Книга відкривається коротким авторським повідомленням, що після смерті Хоакина Монегро в його паперах були виявлені записки, щось начебто «Сповіді», зверненої до дочки покійного. Записки ці подекуди ілюструють історію, розказану автором

Авель Санчес і Хоакин Монегро росли разом з дитячого років, з тієї пори, коли з ними прогулювалися годувальниці. З дитинства Хоакин виявляв більше вольовий характер, чим його приятель; зате той, уступаючи, завжди вмів поставити на своєму. Тому за Хоакином зміцнилася слава різкої й неприємної людини, а за Авелем - милого й славного. Хоакин обрав своїм поприщем медицину, а Авель вирішив присвятити себе живопису. Жагуче закоханий у свою кузину Олену, Хоакин сильно страждає: дівчина не відповідає взаємністю на його любов, але й не відкидає неї, граючи почуттям парубка. Коли Хоакин знайомить Авеля з Оленою, художник, вражений красою дівчини, вирішує написати її портрет. Робота над ним завершується їхніми заручинами, а потім і весіллям, портрету ж призначено стати тією першою картиною, після якої увага публіки завжди буде супроводжувати Авеля. Хоакин сильно переживає успіх свого друга: страждання закоханого збільшуються впевненістю, що він народився знедоленим, котрого не можна любити, а також підозрою, що Авелем рухала не стільки любов до Олени, скільки бажання принизити Хоакина. Молодята їдуть у весільну подорож, а Хоакин з головою йде в заняття наукою, ища в ній забуття від свого горя. Після повернення Авель важко занедужує й виявляється на грані життя й смерті. Порятунок його цілком залежить від Хоакина, що - не без внутрішньої боротьби - знаходить у собі сили зробити все для порятунку Авеля; той поправляється

Хоакин вирішує женитися, хоча не вірить ні у свою здатність когось полюбити, ні в те, що він може викликати відповідне почуття. Він зв’язує свою долю з Антонией, втіленням ніжності й жалю, що, відчувши в Хоакине затаєний біль, полюбила його. Після весілля Хоакин продовжує працювати як одержимий - він мріє, щоб його слава лікаря затьмарила популярність Авел-художника, що все росте. Все життя Хоакина підпорядковане болісному, вимотуючому його душу суперництву з Авелем, у презирстві якого він твердо впевнений, і боротьбі з ненавистю до колишнього друга, на яку йдуть всієї його сили. Ударом стає для Хоакина звістка, що Олена чекає дитину: і тут він відчуває перевагу Авеля, адже в них з Антонией поки немає дітей. Хлопчика називають Авелином, на честь батька. А незабаром і в Антонії народжується дитина - дочка Хоакинита, до якої батько надзвичайно сильно привязивается. Його любов до дочки виникає не тільки із природних батьківських почуттів, але й з надії, що дитина допоможе його духовному відновленню, допоможе йому позбутися від обуревавших його недобрих думок про Авеля Санчесе.

Тим часом Авель, уже прославлений художник, пише картину «Авель і Каїн», навіяну «Каїном» Байрона. Хоакин же схильний бачити в цьому полотні відбиття їхніх складних відносин і своїх страждань, про які художник не підозрює. На банкеті, присвяченому новій картині Авеля Санчеса, Хоакин, прекрасний оратор, виступає із проникливим мовленням, розхвалюючи нову роботу художника. Мовлення ця виявляється настільки блискучої, настільки глибокої, що всі забувають про картину й говорять лише про виступ Хоакина. Це глибоко ображає Олену, що вбачає в поводженні лікаря заздрість і бажання затьмарити її чоловіка, хоча сам Авель і не розділяє таку крапку зору

Хоакин же в глибині душі шкодує, що не пішов далі - не сказав про нарочитість і фальш мистецтва Авеля, його холодності й подражательности. Після цього випадку, уступаючи проханням дружини, лікар починає ходити до сповіді, де не бував уже багато років. Авель пише Діву Марію з дитиною - точний портрет Олени й свого сина. Картина мала успіх, з її було зроблене безліч репродукцій, перед однією з яких часто молиться Хоакин.

