Короткий виклад роману Михайло Берга «Росія». Частина друга | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Короткий виклад роману Михайло Берга «Росія». Частина друга

Навіть якщо в моєму мозку, майже поневоле, і вставали якісь звабні картинки, те й у них я не робив з нею нічого, боячись кровозмішення, як пекла, і тільки дозволяв їй пестити себе, одночасно обсипаючи її при цьому презирливими докорами й зауваженнями, як старший з молодшої, нічого толком що не вміє та й не здатної. Оголеної вона була не те щоб некрасивої, але непривабливої, це вуж точно; я любив тихих, покірних, з мальчишечьим тільцем, тут було всі не так, нічого загального, якщо мені й хотілося її, те зовсім по-іншому, без усяких ласк, а грубо, краще позаду, щоб не бачити особи й позбавляючи при цьому навіть віддаленого натяку на розділене задоволення; тим більше, що вона, наша Ріс, знову стала викобениваться, переводячи домашніх і прислугу, поводилася зухвало, чому я не знаходив пояснень, хоча вона й була часом відверта із мною, як і раніше, але при цьому – і тут було нове – я почував, що вона щось не договорює, приховує, якісь тонкості, важливі для неї, з характерними дівоцькими перебільшеннями, навряд чи що-небудь істотне

Я виїхав усього на тиждень по своїх справах, під час яких я забув про усім на світі, і вуж точно про Рос, та й що мені було про неї пам’ятати, виїхав, а коли повернувся, то першої новиною, що зустріла мене, була звістка про її заручини, що розбудувалися, з одним хлищом, якого я бачив раз, та й то мигцем; але наш панотці схвалював це сватовство, що дозволяло, у випадку удачі, трохи підправити його справи, що похитнулися, але все розпалося, причому або по обопільній ініціативі, або через небажання саме з його боку, що було дивно, тому що всі шепотіли, що він закоханий у неї без пам’яті; вони жениховали біля напівроку, хоча я й не заздрив цьому телепневі, повісив би собі камінь на шию, бідолаха, придбав би ще той скарб; але кинути її так, майже не через що, без видимої причини, щоправда, що я міг знати про його особисті причини й резони: богатий малий, може бути, він був і не так дурний, як я думав. При зустрічі ми обмінялися з нею жартами, нічого уваги, що заслуговує, хоча я й помітив, що вона не знаходить собі місця від образи, виявленого їй зневаги, із працею стримуючи себе, щоб не зірватися, принаймні при мені, тому що домашніх вона знову тероризувала, як і годиться юному стервові, що потерпів любовне фіаско, – що, не вдалося стати костромською поміщицею, пожартував я, натякаючи на вотчину невдалого нареченого, – міняю Кострому на Москву не дивлячись, стріляючи вічками, найшлася вона, стримуючись щосили, щоб не розревітися. І з того дня все почалося спочатку. Не те щоб вона не давало мені проходу, але я знову спробував віддалитися від її, зайнятий улагоджуванням справ по опіці над нашим старим батьком, зовсім недієздатним і, мабуть, що вирішив роздягнути нас до нитки, пустити по мирі своїми безглуздими авантюрами; чорт із ним, опікунський рада вже винесла попереднє рішення в мою, тобто в нашу, користь, та й він сам не дуже заперечував, розуміючи, що всім, да і йому, так буде тільки спокійніше; і мені, звичайно, було не до дурів Ріс, Бог з нею, побесится й перестане, мені б її проблеми, нехай знайде кого-небудь іншого, хто залікує її серцеві виразки; я й уваги не обертав на те, як вона ввивається навколо мене, дурепа, доходячи до того, що була зі своєю бонною на мою половину й відривала мене від занять, пристаючи з питаннями, незважаючи на мої вмовляння; я неї гнав від себе, як паршиву вівцю; узимку я завжди почував себе кепсько, саднило в горлі, я кашляв, розкурюючи цибух, майже весь день не вилазячи з халата й крісла, а вона вертілася постійно під ногами, як собачка, заважала, приставала, я підвищував голос, і бонна вела її ладь. Навіть не знаю, як це вийшло тоді, уже точно – майже випадково, я сидів за столом і щось швидко писав, присмоктуючи трубку, а вона по своїй дурній звичці рилася в моїй бібліотеці, нібито ища собі книжку, плутаючи й заважаючи тому, покладені мною з великим тщанием, і, здається, що спеціально, навмисно, на зло мені, завалила, нібито необережним рухом, книги на підлогу; посипалися атласи, енциклопедії, тім з юнговскими мандолами; геть звідси, закричав я, побачивши завал; вона розсміялася, я розлютив; Рос і не помишляла про вибачення, сперечаючись, виводячи мене із себе, граючи ту дурненьку смиренність, те зарозумілу незворушність і чи ледве не образу, не думаючи визнавати себе винуватої, що бісило мене найбільше; я не міг дозволити піти от так, з гордо підійнятим підборіддям; негідниця, чим більше я виходив із себе, тим байдужіше ставала її фізіономія, і я разом зі зростаючим роздратуванням на неї й себе випробовував незрозуміле порушення: стаючи огидної, вона ставала жінкою, і як жінку я її не міг простити, як і не міг дозволити розмовляти із мною, як з усіма; а вона ще стояла поруч зі столиком з розставленими на ньому шахами й, даремно клацаючи запальничкою, кокетливо посміхалася; у голові в мене скаламутилося; іди сюди, прошипел зненацька я, що тільки що збирався із тріском виставити її за двері: іди, ну; не встигаючи погасити посмішку, зробила два кроки, зачіпаючи столик з фігурами, що посипалися, і порушуючи позицію: іди; і розгорнув шлафрок, дивлячись їй прямо в розширені очі, розстібаючи далі; ну, кому говорю. Я бачив, як у неї тряслися, подрагивали пальці; я не знав більше невпевненої, недосвідченої жінки, у мене таких не було, її потрібно було вчити всьому, як дитя. Тільки перший раз вона ще шепотіла щось: не тут, потім, краще потім; а я знущався з неї, спокійно, упевнено, умиротворенно, от чому від нас пішла Кострома, тепер зрозуміло, від таких ласк утече кожний, ти раба, зрозуміла, раба, повія, і всі, тебе ні, ну, от твоє щастя

Скільки це тривало: рік, п’ять, десять; ні, усього три з половиною місяця щастя, що я приховував від її й себе, змусивши неї зрозуміти, що в неї не може бути іншої радості, крім моєї, моя радість – це її, і ніяких відповідних ласк, тільки дозволяючи пестити себе самої, коли мені цього хотілося, а мені хотілося цього нечасто. ПРО, як пестила мене вона, вилизуючи мовою від пахв до п’ят, як кобилиця лошати, я був гладкий, огрядний з дитинства, знаючи, як цим чортихам подобаються худі, мускулисті коханці, ніжні й енергійні, а я насолоджувався своїм животом, що вони любили, своєю тучністю й рихлостью, що вони обожнювали, тому що я принижував їх, знаючи, що їм потрібно насправді; і Ріс була такий же, тільки краще, краще всіх, краще себе самої; вона мила мене, підмивала, голила особу й тіло, перетворюючись у ніщо, у придаток мене, у той благодатний ґрунт, у якій я існував, умирав і воскрев знову.

Pages: 1 2

Збережи - » Короткий виклад роману Михайло Берга «Росія». Частина друга . З'явився готовий твір.

Короткий виклад роману Михайло Берга «Росія». Частина друга





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.