серце ведмедя. Ні, не буде він більше руйнувати цей чудесний край. Він сам залишиться тут жити, щоб вічно милуватися прекрасною природою, дихати гірським повітрям, купатися в теплих водах Чорного моря. Він не бажає більше повертатися на північ, де чекає неволя в льодовому лігвищі.

Позіхнув ведмідь пересохлою пащею так, що гори затремтіли, і сповз до моря води напитися. Опустився він на коліна, занурив у блакитну вологу свою страшну пащу і став довго і жадібно пити. Грізно вирувало море в пащі, високі хвилі ходили по всьому узбережжю від важкого подиху звіра.

Побачив бог, що ведмідь перестав слухатися його, і вимовив слова заклинання:

—        Залишайся ж навіки на цьому місці!

І стало кам’яніти величезне тіло ведмедя. Могутні боки перетворилися в страшні стрімкі кручі, висока спина стала округлою вершиною гори, голова зробилася гострою скелею над морською безоднею, густа шерсть перетворилася на непрохідну дубову хащу.

Великий ведмідь став Ведмедем-горою. Лише Чорне море продовжувало вирувати біля пащі ведмедя, начебто він усе ще пив воду.