Довідавшись про інтрижку Авеля з натурницею, Хоакин ще більше зміцнює в думці, що Авель женився на Олені не по любові, а лише заради того, щоб принизити друга; минуле почуття до Олени спалахує в душі Хоакина з новою силою. Вибравши час, коли Авеля немає будинку, він відправляється до Олени й зізнається їй у своїй пристрасті, у тім, що перед її образом, коштуючи на колінах, молиться Богородиці. Натрапивши на холодність жінки, Хоакин не зупиняється перед тим, щоб повідомити їй про зв’язок її чоловіка з натурницею, але марне - Олена невблаганна, і ніяких почуттів, крім презирства, до Хоакину не виявляє

Відтепер всі помисли й сили лікаря зосереджені на обожненій дочці, на її вихованні й навчанні. Тим часом син Авеля пішов по медичній частині, і коли він завершив утворення, батько звернувся до Хоакину із проханням взяти юнака асистентом. Той погоджується, у глибині душі сподіваючись, що Авелин виявиться посередністю і його поразка на науковій ниві з лишком відплатить Хоакину за непомірну славу батька. Однак Авелин виявляється дуже здатним, і зненацька вони з Хоакином переймаються друг до друга гарячою симпатією. Юнак умовляє вчителя написати книгу, де той міг би узагальнити всі свої знання, але оскільки Хоакин не може залишити практику, вони вирішують, що книгу - по записках Хоакина - напише Авелин. Від юнака лікар довідається, що той теж уважає свого батька холодною й розумовою людиною; він скаржиться, що батько ніколи не приділяв йому уваги

Між юнаком і Хоакином складаються такі теплі, довірчі відносини, що в лікаря народжується думка видати за асистента свою дочку. Однак задум цей натрапляє на несподівану перешкоду: Хоакина вирішила присвятити себе Богу й піти в монастир. Із задушевної розмови з дочкою батько довідається, що таке рішення продиктоване бажанням вилікувати батька від роз’їдаючому його душу страждань, про джерела яких дівчина не має ні найменшого подання, але які гостро почуває. Як любляча дочка, Хоакина уступає благанням батька й погоджується скасувати своє рішення піти в монастир і бути прихильної до залицянь Авелина. Незабаром відбулися заручини молодих людей

Після весілля вони живуть у будинку Хоакина, де відразу стає тепліше й затишніше. Олена часто відвідує дітей, намагаючись по своєму смаку змінити побут і уклад будинку, внести в нього світська добірність і елегантність. Антонія, із властивої їй покірністю, звичайно погоджується з усіма реченнями Олени; прикладу матері треба й Хоакина, але свекруха постійно відчуває її сховане невдоволення, і відносини між двома жінками досить напружені. Хоакина, сама природність і простота, не може побороти неприязного відношення до робленої світськості Олени; до того ж їй відомо, що колись ця жінка відкинула любов її батька, заподіявши йому чимало страждань

Коли в молодих народжується первісток, його після коливань називають Хоакином. Дитина росте здоровим і гарним, і хоча всі його балують, він мимоволі тягнеться до Авеля: йому подобаються його оповідання, його малюнки, фарби. Все це будить у душі Хоакина-старшего колишню ненависть до Авеля, від якої, як він думав, йому давно вдалося позбутися. І тоді він вирішується відверто поговорити з Авелем, благаючи не позбавляти його любові онука. Розмова приймає різкий характер, чоловіка обсипають один одного докорами, пригадуючи старі образи й відмінно знаючи хворі місця один одного. У якийсь момент, не витримавши, Хоакин вистачає Авеля за горло, але відразу розтискає пальці - Авель починає хрипіти й випускає дух

Хоакин переживає Авеля на рік. І все це час його мучить думку, що це він став причиною смерті колишнього друга, виявився в ролі Каїна, що вбив Авеля. Якась таємнича, незрозуміла хвороба укладає його в постіль. Відчувши наближення смерті, Хоакин викликає дружину, дітей і Олену. Коли всі збираються в його постелі, він зізнається, що вважає себе винуватим у смерті Авеля, що вмер майже в його руках, у той момент, коли Хоакин схопив його за горло. Умираючий розповідає, яким кошмаром було все його життя, і просить прощення в близьких, у першу чергу в Антонії, що вважає своєю головною жертвою. Оплакуваний тими, що зібралися й більше всіх відданої Антонией, Хоакин відходить у мир інший

Н. А. Матяш

Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна література XX століття. М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT».