Виявляється, ти повинен піймати не Щастя, а Шанс, що дає Доля, щоб ти міг на Щастя прийти. От ми й вертаємося до тому, із чого починалися наші міркування, - до важливості зупинки й стоп-кадру, якщо ти хочеш, щоб коли-небудь Щастя саме до прийшло до тебе, а через тебе до інших істот і навколишнього світу

Помнете, я ділилася з вами, як у своїй уяві представляла багатьох з вас, що читають цю статтю: незнайомі особи, образи, різні обставини й ситуації - людин бере в руки журнал, відкриває, читає електронне послання, доходить до останнього питання, а далі стоп-кадр

Мені дуже цікаво довідатися, як потім, після цього зложиться ваш день, тиждень, рік, ваше життя… Мені дуже цікаво довідатися, що ви вирішили, який підхід вибрали і як відповістили на останнє запитання стерти або не стерти цей лист у своєму серці й у своїй свідомості!..

Отож, прийшов час розкрити вам секрет мого досить не дозвільної цікавості

Думаю, ви вже догадалися й зрозуміли - цей стоп-кадр і є та сама благословенна мить Шансу, то самий підходящий час переосмислити багато чого, зробити правильні вибори й намітити відповідні кроки, на які ми могли б одержати схвалення долі й благословення неба, щоб коли-небудь доторкнутися на щастя й прийти до нього. «Нічого собі навчання! Ви що, серйозно говорите, адже ця ситуація така банальна?!» - я немов чую заперечення когось із вас і відразу відповідаю: не поспішаєте з висновками, коли мова йде про Шанс, що міг би відкрити нам шлях на щастя, - справа не в ситуації, через яку він проявляється, а в нашій реакції на неї… Шанс завжди приходить зненацька, як незваний гість, без запрошення… Як правило, він приходить у самих незначні й на перший погляд банальних ситуаціях, дуже зручних для цього випадку: саме в такій непривабливій оправі можна сховати коштовність, таємницю, загадку й урок, які треба знайти й розгадати, для того щоб ми самі, наш день і наше життя змінилися клучшему.

Хоронителеві долі, що у подібній ситуації ховає для вас Шанс, що вказує Шлях на Щастя, не потрібні ні ваші «бравуры», ні ваші розважливі, що швидко міркують мозки, ні ваші захвати й страсті, ні ваші оригінальні теорії, амбіції й проекти (такої мови він просто не розуміє). Йому потрібна ваша дійсність, ваша щирість, ваше чисте й трепетне серце, відкрите до всього, йому потрібні ваші справжні зусилля… От чому справа не в ситуації, який би вона не була, а в тім, як ми на неї реагуємо, а сам секрет у зупинці, у стоп-кадрі, що дозволяє всьому штучному у вас зупинитися, а вес справжньому виявитися

Помнете? Відкрили журнал, прочитали послання - а далі стоп-кадр

А далі що буде? Саме далі все залежить від вас, за умови що ви зрозуміли, що будь-яке ваше зусилля, крок, переосмислення або вибір, зроблений у такий момент (по суті, нульової крапки), може змінити вашу долю до кращого. Важливо, щоб вибір був вірний, а реакція справжня - від серця, не від розуму, і щоб серце знало, що завдяки цій ситуації йому відкрилися дивні речі й дивна можливість діяти, трудитися, проявляти зусилля, жити по-новому… От для чого потрібний стоп-кадр, от для чого потрібна зупинка

Відкривши й переосмисливши багато чого, ти продовжуєш боятися, тому що не знаєш, як правильно далі надходити (а ніяка «конкретика» так і не спадає на думку), ти заздалегідь знаєш, що все нове буде непросто, що багато кроків будуть хворобливими, що самому треба мінятися й рости, але тобі вже нічого не страшно, тому що ти сам уже трішки іншої… Тому що перший «дарунок богів», що Шанс приносить як благословення долі, - це крила, це радість і смак життя, це натхнення й загадкове відчуття, немов до цього ти не жив, а тепер відродився… «Життя - це народження, що не припиняється, і себе приймаєш таким, яким стаєш» (Екзюпері).

Це шлях і перший крок, що веде на Щастя, відчуття життя до й після стоп-кадру; стан душі й свідомості інше, чим було до цього, і ти сам іншої, чим був тільки що…

Неважливо, що змінилося в результаті: ваш день, тиждень, рік або все життя, - важливо, що якісні зміни до кращого відбулися, до якого проміжку часу вони не ставилися б. Важливо, що в тебе повітря не було, а тепер він з’явився; що ти не сподівався, не вірив і не любив, а тепер знову сподіваєшся, віриш і любиш; що ти мало що розумів і мало що міг, а тепер багато чого відкрив, багато чого зрозумів і багато чого можеш… Важливо, що до цього ти замикався в собі й перебував у своєму дорогоцінному мирке, нікого до себе не пускаючи, відгородивши себе від інших кам’яною стіною, а тепер біжиш назустріч людям, своїм рідним і близьким і усім світом - стіна була, і от її не стало

Олена Сикирич