Коли я ходжу по місту, або їду в транспорті, я люблю вдивлятися в обличчя людей і прагнути зрозуміти, про що вони думають, чим займаються. Звичайно, точно я довідатися не можу, наскільки правильні мої висновки. Зараз я їду в метро й знову міркую. От у цього хлопчика міцні м’язи, мозолисті руки, напевно він спортсмен. При його росту добре грати в баскетбол або волейбол. Він досить витривалий, а в цих видах спорту потрібна сила. На одній зі станцій в електричку ввійшов його знайомий, хлопці розговорилися, і я зрозумів, що хлопчик - фігурист. Так, я не фахівець відгадувати професії. Але в одному не помилився, що цей хлопчик - спортсмен. І навіть краще, що він виявився фігуристом. Я уявляю, як могутньо й красиво він котить по льоду. Він великий, стрункий, а його партнерка - тоненька, майже ефірна, він піднімає її легко й спокійно. Вона красиво ширяє в повітрі, як птах

Чому я вирішив, що він гарний спортсмен? У хлопчика відкритий і вдумливий погляд. Ямки на щоках, прикрашають його особа, особливо коли він посміхається. А вміння так відкрите й щиро сміятися говорить про доброту й чесність, задоволенні, собою й своєю діяльністю. Він молодою, щасливою, зайнятою цікавою справою. Я виросту й теж знайду свою справу. Хочеться в це вірити!