Одного чудового дня в селі Глаттфельден, що розташовано десь на півночі Швейцарії, з’являється ставний і гарний незнайомець, одягнений у зелений сюртук. Це майстер Леї. Колись давно він покинув рідне село й відправився мандрувати по світлу. Проробивши шлях від подмастерья до митецького каменотеса й архітектора, попрацювавши у всіх більших містах Німеччини, він вертається на батьківщину. Тут майстер Леї вирішує спробувати щастя в столиці й заснувати в Цюріху власне діло

Перш ніж переїхати в місто, воно жениться на дочці сільського пастора. Після прибуття молодий архітектор не тільки багато й напружено працює, але й бере участь у громадському житті. До нещастя, смерть наздоганяє його в розквіті сил. Майстер Леї залишив своїй удові безліч незавершених справ, і, після того як вони були наведені в порядок, з’ясовується, що весь стан сім’ї становить лише один будинок. Він населений знизу доверху, як вулик. Саме дохід від мешканців і допомагає вдові Леї і її сині по ім’ю Генріх зводити кінці з кінцями.’ У цьому будинку хлопчик уперше усвідомлює себе як мисляча істота

Уже в ранньому віці він починає замислюватися над тим, що є Бог. Один раз він відмовляється молитися, точно так само, як і дівчинка Мерет, історія якої вразить уяву Генріха через багато років. Дівчинка відмовлялася молитися й була замучена до смерті якимось пастором. Генріх знайомиться з лахмітницею по ім’ю пані Маргрет.

Він проводить багато часу в її крамниці, слухаючи історії про примар, чаклунів, нечисту силу й т.п. Генріху виконується сім років, і мати відправляє його в школу. Два його костюмчики перешиті із зеленої військової форми батька. Тому хлопчики нашого героя прозивають «зеленим Генріхом». У школі він уперше зіштовхується з такими поняттями, як неправда, зарозумілість, хвастощі

Багато часу Генріх проводить наодинці із самим собою, у своєму таємному дитячому світі. Як і багато хто його однолітки, він ловить метеликів і жуків, збирає різнобарвні камені. Якось побачивши звіринець, Генріх вирішує створити й у себе такий же. У його звіринці горобці, кролик, миша, трохи ящірок, павуки, вужі. Але один раз Генріх вирішує вбити тварин: живими він закопує своїх вихованців у землю. Потрапивши в анатомічний музей при лікарні й побачивши в ньому посудини з ембріонами, він вирішує створити щось подібне й у себе будинку. Генріх ліпить із воску ембріони й засовує їх у флакони з-під одеколону й спирту

Кожному він дає ім’я. Кажому з них він становить гороскоп, відповідно до якогось посібника по теософії, що він знайшов у будинку пані Маргрет. Але й цей мир гине: захищаючись від розлютованої кішки, Генріх кидає в неї своїх воскових виродків. Нарешті тихі ігри наодинці із самим собою набридають Генріху

Він сходиться з компанією хлопчиськ. Разом вони влаштовують театральні подання, і, коли в місто приїжджає трупа німецьких акторів і дає подання «Фауста», Генріх теж бере участь у спектаклі. Він виконує роль морського котика. У дванадцять років Генріх надходить у реальне училище

Серед синів заможних городян наш герой почуває себе чужим. Щоб стати таким, як всі, Генріх краде срібні монети із заощаджень матері. Коли герой випадково бере участь в обструкції одному нелюбимому вчителеві, співтовариші видають його за «головного призвідника бешкетування». У результаті Генріха виключають із училища

Тепер, вільний від занять, він виявляє пристрасть до малювання й заявляє матері, що хоче стати художником. Мати противиться цьому й вирішує відправити Генріха в село до свого брата пасторові. Тут юний герой зустрічає молоду вдову по ім’ю Юдифь. Гостра, невимовна насолода охоплює Генріха, коли він перебуває поруч із нею. І в селі Генріх продовжує малювати

Він часто йде в ліси, де малює з натури дерева й лісові струмки. За це родичі прозивають його «художником». Один раз герой попадає в будинок сільського вчителя. Там він знайомиться з Ганною, його дочкою. У своєму серці Генріх несе її світлий, неземний образ

В одному з листів Генріх знову повідомляє матері про намір стати художником. До різних людей звертається пані Леї за радою, як їй надійти із сином, ні від кого, однак, вона не одержує розумної відповіді. Тим часом у селі Генріх продовжує свої заняття живописом. Кілька своїх малюнків він дарує Юдифи. Але його серце належить Ганні

Зелений Генріх стає частим гостем у будинку її батька. Тим часом важко занедужує й умирає бабуся Генріха. На поминках, відповідно до древнього звичаю, Ганна й Генріх виконують танець. Після сумного ритуалу наш герой проводжає Ганну домийся

Їхній шлях лежить через цвинтар. І тут, серед могил, вони цілуються в перший раз. Генріху потрібно вертатися в місто. Він стає учнем якогось гравера Хаберзаата, ремісника від мистецтва, що створює незграбні швейцарські пейзажі по одному стандарті: святкові блакитні небеса й смарагдово-зелені пейзажі. Генріху зовсім не по душі копіювання зі зразків Хаберзаата.

