Перша частина роману - «Одилия» - написана від імені Пилипа Марсена й адресована Ізабеллі де Шаверни. Пилип хоче правдиво й смиренно розповісти їй все своє життя, тому що їхня дружба «переросла пору одному тільки утішних визнанні». Пилип народився в маєток Гандюмас в 1886 р. Сімейство Марсена займає досить помітне положення в окрузі - завдяки енергії батька Пилипа малюсінький паперовий заводик перетворився в більшу фабрику. Марсена приймають мир за благопристойний земний рай; ні батьки Пилипа, ні дядько Пьер із дружиною (у яких є єдина дочка Ренэ, на два роки моложе Пилипа) не терплять откровенностей; уважається, що загальноприйняті почуття завжди щирі, і це скоріше наслідок щиросердечної чистоти, чим лицемірства

Уже в дитячі роки в Пилипа проявляється спрага самопожертви в ім’я любові, і тоді ж у його уяві складається ідеал жінки, що він називає Амазонкою. У ліцеї він як і раніше вірний образу своєї Корольови, що тепер приобретли риси гомеровской Олени. Однак у розмовах з однолітками про жінок і про любов він з’являється циніком. Причиною тому - приятелька його родичів, Дениза Обри; Пилип, по-хлоп’ячому закоханий у неї, один раз мимоволі підслухав, як вона домовлялася з коханцем про побачення… Із цього моменту Пилип відмовляється від романтики й розробляє безпомилкову тактику зваби, що незмінно виявляється успішною. Дениза стає його коханкою, однак незабаром Пилип разочаровивается в ній; і в той час як Дениза привязивается до нього усе сильніше, Пилип одну за іншою скоряє, не люблячи, молодих жінок, яких зустрічає в салоні своєї тіточки Кора, баронеси де Шуэн. Але в глибині душі він всі так само боготворить ідеальний образ Олени Спартанської

Перехворівши взимку 1909 р. бронхітом, Пилип за порадою лікаря відправляється на південь, в Італію. У перий же день свого перебування у Флоренції він зауважує в готелі дівчину неземної, ангельської краси. На прийомі в одному флорентійському будинку Пилип знайомить із нею. Її кличуть Одилия Мале, вона теж француженка, подорожує з матір’ю. З першої ж хвилини молоді люди ставляться друг до друга з невимушеною довірливістю. Щодня вони проводять разом. Одилия має щасливу якість, якого бракує сімейству Марсена - у неї є смак до життя. Вона відкриває Пилипові новий мир - мир фарб, звуків

Обручившись у Флоренції, після повернення до Парижа молоді люди стають чоловіком і дружиною, незважаючи на те, що сімейство Марсена осудливо ставиться до легковажних, «із чудностями», Мале. Під час медяного місяця, проведеного в Англії, Пилип і Одилия надзвичайно щасливі. Але по приїзду в Париж виявляється відмінність їхніх характерів: Пилип цілими днями займається справами гандюмасской фабрики й любить проводити вечора будинку, удвох із дружиною, а Одилия віддає перевагу театрам, нічні кабаре, ярмаркові гуляння. Одилии не подобаються серйозні друзі Пилипа; він же ревнує Одилию до її друзів-чоловіків; доходить до того, що єдиною людиною, що дорівнює приємний їм обом, залишається тільки подруга Одилии Миза, Пилип страждає, але про це догадуються тільки Миза і його кузина Ренэ.

Коли Миза виходить заміж і їде, Одилия ще більше зближається зі своїми друзями. Ревнощі Пилипа ростуть. Він переводить себе й дружину, завзято намагаючись застигнути її з неіснуючим коханцем. Ловлячи її на протиріччях, він вимагає точної відповіді на питання про те, де вона була й чим займалася, приміром, між двома й трьома годинниками дня. Відповідь «Не пам’ятаю» або «Неважливо» він уважає неправдою, щиро не розуміючи, наскільки ображають Одилию такі допити. Один раз Одилия, пославшись на головний біль, на кілька днів відправляється в село. Пилип без попередження приїжджає туди, упевнений, що зараз його підозри підтвердяться, - і переконується, що помилився. Тоді^-те Одилия й зізнається, що хотіла побить одна, тому що утомилася від нього. Згодом Пилип довідається, що Одилия жодного разу не змінювала йому… поки не з’явився Франсуа де Крозан.

