Короткий переказ змісту поеми Байрона «Корсар»

Виконаний мальовничих контрастів колорит «Гяура» відрізняє й наступний твір Байрона «східного» циклу – більше велику по обсязі поему «Корсар», написану героїчними двустишиями. У короткому прозаїчному вступі до поеми, присвяченої побратимові автора по перу й однодумцеві Томасові Муру, автор застерігає проти характерного, на його погляд, пороку сучасної критики – преследовавшей його із часів «Чайльд Гарольда» неправомірної ідентифікації головних героїв – будь те Гяур або хто-небудь іншої – із творцем добутків. У той же час епіграф до нової поеми – рядок з «Звільненого Єрусалима» Тассо – акцентує внутрішню роздвоєність героя як найважливіший емоційний лейтмотив оповідання

Дія «Корсара» розгортається на півдні Пелопоннесского півострова, у порту Корони й Піратському острові, що загубився на просторах Середземномор’я. Час дії точно не позначено, однак неважко укласти, що перед читачем – та ж епоха поневолення Греції Османською імперією, що вступила у фазу кризи. Образно-мовні засоби, що характеризують персонажів і що відбувається, близькі до знайомим по «Гяурі», однак нова поема більше компактна по композиції, її фабула детальніше розроблена (особливо в тім, що стосується авантюрного «тла»), а розвиток подій і їхня послідовність – більше упорядоченны.

Пісня перша відкривається жагучим мовленням, живописующей романтикові виконаного ризику й тривог піратської долі. Спаяні почуттям бойового товариства флібустьєри боготворять свого безстрашного отамана Конрада. От і зараз швидкий бриг під навідної жах на всю округу піратським прапором приніс підбадьорливу звістку: грек-навідник повідомив, що в найближчі дні може бути здійснений набіг на місто й палац турецького намісника Сеида. Звиклі до чудностей характеру командира, пірати бояться, заставши його зануреним у глибокий роздум. Випливають кілька строф з докладною характеристикою Конрада («Загадковий і вічно самотній, / Здавалося, посміхатися він не міг» ), що вселяє замилування героїзмом і страх – непередбаченою імпульсивністю збіглі в себе, изверившегося в ілюзіях («Він серед людей найтяжчу зі шкіл – / Шлях розчарування – пройшов» ) – словом, що несе в собі типичнейшие риси романтичного бунтаря-індивідуаліста, чиє серце зігріте однією неприборканою пристрастю – любов’ю Кмедоре.

Кохана Конрада відповідає йому взаємністю; і однієї із самих проникливих сторінок у поемі стає любовна пісня Медоры й сцена прощання героїв перед походом, Залишившись одна, вона не знаходить собі місця, як завжди тривожачись за його життя, а він на палубі брига роздає доручення команді, повній готовності здійснити зухвалий напад – і перемогти

Пісня друга переносить нас у пиршественный зал у палаці Сеида. Турки, зі своєї сторони, давно планують остаточно очистити морські околиці від піратів і заздалегідь ділять багатий видобуток. Увага ори залучає загадковий дервіш у лахміттях, що казна-звідки з’явилося на бенкеті. Той розповідає, що був узятий у полон невірними й зумів бігти від викрадачів, однак навідріз відмовляється вкусить розкішних страв, посилаючись на обітницю, дана пророкові. Запідозривши в ньому вивідача, Сеид наказує схопити його, і отут незнайомець миттєво перетворює: під смиренним обличием мандрівника ховався воїн у панцирах і з мечем, що разить наповал. Зал і підходи до нього як оком змигнути переповняються соратниками Конрада; закипає лютий бій: «Палац у вогні, палає мінарет».

Смявший опір турків нещадний пірат виявляє, однак, непідроблену рыцарственность, що коли охопило палац полум’я перекидається на жіночу половину. Він забороняє побратимам по зброї прибігати до насильства відносно невільниць паші й сам виносить на руках з вогню найкрасивішу з них – черноокую Гюльнар. Тим часом, що вислизнув від піратського клинка в плутанині побоїща Сеид організує свою численну Охорону в контратаку, і Конрадові доводиться довірити Гюльнар і її подруг на нещастя турботам простого турецького будинку, а самому – вступити в нерівне протиборство. Навколо один за іншим падають його вбиті товариші; він же, изрубивший незліченна безліч ворогів, тільки-но живий попадає вплен.