Коли наступним летом наш герой знову відправляється в село, сподіваючись, звичайно ж, побачити Ганну, його осягає розчарування: кохана виїхала вчитися у французьку Швейцарію. Генріх пише Ганні довгі любовні листи, але не посилає їх. Саме жагуче зі своїх листів він пускає плисти по ріці, думаючи, що ніхто не прочитає його. Однак що купається Юдифь знаходить цей лист. Наш герой вертається в місто, де продовжує своє «навчання» живопису. Але Генріх не бажає бути ремісником, він пориває зі своїм наставником і сповіщає про це своїй матері. Навесні наступного року Генріх знову відправляється в село й зустрічається з Ганною, що повернулася на батьківщину

Однак тепер їхні відносини набагато холодніше, ніж були раніше. Вишукані манери, щеплені Ганні за кордоном, отпугивают Генріха. Щораз, коли герой бачить Ганну, він випробовує боязкість і не зважується вступити з нею вразговор.

Він часто усамітнюється в лісовій хащі, де пише портрет своєї коханої. Уперше він пізнає любовне томленье. Час біжить швидко. І от минуло ще півроку

Незабаром після Різдва Генріх одержує від свого дядька запрошення взяти участь у святі: кілька сіл об’єдналися, для того щоб відзначити масницю грандіозним театральним поданням. В основу подання взятий шиллеровский «Вільгельм Телль». Ганна відіграє роль Берти фон Брунек, Генріху дістається роль Ульріха фон Руденца. Вертаючись зі свята, Генріх, охоплений пристрастю, починає обсипати Ганну поцілунками, але дівчина виривається з його обіймів. Дивне почуття охоплює Генріха: йому здається, що він тримає у своїх обіймах нескінченно далекий і безжиттєвий предмет

Провівши Ганну, герой по дорозі додому заходить у таверну, де веселиться сільська молодь. У таверні він зустрічає Юдифь, що запрошує його до себе. Юдифь показує Генріху його лист, адресований Ганні, і вимагає, щоб той без утайки розповів їй всю історію його відносин з дочкою вчителя

Раптово Юдифь обіймає Генріха й починає цілувати його. Генріх відповідає їй взаємністю, але раптом перед нашим героєм виникає образ Ганни, він виривається з обіймів молодої жінки й тікає, обіцяючи собі ніколи більше не бачитися з Юдифью. Повернувшись у Цюріх, Генріх нарешті знаходить собі гідного вчителя живопису: ним стає прославлений і талановитий аквареліст по ім’ю Ремер (що в перекладі з німецького означає «римлянин»), що тільки що вернувся з Рима. Під його керівництвом Генріх починає робити складні й змістовні роботи. Через якийсь час з’ясовується, що Ремер страждає важким психічним захворюванням

Він раптово їде в Париж, де, по слухах, що дійшли до Генріха, проводить залишок своїх днів у лікарні для божевільних. Один раз у гості до матері Генріха приходить сільський учитель зі своєю дочкою. Ганна важко хвора, і батько привіз її в місто, щоб показати лікарям

Коли вони збираються вертатися в село, Генріх повідомляє про свій намір перервати свої заняття живописом і поїхати з ними. Всі дні він проводить у будинку сільського вчителя в постелі Ганни. Вечорами ж, порушуючи свою обіцянку, тайкома зустрічається з Юдифью. Здоров’я Ганни тим часом погіршується

Вона вже майже не встає з ліжка. Через якийсь час Ганна вмирає. Коли на похоронах останній сонячний промінь опромінює особа покійної, лежачої в оточенні білих троянд, Генріх раптом почуває себе майже щасливим: немов разом з Ганною виявилася похованої частина його життя, частина його досвіду. Відразу ж після похорону Генріх поспішає Кюдифи.

Він назавжди прощається зі своєю подругою й разом з матір’ю вертається в місто. Генріху виконується вісімнадцять років. Він підлягає військовій повинності. Один раз по дорозі, що перетинає плац для військових занять, проїжджає більший візок. Такі візки, навантажені доверху всяким добром, служать засобом пересування сім’ям, що направлялися в Америку. Серед переселенців Генріх зауважує Юдифь.

Pages: 1 2

Збережи - » Короткий зміст “Зелений Генріх” Келлера по главах - Частина 1 . З'явився готовий твір.