Вони познайомилися на обіді в баронеси де Шрн. Пилипові Франсуа огидний, але жінки, всі як одна знаходять його чарівним. З болем спостерігає Пилип за розвитком відносин Одилии й Франсуа; він ретельно аналізує слова дружини й бачить, як любов протягає в кожній її фразі… Одилии для виправлення здоров’я потрібно їхати до моря, і з дивною наполегливістю вона благає відпустити її не в Нормандію, як завжди, а в Бретань. Пилип погоджується, упевнений, що Франсуа в Тулоні - той служить у флоті. Після її від’їзду він довідається, що Франсуа переведено на час у Брест, і йому стає зрозумілої наполегливість дружини. Тиждень через Пилип зустрічається з Миза, та стає його коханкою й розповідає йому про зв’язок Франсуа й Одилии. Коли Одилия вертається із Бретані, Пилип передає їй слова Миза. Одилия заперечує всі й розриває відносини сподругой.

Після цього чоловік і жінка їдуть у Гандюмас. Відокремлене життя на лоні природи зближають їх, але ненадовго - відразу після повернення до Парижа тінь Франсуа знову затьмарює їхні відносини. Пилип почуває, що втрачає Одилию, але не в силах з нею розстатися - він занадто любить її. Вона сама починає розмову оразводе.

Вони розходяться. Пилип важко переживає втрату, але не ділиться своїм горем ні з ким, крім кузини Ренэ; він вертається до юнацької манери поводження цинічного розпусника. Від знакомих він довідається, що Одилия стала дружиною Франсуа, але їхнє сімейне життя протікає не цілком гладко. І один раз приходить звістка, що Одилия покінчила із собою. У Пилипа починається нервова гарячка з маренням, а видужавши, він замикається в собі, закидає справи -or повністю поглинений своїм горем

Так триває до першої світової війни

Друга частина - «Ізабелла» - написана від імені Ізабелли після смерті Пилипа: їй хочеться для себе самої запам’ятати свою любов до нього - так само, як Пилип запам’ятав на папері свою любов до Одилии, щоб пояснити Ізабеллі себе

У дитинстві Ізабелла почувала себе нещасної: батько не обертав на неї уваги, а мати вважала, що дочка варто загартовувати для життєвих битв і тому виховувала дуже строго. Дівчинка росла боязкої, відлюдної, невпевненої в собі. В 1914 р., з початком війни, Ізабелла йде працювати сестрою милосердя. Госпіталем, куди вона попадає, завідує Ренэ Марсена. Дівчини відразу подружилися

Один з поранених, Жан де Шаверни, стає чоловіком Ізабелли. Їхній шлюб триває всього чотири дні - Жан повернувся на фронт і незабаром був убитий

Після війни Ренэ влаштовує Ізабеллу в ту ж лабораторію, де працює сама. Від Ренэ, закоханій у свого кузена, дівчина постійно чує про Пилипа, і, коли вона знайомить із ним у пані де Шуэн, він відразу вселяє їй довіра. Ізабелла, Пилип і Ренэ починають виїжджати втрьох кілька разів у тиждень. Але потім Пилип став запрошувати тільки Ізабеллу… Поступово дружба переростає в більше ніжне й глибоке почуття. Ізабелла залишає роботу, щоб уникнути незручності у відносинах з Ренэ й цілком присвятити себе любові до Пилипа. Вирішивши женитися на Ізабеллі, Пилип пише їй лист (це перша частина книги), і Ізабелла намагається стати такий, який Пилип хотів бачити Одилию.

Спочатку Ізабелла дуже щаслива, але Пилип зі смутком починає відзначати, що його спокійна й методична дружина не схожа на Амазонку. Ролі помінялися: тепер Пилипа, як колись Одилию, тягне на ярмаркові гуляння, а Ізабелла, як колись Пилип, прагне провести вечір будинку, удвох із чоловіком, і точно так само ревнує Пилипа до його друзів протилежної підлоги, як колись той ревнував Одилию. Ізабелла вмовляє чоловіка провести Різдво в Сен-Морице - тільки вдвох, але в останній момент Пилип запрошує приєднатися до них чоловіка й жінки Вилье.

Під час цієї поїздки Пилип сильно зближається із Соланж Вилье - жінкою, у якій б’є ключем сила життя, жінкою, що всією своєю палкою душею прагне до «пригод». У Парижі вони не переривають відносин. В Ізабелли незабаром не залишається сумнівів у тім, що вони коханці, - вона з болем відзначає, як Пилип і Соланж впливають один на одного: Соланж читає улюблені книги Пилипа, а Пилип раптово полюбив природу, подібно Соланж. Ізабелла страждає

Pages: 1 2