один одного: «Ми разом, з нами правда, і над нами - Зевс!» Правда Зевса, веління Аполлона й воля до помсти з’єднують їх проти загальної кривдниці - Клитемнестры і її Эгисфа. Перегукуючись із хором, вони моляться богам про допомогу. Клитемнестре снилося, начебто вона народила змію й змія вжалила її в груди? Нехай же збудеться цей сон! Орест розповідає Электре й хору, як проникне він у палац до злої цариці; хор відповідає піснею про злих жінок колишніх часів - про дружин, з ревнощів перебивших всіх мужяин на острові Лемносе, про Скилле, заради коханця погубившей батька, про Алфее, що, мстячи за братів, перевела рідного сина,

Починається втілення задуму: Орест і Пилад, переодягнені мандрівниками, стукаються в палац. До них виходить Клитемнестра. «Я проходив через Фокиду, - говорить Орест, - і мені сказали: передай в Аргос, що Орест умер; якщо хочуть - нехай надішлють за порохом». Клитемнестра скрикує: їй шкода сина, вона хотіла врятувати його від Эгисфа, але не врятувала від смерті. З Орест із Пиладом входять у будинок. Наростання трагізму перебивається епізодом майже комічним: стара нянька Ореста плачеться перед хором, як вона любила його крихіткою, і кормила, і напувала, і стирала пелюшки, а тепер він умер. «Не плач - може бути, і не вмер!» - говорить їй старша в хорі. Година близька, хор волає до Зевсу: «Допоможи!»; до предків: «Переміните гнів на милість!»; до Ореста: «Будь твердий! якщо мати скрикне:

«син!» - ти відповідай їй: «батько!»

Є Эгисф: вірити або не вірити звісткам? Він входить у палац, хор завмирає, - і з палацу доносяться удар і стогін. Вибігає Клитемнестра, за нею Орест із мечем і Пилад. Вона розкриває груди: «Пошкодуй! цими грудьми я тебе вигодувала, у цих грудей я тебе колисала». Орестові страшно. «Пилад, що робити?» - запитує він. І Пилад, до цього не сказав ні слова, говорить: «А воля Аполлона? а твої клятви?» Більше Орест не коливається. «Це доля судила мені вбити чоловіка!» - кричить Клитемнестра. «А мені - тебе», - відповідає Орест. «Ти, син, уб’єш мене, мати?» - «Ти сама собі вбивця». - «Кров матері помститься тобі!» - «Кров батька страшней». Орест веде матір у будинок - на страту. Хор у сум’ятті співає: «Воля Аполлона - смертному закон; незабаром мине зло».

Розкривається внутрішність палацу, лежать трупи Клитемнестры й Эгисфа, над ними - Орест, що потрясає кривавим покривалом Агамемнона. Він уже почуває безумящее наближення Эринний. Він говорить: «Аполлон велів мені, мстячи за батька, убити мати; Аполлон обіцяв мені очистити мене від кривавого гріха. Мандрівником-Прохачем з олійною галуззю в руках я піду до його вівтаря; а ви будьте свідками мого горя». Він тікає, хор співає: «Щось буде?» На цьому кінчається друга трагедія

Третя трагедія, «Евмениды», починається перед храмом Аполлона в Дельфах, де середина земного кола; храм цей належав спершу Геї-Землі, потім Феміді-Справедливості, тепер Аполлонові-Вещателю. У вівтаря - Орест із мечем і олійною галуззю прохача; навколо хор Эринний, дочок Ночі, чорних і дивовижних. Вони сплять:

це Аполлон навів на них сон, щоб визволити Ореста. Аполлон говорить йому: «Біжи, перетни землю й море, стань в Афіни, там буде суд». «Помни про мене!» - молить Орест. «Пам’ятаю», - відповідає Аполлон. Орест тікає

Є тінь Клитемнестры. Вона волає до Эринниям: «От моя рана, от моя кров, а ви спите: де ж вашу помсту?» Эриннии пробуджуються й хором клянуть Аполлона: «Ти рятуєш грішника, ти валиш вічну Правду, молодші боги зневажають старших!» Аполлон приймає виклик: відбувається перший, ще коротку суперечку. «Він убив матір!» - «А вона вбила чоловіка». - «Чоловік дружині - не рідна кров:

матереубийство страшней мужеубийства». - «Чоловік дружині - рідної за законом, син матері - рідний по природі; а закон усюди єдиний, і в природі не святіше, ніж у сім’ї й суспільстві. Так поклав Зевс, вступивши в законний шлюб зі своею Героєві». - «Що ж, ти - з молодими богами, ми - зі старими!» І вони спрямовуються ладь, в Афіни:

Эриннии - губити Ореста, Аполлон - рятувати Ореста

Дія переноситься в Афіни: Орест сидить перед храмом богині, обійнявши її кумир, і волає до її суду, Эриннии хороводом довкола нього співають знамениту «в’язку пісню»: «Ми дотримуємо кривавий закон: хто пролив рідну кров - тому поплатитися своєї; інакше не стане роду! Він бігти - ми за ним; він в Аид - ми за ним; от голос стародавньої Правди!» Афіна з’являється із храму:

«Не мені вас судити: кого засуджу, той стане ворогом афинянам, а я цього не хочу; нехай же кращі з афинян самі здійснять суд, самі зроблять вибір». Хор у тривозі: що вирішать люди? чи не звалиться древній порядок?

Виходять судді - афінські старійшини; за ними - Афіна, перед ними - з однієї сторони Эриннии, з іншого боку - Орест і його наставник Аполлон. Починається друга, головна суперечка. «Ти вбив матір». - «А вона вбила чоловіка». - «Чоловік дружині - не рідна кров». - «Я такої матері - теж не рідна кров». - «Він відрікся від споріднення!» - «И він правий, - втручається Аполлон, - батько синові родней, чим мати: батько зачинає плід, матір лише зрощує його в утробі. Батько й без матері може народити: от перед вами Афіна, без матері породжена з голови Зевса!» - «Вершите суд», - говорить Афіна старійшинам. Один за іншим вони голосують, опускаючи камінчики в чаші: у чашу осуду, у чашу ^ виправдання. Підраховують: голоси розділилися нарівно. «Тоді і я подаю мій голос, - говорить Афіна, - і подаю за виправдання: милосердя вище озлоблення, чоловіче споріднення вище жіночого». З тих пор в усі століття в афінському суді при рівності голосів підсудний уважалася виправданим - «голосом Афіни».

Аполлон з победою, Орест із вдячністю залишають сцену. Перед Афіною залишаються Эриннии. Вони в шаленстві: валять древні підвалини, люди зневажають родові закони, як покарати їх? Чи наслати на афинян голод, чуму, смерть? «Не потрібно, - переконує їхня Афіна. - Милосердя вище озлоблення: пошліть афінській землі родючість, афінським сім’ям багатодітність, афінській державі міцність. Родова помста ланцюгом убивств підточує державу зсередини, а держава повинне бути міцним, щоб протистояти зовнішнім ворогам. Будьте ласкаві до афинянам, і афиняне будуть вічно шанувати вас як «Благих богинь» - Евменид. А святилище ваше буде меж пагорбом, де коштує мій храм, і пагорбом, де судить от цей суд». І хор поступово умиротворяється, приймає нову почесть, благословляє афінську землю: «Ладь розбрати, так не буде крові за кров, так буде радість за радість, так згуртуються всі вкруг спільних справ, проти загальних ворогів». І вже не Эринниями, а Евменидами, під водійством Афіни, хор залишає сцену

М. Л. Гаспаров

Pages: 1 2