«Пятикнижие» - всесвітньо відомі збори індійських казок, байок, оповідань і притч. Вставні оповідання «Панчатантри» (близько 100 у різних версіях), що проникнули в літературу й фольклор багатьох народів, об’єднані рамковими історіями, що мають ту або іншу дидактичну установку

У царя Амарашакти було три дурних і ледачих сини. Щоб розбудити їхній розум, цар призвав мудреця Вишнушармана, і той узявся за шість місяців навчити царевичів науці правильного поводження. Із цією метою він склав п’ять книг, які по черзі повідав своїм учням

Книга перша: «Роз’єднання друзів»

Якийсь купець залишає в лісі вмираючого бика Сандживаку. Від джерельної води й соковитої трави бик поступово зміцнів, і незабаром його могутнє ревіння починає лякати царя лісових звірів лева Пингалаку. Радники Пингалаки шакали Даманака й Каратака розшукують бика й містять між ним і левом сполучник. Згодом дружба Сандживаки й Пингалаки стає настільки міцної й близької, що цар починає зневажати колишнім своїм оточенням. Тоді залишилися не при справах шакали їх ссорят. Вони обмовляють леву на бика, обвинувачуючи Сандживаку в тім, що він задумав захопити царську владу, а бика, у свою чергу, застерігають, що Пингалака хоче поласувати його м’ясом. Обмануті шакалами, Пингалака й Сандживака нападають один на одного, і лев убиває бика

Книга друга: «Придбання друзів»

Голуби попадають у мережу, розставлену мисливцем, але їм вдається злетіти разом з мережею й прилетіти до нори миші Хираньи, що розгризає мережу й звільняє голубів. Все це бачить ворон Лагхупа-танака й, піднесений розумом і спритністю миші, вступає з нею в дружбу. У країні тим часом наступає посуха, і ворон, посадивши Хиранью на спину, перелітає з нею до озера, де живе друг миші черепаха Мантхарака. Незабаром, утікши від мисливця, до них приєднується лань Читранга, і всі четверо, щиро прив’язавшись друг до друга, добувають спільно пишу й проводять час у мудрих бесідах. Один раз, однак, лань заплуталася в сільцях, а коли Хиранья її звільнила, у руки мисливця попадає повільна черепаха, що не встигла зникнути разом із друзями. Тоді лань причиняється мертвої, ворон, щоб у мисливця не було сумнівів у її смерті, робить вигляд, що виклевивает їй ока, але ледь той, кинувши черепаху, поспішає за легким видобутком, четверо друзів тікають і відтепер живуть безтурботно й щасливо.

Книга третя: «Про воронів і сов»

На великому баньяновом дереві живуть ворони, а неподалік у гірській печері-міцності незліченна безліч сов. Більше сильні й жорстокі сови постійно вбивають воронів, і ті збираються на раду, на якому один з міністрів вороньего пануючи по імені Стхирадживин пропонує вдатися до військової хитрості. Він зображує сварку зі своїм царем, після якої ворони, обмазавши його кров’ю, кидають у підніжжя дерева. Сови приймають нібито пораненого своїми родичами Стхирадживина як перебіжчика й селять у гнізді у входу в печеру. Стхирадживин потихеньку наповнює своє гніздо деревними галузями, а потім сповіщає воронів, що вони можуть прилетіти й підпалити гніздо разом з печерою. Ті так і роблять і в такий спосіб розправляються зі своїми ворогами, які гинуть вогне.

Книга четверта: «Втрата придбаного»

Біля моря росте пальма, на якій живе мавпа Рактамукха. Вона знайомить із дельфіном Викараламукхой, що щодня підпливає до дерева й дружески розмовляє з мавпою. Це викликає ревнощі дружини дельфіна, і вона вимагає, щоб чоловік приніс їй на обід серце мавпи. Як ні важко це дельфінові, він по слабості характеру змушений підкоритися вимозі дружини. Щоб добути серце мавпи, Викараламукха запрошує її до себе додому й пливе з нею на спині по бездонному морю. Розуміючи, що мавпі тепер нікуди не дітися, він зізнається їй у своєму задумі. Зберігши цілковите самовладання, Рактамукха викликує: «Що ж ти мені не сказав раніше? Тоді б я не залишила своє серце в дуплі дерева». Дурний дельфін вертається до берега, мавпа стрибає на пальму й тим самим рятує своє життя

Книга п’ята: «Безрозсудні вчинки»

Якийсь пустельник дарує чотирьом біднякам-брахманам чотири світильники й обіцяє, що, якщо вони відправляться в Гімалайські гори, кожний з них там, де впаде його світильник, відшукає скарб. У першого брахмана світильник падає на скарб із міді, у другого - на скарб зі срібла, у третього - на скарб із золота, і він пропонує четвертому залишитися з ним і розділити це золото нарівно. Але той у надії, що йому, напевно, дістануться більше дорогі, чим золото, алмази, іде далі й незабаром зустрічається з людиною, на голові якого вертиться гостре колесо, червонячи його кров’ю. Колесо це негайно перескакує на голову четвертого брахмана, і тепер, як пояснює избавившийся від страждань незнайомець, воно залишиться на брахмані доти, поки не прийде ще один надто жадібний шукач багатства