Харчувати ілюзії - доля провінціалів. Люсьен Шардон був родом з Ангулема. Його батько, простий аптекар, в 1793 р. чудом урятував від ешафота дівицю де Рюбампре, останню представницю цієї знатної сім’ї, і одержав тим самим право женитися на ній. Їхні діти Люсьен і Ева унаследователи чудову красу матері. Шардоны жили у великому нестатку, але Люсьену допоміг устати на ноги його кращий друг - власник друкарні Давид Сешар. Ці юнаки були породжені для великих здійснень, однак Люсьен затьмарював Давида блиском дарувань і сліпучою зовнішністю - він був красень і поет. На нього звернула увагу місцева світська левиця пані де Бержетон і стала запрошувати у свій будинок до великого невдоволення пихатої місцевої знаті

Більше інших злобував барон Сикст дю Шатле - людина безрідний, але що зумів зробити кар’єру й мала свої види на Луїзу де Бержетон, що віддавала явну перевагу талановитому юнакові. А Давид палко закохався в Еву, і та відповіла йому взаємністю, угадавши в цьому кряжистому типографі глибокий розум і піднесена душа. Правда, фінансове становище Давида було незавидним: рідний батько фактично ограбував його, продавши стару друкарню по явно завищеній ціні й поступившись за неабияку винагороду патент на видання газети конкурентам - братам Куэнте. Втім, Давид сподівався розбагатіти, відкривши секрет виробництва дешевого паперу

Така була справа, коли відбулася подія, що вирішила долю Люсьена: один з місцевих дворянчиков, заставши його на колінах перед Луїзою, раструбил про це по всьому місту й нарвався на дуель - мадам де Бержетон наказала покірному старому чоловікові покарати кривдника. Але із цього моменту життя в Ангулеме їй обридла: вона вирішила виїхати в Париж, взявши із собою чарівного Люсьена, Честолюбний юнак зневажив весіллям сестри, знаючи, що йому простять усе. Ева й Давид віддали братові останні гроші - на них він повинен був жити два роки. У столиці шляху Люсьена й мадам де Бержетон розійшлися - провінційна любов, не витримавши першого ж зіткнення з Парижем, швидко переросла в ненависть. Маркіза д’эспар, одна із самих впливових дам Сен-Жерменского передмістя, не відмовила в заступництві своїй кузині, однак зажадала видалити безглуздого молодика, якого та мала дурість привезти із собою. Люсьен же, порівнюючи свою «божественну» Луїзу зі світськими красунями, уже готовий був їй змінити - але отут стараннями маркізи й всюдисущого Сикста дю Шатле його з ганьбою виганяють із пристойного суспільства

Нещасний поет покладав більші надії на збірник сонетів «Маргаритки» і історичний роман «Лучник Карла IX» - виявилося, що в Парижу повнісінько своїх віршомазів і писак, а тому починаючому авторові пробитися вкрай складно. Бездарно промотавши всі гроші, Люсьен забивається в нору й починає працювати: багато читає, пише, міркує. У дешевенької студентської столовке він знайомиться із двома молодими людьми - Даніелем д’артезом і Этьеном Лусто. Доля слабовільного поета залежить від того, який вибір він зробиться

Спочатку Люсьена залучає Даніель, геніальний письменник, що трудиться в тиші, нехтуючи мирську суєту й сиюминутную славу. Друзі Даніеля, хоч і з коливаннями, але приймають Люсьена у своє коло. У цьому вибраному суспільстві мислителів і художників панує рівність: юнака безкорисливо допомагають один одному й гаряче привітають будь-яку удачу побратима

Але всі вони бідують, а Люсьена вабить блиск влади й багатства. І він сходиться з Этьеном - пропаленим журналістом, давно расставшимся з ілюзіями про вірність і честь. Завдяки підтримці Лусто й власному таланту Люсьен стає співробітником газети ліберального напрямку. Він швидко пізнає могутність преси: коштує йому згадати про своїх образах, як його нові друзі починають кампанію безжалісного цькування - з номера в номер вони потішають публіку оповіданнями про пригоди «Выдры» і «Чаплі», у яких усе без праці довідаються мадам де Бержетон і Сикста дю Шатле.

На очах Люсьена обдарований романіст Рауль Натан низько кланяється впливовому критикові Эмилю Блонді. Журналістів усіляко обхаживают за лаштунками театрів - від рецензії на спектакль залежить провал або успіх п’єси. Найстрашніше відбувається, коли газетярі допадаються на свою жертву всією зграєю - людин, що потрапив під такий обстріл, приречений. Люсьен швидко осягає правила гри: йому доручають настрочити «розносну» статтю про нову книгу Натана - і він виправдує очікування колег, хоча сам уважає цей роман прекрасним. Відтепер з нестатком покінчено: поетові непогано платять, і в нього жагуче закохується юна акторка Корали.

