Пісні язичницького, купальського змісту; супроводжують розваги молоді під час літнього свята Купайла, що триває всю ніч.

Купайло, за язичницькими віруваннями, - Бог шлюбу і земних плодів. У цей день земля має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам. До схід сонця треба було збирати трави. Перед початком збирання приносили жертву землі клали хліб-сіль або монету як плату за щедрість і цілюще зілля.

Хлопці, дівчата, а також вдови до цього свята не допускалися. Вважалося, що самотність не повинна існувати: усе має бути в парі.

Купальське дійство складається з багатьох елементів: Плетіння вінків;

Запалювання вогнища і стрибання через нього; - прикрашання стрічками й віночками жіночого деревця (Марени, Купали); водіння хороводів навколо неї;

- запалювання колеса;

- спалювання солом’яної чоловічої ляльки Купала;

ворожіння;

Купання тощо. Усі ці дії супроводжувалися піснями.

Най популярнішими є пісні, що співають і сьогодні, проте в них часто вже переплутана християнська символіка з рідновірською.

Через християнський вплив їх подекуди стали називати Петрівочними (петрівчаними) піснями.

Петрівчані пісні умовно можна поділити на:

- пісні-роздуми про кохання,

пісні про нещасливу долю сироти,

пісні про складне життя невістки.

Лейтмотив цього циклу - взаємини молодих.

Головний образ більшості пісень Петрівочка, дівчина перед заміжжям. Провідні мотиви купальських пісень: Мрії дівчат про заміжжя,

- роздуми дівчат про свою долю,

Прощання з вільним життям під батьківською стріхою: восени настає пора весіль.

Ой коли ми Петрівочки (Купайлочки) діждали,

То ми її русу косу заплітали.

Тепер же ми Петрівочку (Купайлочку) проведемо,

Ми ж її русу косу розплетемо. Купальські пісні: «Заплету віночок», Ой вінку, мій вінку», «Купайло, купайло» та Ін.