Федериго призиває товаришів добровільно погодитися на неминуче зло й цим як би піднятися над ним. Маркіз Паллавичино заявляє, що відтепер відрікається від Конфалоньери. Він ниспровергает кумира своєї молодості, перераховуючи всі приниження графа перед австрійським тираном, починаючи із прийняття помилування. Паллавичино просить перевести його в іншу в’язницю. Федериго розуміє його. Звичайно, він міг би залишитися в пам’яті молодих борців мучеником і героєм, якби вмер «з гордими словами на вустах».
Замість цього «його Поневолені руки» в’яжуть вовняну пряжу. У душі Федериго спалахують протест і надія, він ще вийде на волю й буде боротися! Його переживання закінчуються серцевим приступом
Поступово випускають На волю товаришів Федериго. Після безуспішних спроб на дозвіл переселитися ближче до Шпильбергу вмирає Тереза. Федериго довідається про це через півтора годи
Йому стає ясно, що надія й радість уже не оживуть у ньому. Як про сновидіння згадує він про свої плани «ощасливити людство», коли почав з того, що збунтувався проти імператора, якого, бути може, «сам бог поставив на це місце». У сусідню камеру доставляють нового політичного ув’язненого. Він висловлює Федериго свою повагу, говорить, що всі шляхетні люди в Італії Пам’ятають Конфалоньери як першого, хто висунув ідеали єдності й звільнення країни й постраждав за них. Парубок не приймає жалів Федериго про те, що його дії зробили нещасними багатьох людей: велике досягається тільки жертвами. У міркуваннях Федериго він зауважує свого роду «старечу мудрість», мудрість довгих страждань. Умирає імператор Франц, і новий монарх заміняє для Федериго і його соратників висновок висилкою Вамерику.
Поки Конфалоньери не можна з’являтися на батьківщині. Після одинадцятирічного ув’язнення а Шпильберге Федериго зустрічається з рідними. Не відразу довідаються у виснаженій людині колишнього Федериго. Не відразу вертаються до графа «гордовита постава й царствена люб’язність», тільки вже позбавлені колишньої волі
В Америці Федериго стає центром загальної уваги, його приймають у відомих будинках. Але діловита суєта й погоня за прибутком у цій країні відштовхують його. Федериго їде в Європу, Відвідує своїх друзів. Усюди За ним як за небезпечним державним злочинцем випливають австрійські шпигуни. А в його душі й тілі ледь тепліє життєва енергія
У друзів у Парижу він знайомиться з молодою ірландкою Софією й жениться на ній. Після закінчення строку амністії він поселяється з нею в Милане, у будинку батька. Він цурається суспільства, про політика говорить неохоче, а якщо його змушують обставини, недвозначно називає себе австрійським підданим, Федериго усвідомить, що «живе, не живучи», і це обтяжливо йому. Але часом у ньому спалахує бажання «роздути загасаюче полум’я», брати участь у боротьбі, допомогти молоді ідейно. Під час однієї з таких спалахів, на шляху зі Швейцарії через Альпи в Милан, кваплячись повернутися, гнаний прагненням діяти, він умирає від серцевого приступу. На похорони з’явилося все вище суспільство Милана. У юрбі ховалися поліцейські
На прощанні виступив Карло д’адда, пов’язаний з Федериго родинними й духовними узами, що згуртували Навколо себе молодь із патріотичними ідеалами. Молодий оратор Заявив, що шляхетне й безсмертне серце Конфалоньери запалило всю Італію пожежею відплати
Збережи - » Короткий зміст “Життя графа Федериго Конфалоньери” Хуха по главах - Частина 2 . З'явився готовий твір.