Ларра народився в Мадриді 24 березня 1809 р., тобто в самий розпал пропасних шумувань, викликаних на всім Пиренейском півострові подіями 2 травня 1808 року. Із самого раннього віку він уже відрізнявся незвичайними здатностями до наук, старанністю, жагучим, гарячим темпераментом і якоюсь особою, не дитячою вдумливістю. Досягши популярності ще юнаків, він в 1833 році стає вже надією й гордістю молодої іспанської літератури; печатка привітає його, як другого Квеведо, a цензура, перелякана влучними сатирами під заголовком Cartas del pobrecito Habladoг, підсилює проти нього свої ослабшие було гоніння

Життєвий шлях цього письменника дуже короткий; він простирається тільки до 13 лютого 1837 року, - до того фатального, нещасного дня, коли пістолетним пострілом Ларра поклав кінець своїм моральним стражданням. Говорять, що він був доведений до розпачу наміром улюбленої жінки розірвати з ним зв’язок; але ми думаємо, що роздратована пристрасть, якщо вона й існувала, була, лише прийменником або другорядною причиною самогубства Ларри; варто тільки пригадати все, що він писав в останні місяці свого життя, щоб бачити, як складався в його душі помалу цей похмурий хаос розбитих надій, загублених ілюзій, апатичної зневіри, глибокого розпачу, і сам собою поступово з’ясовувався єдиний результат -і добровільна смерть

Крім памфлетів і сатир, що прославили в потомстві ім’я Фігаро, він перевів із французького кілька видатних п’єс, що принесли великий успіх на сцені; написав живого, повну інтересу історичну повість Пажь Генріха Слабаго, оригінальну драму Мациас і безліч літературно-критичних статей, переважно на такі добутки, які тепер залучали до себе найбільша увага читаючої публіки, як напр. Антони Олександра Дюма, Возстание у Венеції Мартинеса де-ля Роза, Трубадур Гарсии Гутьереса, Серцева історія в Теруэле Гарденбуша й другия. Тут, як і у всій його творчості, постійно проявляється сила таланта з її звичайними властивостями, -і тверезим судженням, легенею, витонченим складом, ясністю виражень і тонкою іронією, що завжди влучно попадає вцель.

Незважаючи на свою молодість, Ларра не піддається оманній двозначності конституційних доктрин; може бути, скоріше почуттям, чим розумом, але він все-таки зрозумів, яка небезпека загрожує країні від системи, що не має у своїй підставі ніяких твердих принципів йому здавалося, що ця штучна система поведе лише до множення посадових осіб, що у всякій суспільній справі, насамперед, будуть убачати свій приватний інтерес. Тому-те він з такою нещадною іронією осміює своїх співвітчизників, що прагнуть тільки виряджатися в конституційну тогу, його лякають м’ясоїдні інстинкти, що таяться в суспільстві, і, дивлячись на усе більше й більше зростаюче хабарництво, він угадує його наслідку в майбутньому, -і бачить смути, продажність, безвладдя, ченців, що перетворюються те в митних чиновників, те вконтрабандистов.

Взагалі, сучасна йому епоха робить на нього вкрай невтішне враження. От як він сам характеризує її:

“Гляньте на Францію, що ми бачимо там? Напіввільний народ, що тільки що зробив напівреволюцію, на троні напівкороль із напівзаконним правом; біля трону напівнаціональна палата, що знову підкоряється гнічу напівмонархічної влади, ослабленою напівреволюцією, великі нації, напівзадоволеним, напівнезадоволена цим положенням, живе чекаючи нового потрясіння, може бути близького, a може бути й далекаго.

“В Італії панує тато, майже нікому непотрібний; у Голландії -король, майже скажений, у Константинополі — майже вмираюча імперія, в Англії — майже нестерпна національна гордість. A от і напівстарезна Іспанія, -і те що молодиться, з підфарбованими волоссями, те знову сива, згорблена; країна, що дотепер уважає себе недоспілої, хоча вірніше її можна назвати переспілим плодом, що вже відпав від своєї галузі. У провінціях її йде полувандейская війна з вождем, майже нічого не розуміє, усюди незліченну безліч майже ні на що нездатних людей;

постійне втручання напівсоюзних націй, як наслідок напівзабутих напівдоговорів. Словом, куди не обернися, -і скрізь панує це величезне підлоги або майже, що заполонило собою увесь світ”.