Вирішивши піддати Конрада катуванням і страшній страті, кровожерливий Сеид наказує помістити його в тісний каземат. Героя не страшать прийдешні випробування; перед особою смерті його тривожить лише одна думка: «Як зустріне звістка Медора, злу звістку?» Він засипає на кам’яному ложі, а прокинувшись, виявляє у своїй темниці тайкома пробралася у в’язницю черноокую Гюльнар, безроздільно полонену його мужністю й шляхетністю. Обіцяючи схилити пашу відстрочити страту, що готується, вона пропонує допомогти корсарові бігти. Він коливається: легкодухо бігти від супротивника – не в його звичках. Але Медора… Вислухавши його жагучу сповідь, Гюльнар зітхає: «На жаль! Любити вільним лише дано!»

Пісня третю відкриває поетичне авторське визнання в любові Греції («Прекрасний град Афіни! Хто захід / Твій чудовий бачив, той прийде назад…»), що переміняється картиною Піратського острова, де Конрада марне чекає Медора. До берега причалює човен із залишками його загону, що приносить страшну звістку, їхній проводир поранений і полонений, флібустьєри одностайно вирішують за всяку ціну визволити Конрада з полону

Тим часом угоди Гюльнар відстрочити болісну страту «Гяура» роблять на Сеида несподівана дія: він підозрює, що улюблена невільниця небайдужа до бранця й замишляє зраду. Обсипаючи дівчину погрозами, він виганяє її з покоев.

Через троє діб Гюльнар ще раз проникає в темницю, де нудиться Конрад. Ображена тираном, вона пропонує в’язневі волю й реванш: він повинен заколоти пашу в нічній тиші. Пірат отшатывается; треба схвильована сповідь жінки: «Помста деспотові лиходійством не клич! / Твій ворог знехтуваний повинен упасти в крові! / Ти здригнувся? Так, я стати інший хочу: / Відштовхнута, ображена – я мщу! / Я незаслужено обвинувачена: / Хоч і рабиня, я була вірна!»

«Меч – але не таємний ніж!» – такий контраргумент Конрада. Гюльнар зникає, щоб з’явитися на’рассвете: вона сама здійснила помсту тиранові й підкупила стражу; в узбережжя їх чекає човен і човняр, щоб доставити на заповітний острів

Герой розгублений: у його душі – непримиренний конфлікт. Волею обставин він зобов’язаний життям закоханої в нього жінці, а сам – як і раніше любить Медору. Подавлено й Гюльнар: у мовчанні Конрада вона читає осуд свершенному нею злодіянню. Тільки скороминущі обійми й дружній поцілунок урятованого нею в’язня приводять її вчувство.

На острові пірати радісно привітають проводиря, що повернувся до них. Але ціна, призначена провидінням за чудесне рятування героя, неймовірна: у вежі замка не світиться лише одне вікно – вікно Медоры. Терза_ страшним передчуттям, він піднімається по сходам… Медора мертва

Скорбота Конрада неизбывна. У самоті він оплакує подругу, а потім зникає без сліду: «<…> Днів проходить черги, / Немає Конрада, він зник назавжди, / И жоден натяк не возвестил, / Де він страждав, де борошно схоронив! / Він зграєю був оплаканий лише своєї; / Його подругу прийняв мавзолей… / Він буде жити в переказах сімейств / З однією любов’ю, з тясячью лиходійств».

Фінал «Корсара», як і «Гяура», залишає читача наодинці з відчуттям не до кінця розгаданої загадки, що оточує все існування головного героя

Н. М. Пальців

Збережи - » Короткий переказ змісту поеми Байрона «Корсар» . З'явився готовий твір.

Короткий переказ змісту поеми Байрона «Корсар»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.