Загальний пролог Навесні, у квітні, коли земля прокидається від зимової спячки, з усіх боків Англії стікаються низки прочан в абатство Кентербери поклонитися мощам святого Фоми Бекета. Один раз у харчевні «Табард», у Соуерке, зібралася досить різношерста компанія прочан, яких поєднувало одне: всі вони тримали шлях у Кентербери. Було їх двадцять дев’ять. Під час вечері багато хто з постояльців встигли познайомитися й розговоритися. Гості були самих різних звань і роду занять, що, втім, не заважало їм підтримувати невимушену бесіду
Серед них був і Лицар, відомий усьому світу своєю доблестю й славними подвигами, які він зробив у численних битвах, і його син, юний Сквайр, незважаючи на свої молоді роки, що встиг заслужити прихильність своєї коханої, добувши собі славу як вірний зброєносець у далеких походах у чужі межі, одягнений у строкате вбрання. Разом з лицарем їхав також Иомен, що носив зелений камзол з каптуром і збройний луком з довгими зеленоперыми стрілами, гарний стрілець, що був, видимо, лісником. Разом з ними була Аббатиса по ім’ю Эглантина, що дивилося за знатними послушницями, лагідна й охайна
Кожному із сидячих за столом було приємно бачити її чисте личко й милу посмішку. Вона про щось розмовляла з важливим і товстим Ченцем, що був монастирським ревізором. Жагучий мисливець і веселун, він був проти строгих, самітницьких правил, любив покутить і тримав хортиць. На ньому був розкішний плащ, і їхав він на гнідому коні. Поруч із ним за столом сидів Кармеліт, збирач податей, що превстиг у своєму мистецтві як ніхто й що вмів вичавити останній гріш навіть у жебрака, пообіцявши йому вічне блаженство на небесах
У бобровій шапці, з довгою бородою, сидів багатий Купець, шанований за своє вміння зберігати доходи й спритно вираховувати курс. Перервавши старанні заняття, верхи на замореній шкапі, у Кентербери їхав Студент, навчений книгами й, що витрачав на них останні гроші. Поруч із ним сидів Юрист, неперевершений у знанні законів і в умінні їх обходити. Багатство й слава його швидко множилися, так само як і кількість багатих клієнтів, що часто зверталися до Юриста за допомогою. Неподалік у дорогому вбранні сидів веселий Франклін, що був зразковим шерифом і збирав пінюся
Франклін любив вино й гарний стіл, чим і славився в окрузі. Фарбар, Шапкар, Тесля, Шпалерник і Ткач, одягнені в солідні вбрання цехового братерства, усі робили не поспішаючи, зі свідомістю власного достоїнства й багатства. Вони везли із собою Кухарі, майстри на всі руки, щоб той готовив їм під час довгої подорожі. За одним столом з ними сидів Шкіпер. Він приїхав із західного графства й був одягнений у грубий каптан з парусини
Його вид видавав у ньому досвідченого моряка з «Маделены», що знали всі плини й підводні камені, що зустрічалися на шляху корабля. У малиновому із синім плащі поруч із ним сидів Доктор медицини, зрівнятися з яким у мистецтві лікування не могли навіть лондонські лікарі. Це була умнейший людина, жодного разу не сЪебе, що знеславив, неакуратністю або марнотратством
З ним бовтала Батская ткаля в дорожньому плащі й із превеличезним капелюхом на голові. Вона була глуха, що не заважало їй бути великою майстринею в ткацькій справі. Переживши п’ятьох чоловіків і не менша кількість коханців, вона смиренно відправилася на богомілля, була говірка й весела. Неподалік за столом скромно сидів старенький Священик, краще якого не бачив світло. Він був зразковим пастирем, допомагав незаможним, був лагідний і милосердний у спілкуванні з жебраками й безжалісно справедливий до богатым грішників
Брат його. Орач, їхав разом з ним. Він чимало потрудився на полях за своє життя й уважав боргом християнина свято слухатися заповідей і допомагати людям, які в цьому бідували. Навпроти, на лаві, розвалився Мірошник - ражий здоровань, здоровий, як бик, зі значною рудою бородою й з бородавкою, що поростила твердою щетиною, на носі. Кулачний боєць, бабій, бешкетник і гуляка, він слыл розпачливим брехуном і злодієм. Економ, Що Сидів поруч, був щасливий у всіх операціях, за які брався, і вмів неабияк дурити людей. Пострижений, як священик, у синій сутані й на коні в яблуках з Норфолка в Кентербери їхав Мажордом
Уміючи вчасно украсти й прилеститися, він був богаче свого хазяїна, був скупий і непогано розбирався у своїй справі. Приставши церковного суду весь заплив жиром, і його маленькі вічка дивилися на всіх надзвичайно хитро. Ніяка кислота не витравила б нальоту віковічного бруду на його бороді й не заглушила б часникову відрижку, що він заливав вином. Він умів бути корисним грішникам, якщо ті платили, і віз із собою замість щита величезний коровай житнього хліба