Нічого не могло бути вірніше наведеної характеристики сучасного суспільства, керованого тодішніми доктринерами, цими творцями, так званої консервативної системи, або, краще сказати, природженими ворогами всяких позитивних початків і всякої догми. До 1870 року ми могли ще не надавати великого значення таким безпринципним порядкам, не вірячи попередженням деяких розсудливих людей і знаходячи перебільшеними їхнього побоювання щодо міцності існуючого соціального будуючи

Але тепер, коли ми бачимо, куди звели Францію ця втрата чистих ідеалів, це забуття самих основних початків гражданственности й патріотизму, нам уже ясно стає, що дотепний жарт сатирика була зовсім не жартом, a вернейшей фотографією того хворобливого стану, у якому ми знемагаємо, завдяки нашому обожнюванню золотого тельця, поклонінню всякому успіху й прагненню до одним тільки матеріальним інтересів

На жаль, хто звикає бачити у всьому лише смішну або потворну сторону, хто всюди шукає тільки приводу до осуджень так іронії, той, напевно, прирікає себе на повне розчарування. Серце його черствіє, зникає віра в ідеал, і незабаром саме життя втрачає для нього всяку принадність. Забуде він усе, що є кращого й піднесеного у світі людських почуттів, що є чистого й втішного в сімейних прихильностях, потужного й життєвого в дусі всяких націй, що навіть спустилася до глибокого падіння, засумнівається він нарешті й в існуванні вищої справедливості, і в непохитності природних законів, керуючих нами. Так було й з Ларрой: розташований більш, ніж хто-небудь, бачити одні лише похмурі сторони, він не вберіг себе від падіння в прірву. Сімейне життя звертається для нього в безперервне борошно, тому що, одружений по любові, батько двох чарівних і гаряче улюблених їм дітей, він вступає в інший, незаконний зв’язок; суспільного нещастя, що не переставали тяжіти над його батьківщиною, викликають у ньому тільки жовчне роздратування й повну безнадійність, тому що він зневірився у свій народ, погрязший у неуцтві, у можливість для нього інший -і вільного й розумного життя

Сумна слабість, жалюгідна зневіра духу, не загартованого в боротьбі! Хіба ми французькі республіканці, менш винесли у важкий час франко-прусской війни, після всіх поразок, пожеж, убивств, внутрішніх безладь? Однак ці нещастя не вбили в нас бадьорості духу й віри в майбутнє, навпроти, ми тільки повчаємося гірким досвідом і виносимо з нього переконання, що правильна, принципова організація необхідна для всякого суспільства. Народні маси, коли вони не підпорядковані твердим законам, -і це не що інше, як безладна череда, не захищене ні від вторгнення іноземних ворогів, ні від розгулу своїх самих гірших інстинктів

Цікаво простежити, як помалу складалося в душі нашого сатирика його глибоке презирство до суспільства й до власного життя

“Що найбільше робить людини нещасним? запитує він і відповідає: відсутність вправності в житті, незнання таких непорушних істин, що інтрига є необхідне знаряддя для всяких делишек, що успіху треба домагатися не особистими даруваннями, a за допомогою впливових зв’язків. Щоб жити й благоденствувати, треба самому кричати o своїх достоїнствах, хоча б і не було таких; треба брехати, коли не вигідно говорити правду, обмовляти на безмовних, нападати на беззахисних, ратувати, але не проти рожна, a за рожен, треба нехтувати всякі переконання й, не маючи внутрішньо жодного, все-таки триматися тих, котрим має бути близьке торжество, щоб потім, улучив хвилину, проголосити їх голосно й доречно; треба пізнати людей, щоб легше було награвати на слабких струнах ,здружитися, якщо це вигідно, експлуатувати жіночу прихильність, як одну із самих вдячних ґрунтів. Почуття любові, честі, боргу й інші ілюзії -і все це краще викинути з голови; женитися треба тільки з розрахунку, і головне -і ніколи не закохуватися інакше, як злегка й мимохідь”.

Pages: 1 2