Колишній злодій-кишеньковий злодій Микола Миколайович за пляшкою розповідає історію свого життя мовчазному співрозмовникові. Він звільнився дев’ятнадцяти років, відразу після війни. Тітка його прописала в Москві. Микола Миколайович ніде не працював - куропчил (крав) по кишенях у трамвайній товкотнечі й був при грошах. Але отут вийшов указ про збільшення строку за злодійство, і Микола Миколайович, за порадою тітки, улаштовується працювати в лабораторію до свого сусіда по комунальній квартирі, ученому-біологові на прізвище Кимза. Тиждень Микола Миколайович миє склянки й один раз у черзі в буфета, корячись звичці, витягає в начальника кадрів гаманець

У туалеті він виявляє в гаманці не гроші, а доноси на співробітників інституту. Микола Миколайович спускає все це «багатство» в унітаз, залишивши лише донос на Кимзу, якому його показує. Той блідне й розчиняє донос у кислоті. Назавтра Микола Миколайович говорить Кимзе, що кидає роботу

Кимза пропонує йому працювати в новій якості - стати донором сперми для своїх нових досвідів, рівних яким не було в історії біології. Вони обговорюють умови: оргазм щодня по ранках, робочий день не нормований, оклад - вісімсот двадцять рублів. Микола Миколайович погоджується

Про всякий випадок увечері він іде порадитися щодо своєї майбутньої роботи із приятелем - міжнародним «уркой». Той говорить, що Микола Миколайович продешевив - «я б цим біологам поштучно свої живчики продавав. На те їм і мікроскопи дадены - дріб’язок підраховувати. Шкода от, не можна розбавити малофейку.

Ну, неначебто сметану в магазині. Теж навар був би». Микола Миколайович розраховує в майбутньому поступово підняти ціну. У перший раз він заповнює пробірку наполовину - «цілий чумацький шлях», як говорив колись його сусід по нарам, астроном по спеціальності

Кимза задоволений: «Ну, Микола, ти супермен». Микола Миколайович «вибиває» підвищення окладу до двох тисяч чотирьохсот, спеціально кидає в пробірку бруд з каблука - у результаті цієї хитрості, нібито для стерильності робочого процесу, одержує на місяць два літри спирту. З радощів Микола Миколайович напивається з міжнародним уркой і назавтра на робочому місці ніяк не може довести себе до оргазму. Він весь змок, рука тремтить, але нічого не виходить. У двері просовує голову якийсь академік: «Що ж ви, батенька, викинути не можете насіннячко?

» Раптом одна молодша наукова співробітниця, Влада Юріївна, входить у кімнату, виключає світло - і своєю рукою бере Миколи Миколайовича «за грубу, хамський, уперту сволоту, за член…». Микола Миколайович під час оргазму репетує секунд двадцять так, що дзенькають пробірки й перегоряють лампочки, і зомліває. Наступного разу в нього знову не виходить упоратися самостійно, але вже з іншої причини. Виявляється, Микола Миколайович закохався й думає тільки про Влада Юріївні. Вона знову приходить на допомогу

Після роботи Микола Миколайович вистежує Владу Юріївну, щоб довідатися, де вона живе. Йому хочеться «просто так дивитися на особу її біле… на волосся руді й ока зелені».

Назавтра Миколі Миколайовича повідомляють, що його живчика помістили Владі Юріївні й вона завагітніла. Микола Миколайович розстроєний до сліз, що таким способом з’єднаний зі своєї улюбленої, але вона говорить: «Я вас розумію… все це небагато смутно.

Але наука є наука». Комісія, що складається з керівництва інституту й людей «не з біології», закриває лабораторію, тому що генетика оголошена лженаукою. Миколі Миколайовичу влаштовують допит, у чому полягала його робота, але він, користуючись своїм табірним досвідом, шпурляє в рило замдиректора чорнильницю й симулює припадок епілепсії. Корчити на підлозі, вона чує, як замдиректора відмовляється від своєї дружини - Влади Юріївни. Микола Миколайович виривається з інституту, їде до Влади Юріївні додому й перевозить її до себе, а сам іде ночувати до міжнародного урке.

Ранком він будинку застає бліду Владу Юріївну, що лежить на дивані, і Кимзу, що мацає її пульс. На нервовому ґрунті у Влади Юріївни трапився викидень. Микола Миколайович виходжує Владу Юріївну, спить поруч із нею на підлозі. Витримувати таке близьке сусідство він не має сил, але вона зізнається у своєї фригидности. Коли ж між ними відбувається те, про що так мріяв Микола Миколайович, і коли він «рубає, як дрова в кіно «Комуніст», Влада Юріївна, прислухаючись до себе, кричить: «Этого не може бути!

» У ній прокидається пристрасть. Щоночі вони люблять один одного до непритомності, приводячи один одного по черзі у свідомість нашатирем. Кимза приносить додому мікроскоп - продовжувати досвіди, і Микола Миколайович раз у тиждень здає сперму «для науки» - уже безкоштовно.

Життя триває: уже морганістів і космополітів викрили, Влада Юріївна йде працювати старшою медсестрою, Микола Миколайович улаштовується санітаром. Вони переживають лихоліття. Але отут умирає Сталін

Кимзе повертають лабораторію, він бере до себе Владові Юріївну й Миколу Миколайовича - досвіди тривають. Миколу Миколайовича обважують датчиками, вивчаючи енергію, що виділяється при оргазмі. Один раз його сперму вводять одній шведській дамі, і в неї народжується син, що, щоправда, краде - пішов у тата. Під час досвідів Микола Миколайович читає книги й робить відкриття: ступінь порушення залежить від тексту, що читається. Від соцреализма, наприклад, хоч плач, а не встає, а від читання, наприклад, Пушкіна, «Отелло» або « Мухи-Цокотухи» (особливо коли павучок муху уволок) ефект найбільший

Один академік, проаналізувавши дані, повідомляє Миколі Миколайовичу свій висновок: вся радянська наука, особливо марксизм-ленінізм, - суцільна «суходрочка». «Партія дрочит. Уряд онанирует. Наука мастурбирует», - і всім здається, що після цього, як при оргазмі, раптом настане світле майбутнє. Академік радується, що від цієї суходрочки не загинув у Миколі Миколайовичі людина, і запитує, яким теперішньою справою хоче він зайнятися після досвідів

Микола Миколайович згадує одну корисну книгу, випущену ще при царі, - «Як самому полагодити своє взуття», від якого в нього «стояв, як багнет», і вирішує піти працювати шевцем. «А як же ви отут без мене?» - запитує він в академіка. «Попораємося

Нехай молодь сама дрочит. Нема чого робити науку в білих рукавичках», - відповідає академік і обіцяє прийти до Миколи Миколайовичу лагодити туфлі. І Микола Миколайович вирішує залишити на роботі записку: «Я зав’язав. Нехай дрочит Фидель Кастро.

Йому робити нема чого» - і злиняти. Він представляє, як Кимза кинеться до Влади Юріївні в розпачі: «Зупиниться зараз через твого Коленьки наука». А Влада Юріївна відповість: «Не зупиниться

У нас нагромадилося багато неопрацьованих фактів. Давайте їх обробляти».