“…що таке краса, Що так давно обожнюють люди, Посудина, у якому порожнеча Або вогонь, що так яскраво полум’яніє в посудині?” И. Бунін Центральною проблемою художньої літератури є проблема внутрішнього миру людини. Це вихідна точка, від якої тягнуться все без винятку лінії й моменти відбиття реальної дійсності. Своєрідність культур різних епох, своєрідність творчості будь-якого письменника визначається особливостями розуміння сутності людини. Для Лева Миколайовича Толстого розуміння сутності людини визначалося визнанням обов’язкового вибору між добром і злом

Особливістю творчості Толстого є його прагнення зображувати внутрішній мир людини в його розвитку - як постійний, що безупинно переміняється психічний потік. У романі “Воскресіння”, описуючи Нехлюдова, Толстой писав: “Люди як ріки: вода у всіх однакова й скрізь та сама, але кожна ріка буває те вузька, те швидка, те широка, те тиха… Так і люди

Кожна людина носить у собі зачатки всіх властивостей людських і іноді проявляє одні, іноді інші й буває часто зовсім несхожий на себе, залишаючись одним і самим собою”. Кожне із творів Толстого являє собою “історію душі” одного або декількох головних лип за деякий проміжок часу. Роман-Епопея “Війна й мир” - величезна історія духовних змін і росту цілого ряду осіб. Н. Г. Чернишевський визначив цю властивість психологічного малюнка Толстого, назвавши його “діалектикою душі”: “Увага графа Толстого найбільше звернений на те, як одні почуття й думки розвиваються з інших… Тол стого займає самий психічний процес, його закони, - “діалектика душі”. copyright