Як і всієї її подруги, вона має багатого заступника - торговця шовками Камюзо. Лусто, що живе із Флориной, без зазору совісті користується чужими грошима - Люсьен треба його прикладу, хоча прекрасно розуміє, що перебувати на утриманні в акторки ганебно. Корали одягає свого коханого від голови до ніг. Наступає година торжества - на Єлисейських полях усе любуються прекрасним, вишукано одягненим Люсьеном.

Маркіза д’эспар і мадам Бержетон приголомшені цим чудесним перетворенням, і юнак остаточно затверджується в правильності вибраного шляху. Налякані успіхами Люсьена, обидві знатні дами починають діяти. Молодий герцог де Реторе швидко намацує слабку струну поета - честолюбство. Якщо парубок хоче по праву мати ім’я де Рюбампре, йому треба перейти з опозиційного табору в стан роялістів. Люсьен клює на цю принаду

Проти нього складається змова, тому що інтереси багатьох людей сходяться: Флорина жадає обійти Корали, Лусто заздрить таланту Люсьена, Натан розлючений його критичною статтею, Блонді бажає осадити конкурента. Змінивши лібералам, Люсьен дає своїм ворогам прекрасний шанс розправитися з ним - по ньому відкривають прицільний вогонь, і він у розгубленості робить кілька фатальних помилок. Першою жертвою стає Корали: прогнавши Камюзо й потураючи всім примхам улюбленого, вона доходить до повного руйнування, коли ж на неї ополчаются наймані клакери, занедужує від прикрості й втрачає ангажемент у театрі. Тим часом Люсьену довелося піти на підлість, щоб забезпечити успіх коханої - в обмін на хвалебні рецензії йому наказали «зарізати» книгу д’артеза.

Великодушний Даніель прощає колишнього друга, однак Мішель Кретьен, самий непохитний із всіх членів кружка, плює Люсьену в особу, а потім всаджує йому кулю в груди на дуелі. Корали і її служниця Береника самовіддано доглядають за поетом. Грошей немає зовсім: судові виконавці описують майно акторки, а Люсьену загрожує арешт за борги. Підробивши підпис Давида Сешара, він ураховує три векселі на тисячу франків кожний, і це дозволяє коханцям протриматися ще кілька місяців

У серпні 1822 р. Корали вмирає у віці дев’ятнадцяти років. У Люсьена залишилося тільки одинадцять су, і він пише за двісті франків веселі пісеньки - тільки цими водевільними куплетами можна оплатити похорони нещасної акторки. Провінційному генієві нема чого більше робити в столиці - знищений і розтоптаний, він вертається в Ангулем. Більшу частину шляху Люсьену доводиться йти пішки. У рідні краї він в’їжджає на зап’ятах карети, у якій подорожують новий префект Шаранты Сикст дю Шатле і його дружина - колишня мадам де Бержетон, що встигла овдовіти й знову вийти заміж. Пройшло всього півтора року з тої пори, як Луїза відвезла щасливого Люсьена Впариж.

Поет повернувся додому в той момент, коли його зять виявився на краю прірви. Давид змушений ховатися, щоб не потрапити у в’язницю, - у провінції подібне нещастя означає останній ступінь падіння. Трапилося ж це в такий спосіб. Брати Куэнте, що давно жадали прибрати до рук друкарню Сешара й прознавшие про його винахід, викупили підроблені Люсьеном векселя

Користуючись вадами судової системи, що дозволяє загнати боржника в кут, вони довели пред’явлені до оплати три тисячі франків до п’ятнадцяти - немислима для Сешара сума. Давида обклали з усіх боків: йому змінив складач Серизе, якого він сам вивчив друкованій справі, а скнара-батько відмовився виручити сина, незважаючи на всі благання Евы. Не дивно, що мати й сестра досить холодно зустрічають Люсьена, і це дуже кривдить самолюбного юнака, що ніколи був їхнім кумиром. Він запевняє, що зуміє допомогти Давидові, удавшись до заступництва мадам де Шатле, але замість цього мимоволі видає зятя, і того беруть під варту прямо на вулиці. Брати Куэнте негайно містять із ним угода: йому буде дарована воля, якщо він поступиться усі права на виробництво дешевого паперу й погодиться продати друкарню зрадникові Серизе.

На цьому халепи Давида закінчилися: давши дружині клятву назавжди забути про свої досвіди, він купив невелику садибу, і сім’я знайшла спокій. Після смерті старого Сешара молодим дісталася спадщина у двісті тисяч франків. Старший із братів Куэнте, що нечувано збагатився завдяки винаходу Давида, став пером Франції. Тільки після арешту Давида Люсьен усвідомлює, що накоїв. Прочитавши проклін у погляді матері й сестри, він твердо вирішує покінчити із собою й відправляється на берег Шаранты.