У губернську психіатричну лікарню привозять нового пацієнта. Він буйний, і лікареві не вдається зняти гостроту приступу. Він безупинно ходить із кута в кут кімнати, майже не спить і, незважаючи на посилене харчування, прописане лікарем, нестримно худне. Він усвідомить, що він у божевільному будинку

Людина утворений, вона в значній мірі зберігає свій інтелект і властивості своєї душі. Його хвилює достаток зла у світі. І тепер, у лікарні, йому здається, що якимось образом він коштує в центрі гігантського підприємства, спрямованого на знищення зла на землі, і що інші видатні люди всіх часів, ті, що зібралися тут, покликані йому в цьому допомогти. Меж тим наступає літо, хворі проводять цілі дні в саду, обробляючи грядки овочів і доглядаючи за квітником. Недалеко від ґанку хворої виявляє три кустика маки незвичайно яскравого червоного кольору

Героєві раптом представляється, що в цих-те квітках і втілилося все світове зло, що вони так червоні тому, що вбрали в себе безневинно пролиту кров людства, і що його призначення на землі - знищити квітку й разом з ним все зло миру… Він зриває одну квітку, швидко ховає на своїх грудях, і весь вечір благає інших не підходити до йому. Квітка, здається йому, отрутний, і нехай уже краще ця отрута спочатку перейде в його груди, чим уразить кого-небудь іншого… Сам же він готовий умерти, «як чесний боєць і як перший боєць людства, тому що дотепер ніхто не насмілювався боротися разом з усім злом миру».

Ранком фельдшер застає його ледве живим, так змучила героя боротьба з отрутними виділеннями червоної квітки… Через три дні він зриває другу квітку, незважаючи на протести сторожачи, і знову ховає на груди, почуваючи при цьому, як із квітки «довгими, схожими на змій повзучими потоками ізвивається зло». Ця боротьба ще більше знесилює хворого. Лікар, бачачи критичний стан пацієнта, вага якого збільшується ходьбою, що не припиняється, велить надягти на нього гамівну сорочку й прив’язати до постелі. Хворий пручається - адже йому треба зірвати останню квітку й знищити зло. Він намагається пояснити своїм сторожам, яка небезпека їм усім загрожує, якщо вони не відпустять його, - адже тільки він один у цілому світі може перемогти підступну квітку - самі вони вмруть від одного дотику до нього. Сторожі співчувають йому, але не обертають уваги на попередження хворого

Тоді він вирішує обдурити пильність своїх сторожів. Зробивши вигляд, що заспокоївся, він чекає ночі й отут проявляє чудеса спритності й кмітливості. Він звільняється від гамівної сорочки й пута, розпачливим зусиллям згинає залізний прут віконних грати, карабкается по кам’яній огорожі. З обірваними нігтями й закривавленими руками він нарешті добирається до останньої квітки

Ранком його знаходять мертвим. Особа спокійно, світло й виконано гордовитого щастя. У покляклій руці червона квіткка, що борець зі злом і несе із собою вмогилу.