Рабськи відданий йому, поруч їхав Продавець папських індульгенцій. Безжиттєві пасма рідких, злиплих волось облямовували його чоло, воно співав і повчав писклявим голоском з амвона й віз із собою короб з індульгенціями, у продажі яких був напрочуд спритний. Тепер усе вище перераховані весело сиділи за накритим усілякою їжею столом і підкріплювали свої сили. Коли ж вечеря була кінчена й гості стали розходитися, Хазяїн таверни встала й, подякувавши гостей за зроблену честь, осушив свій келих. Потім він, сміючись, помітив, що подорожанам, мабуть, буває іноді нудно, і запропонував прочанам наступне: кожний за час довгої дороги повинен буде розповісти вигадану або справжню історію, а хто розповість цікавіше всіх, буде славно почастований на поворотному шляху
Як суддя Хазяїн запропонував себе, попередивши, що той, хто стане ухилятися від оповідання, буде суворо покараний. Прочани з радістю погодилися, тому що ніхто нудьгувати не хотів, а Хазяїн подобався всім, навіть самим похмурим. І от, перед тим як відправитися в дорогу, всі стали тягти жереб, кому ж розповідати першому. Жереб випав Лицареві, і кіннотники, оточивши його, приготувалися уважно слухати оповідання
Оповідання Лицаря Ніколи в Афінах правил славний владика Тесей. Прославивши себе багатьма перемогами, він нарешті захопив Скифию, де жили амазонки, і женився на їхній володарці Іполиті. Коли він гордо стояв перед своєю столицею, готуючись увійти туди під звуки фанфар, до нього підійшла процесія одягнених у жалобу жінок. Тесей запитав у них, що трапилося, і був чимало розгніваний, довідавшись, що це дружини іменитих фиванских воїнів, тіла яких гниють під сонцем, тому що новий правитель Фив, Креон, що недавно захопив це місто, не дає поховати їх, залишивши на розтерзання птахам. Тесей підхопився на коня й помчався зі своїм військом помститися жорстокому Креону, залишивши в Афінах Іполитові і її красуні сестру Емілію
Військо осадило Фивы, злий Креон упав у битві, убитий Тесеем, і справедливість була відновлена. Серед полеглі воїни Тесея знайшли двох поранених витязів знатного роду. Тесей наказав відправити їх в Афіни й заточити там у вежу, не погодившись взяти за них викупу
Юнаків кликали Арсита й Паламон. Пройшло кілька років. Один раз прекрасна Емілія гуляла по саду, що розкинувся поруч із вежею, де нудилися нещасні в’язні, і співала, немов соловей. У цей час Паламон дивився в сад із заґратованого вікна темниці
Раптом він побачив прекрасну Емілію й ледве не знепритомнів, тому що зрозумів, що закохано. Проснувшийся від цього зойку Арсита подумав, що його брат хворий. Паламон пояснив йому, у чому його сум, і Арсита вирішив глянути на Емілію. Підійшовши до бійниці, він побачив неї, що гуляє між рожевих кущів, і відчув те ж, що й Паламон. Отут почалася між ними страшна звада й бійка
Один обвинувачував іншого, кожний уважав своїм незаперечним правом любити Емілію, і невідомо до чого б дійшла справа, не згадай брати вчасно про своє положення. Усвідомивши, що, як воно там всі не повернися, їм однаково ніколи не вибратися з в’язниці, Арсита й Паламон вирішили покластися на долю. Саме в цей час в Афіни погостювати прибув знатний воєначальник Перитой, добрий приятель владики Тесея. Раніше його зв’язували узи святої дружби з молодим Арситой, і, довідавшись, що той нудиться у вежі, Перитой слізно молив Тесея відпустити його. Похитнувшись, Тесей дав нарешті свою згоду, але з непорушною умовою, що, якщо Арсита ще раз з’явиться на афінській землі, він відповість за це головою. Нещасний Арсита змушений був бігти у Фивы, проклинаючи свою долю й заздрячи Паламону, що залишився в темниці й міг хоч іноді бачити Емілію
Він не знав, що в цей же час Паламон ремствував на нього, упевнений, що щастя дісталося його братові, а не йому, бедному в’язневі. Так пролетів рік^-іншої. Один раз, коли Арсита заснув неспокійним сном, до нього з’явився бог Меркурій і порадив не отчаиваться, а йти спробувати щастя в Афіни. Прокинувшись, Арсита відкинув сумніви й страхи й вирішив дерзнути проникнути в столицю, переодягшись бідняком і взявши із собою одного лише приятеля. Борошна серця так спотворили його риси, що ніхто не міг його довідатися, і він був прийнятий у служіння в палац, назвавшись Филостратом.
Pages: 1 2
Збережи - » Короткий зміст “Кентерберийские оповідання” Чосера по главах - Частина 1 . З'явився готовий твір.