Короткий переказ роману Ліни Костенко «Маруся Чурай»

Далі, проаналізувавши зачитані фрагменти, з’ясуємо, що ні Горбаневі, ні Бобренчихе не під силу осягнути тієї гострої потреби людської душі в пісні. Їм до таких висот не дорости, та й потреби такого росту вони не мають, тому що немає ні найменшого сумніву в їхніх словах! Таким людям не дано осягти велич і дарунок дівчини, вони поринули в інше й прикладом тому єство, що відкрилося, Бобренчихи: «Хіба ж те дівка? Це ж таки ледар. Усе б співала. Боже упаси! …Таких дівок на миру не буває, хіба ж для цього дівці голова?». Талант Марусі Чурай гідно оцінений представниками Січі. Тут бажано повернутися до Богдановому універсала й лицарського образа Іскри. Іванова доля вивела Марусю у двох величинах: коханої дівчини й художника незвичайного таланта. Під час суду йому однаково боляче, і, разом з тим, значимей і весомей проступає життя Чураевни-Поэтесси, авторки пісень: «Ця дівчина не просто так, Маруся, Це – голос наш. Це – пісня. Це – душу». Все єство Івана прагне до справедливості, вимагає зберегти життя дівчини, виявивши в слові мудрість і далекоглядність козака. Що буде після ганебного вироку? Що буде після нас? «А як тоді буде співати Полтава? Чи не будуть сльози душити її?» – ця небуденна відповідальність перед майбутнім, не знайшовши підтримки на суді («Запала тиша, як у страшному сні»), поведе Іскру на раду до гетьмана. Думаємо, доцільно зачитати уривок з розділу «Страта» з метою интонационно як можна повніше відтворити атмосферу тієї задушливої хвилини й настрою «на правду ураженого» Леська Черкеса, що поривається в пошуках порятунку Марусі від одного свого бажання до іншого. Мудрість і розважливість Івана Іскри проясняє Черкесові, звідки ж така міць стола суддівських законотворцев, що її навіть козацька шабля не бере. «Тому що це, як мир, старо»,- пояснить Іван, маючи щире бачення суті людської й суті закону. У цьому він з Марусею – рідня. Варто помітити, що Іван першим осягне, оцінить небуденний розум і талант дівчини. А ще вчителеві потрібно звернути увагу на характеристику суду, показану Ліною Костенко через призму Марусиного прочитання, що цілком співзвучно з Івановим розумінням і баченням: «Дрібні люди, гієни стервоидние, які ж ви ласі на чуже лихо!». Значимість людського життя Горбанем, Бобренчихой, Вишняками виміряється іншими мірками. Їхня правда звучить як антитеза до козацьких норм і законів, виводячи вчителя й учнів на стежку роздуму: кому ж буде належати майбутнє, якщо життя така несправедлива до гарних людей, тому що «у всіх цих скорбях і сумах, у всіх цих вічних колотнечах – і чураевские голови на палях, і вишняковские голови на плечах». У пам’яті народу втратяться всі Горбані й Вишняки, а залишаться зі своєю бойовою славою й Пушкар («Про нього потім думу складуть»), і Лесько Черкес, і Іван Іскра, тому що в них доля, як і в Гордія Чурая. Для такого висновку вчитель має чимало текстового матеріалу. По-перше, необхідно знайти й прочитати фрагмент спогаду Марусі про батька; нехай учні одержать завдання знайти в тексті роману ремарки. Така, здавалося б, на перший погляд незначна деталь, як лаконічна ремарка, у контексті об’ємного добутку спрацьовує як вагомий засіб, що дозволяє повніше окреслити долі героїв. Так, наприклад, про Івана Іскрі, сині знаменитого Якова Остряница, довідаємося: «Загине теж, у бої наживши слави, незабаром після Пушкаря». А Лесько Черкес, так той «відрізає ще штуку не одну. Він стане майже побратимом Разіна – Леськом Кульгавим. Загине на Доні». Полтавський полковник Мартин Пушкар гідно прийме смерть у боротьбі зі шляхтою: «Пройде сім років – і голову цю сиву Виговскому на спис подадуть».

Категорія часу – у пам’яті народу, на скрижалях історії навіки записані імена лицарів українського народу, використається Ліною Костенко й в іншому аспекті. Таким чином, будуть прокреслені в недалеке майбутнє лінії доль деяких інших героїв роману. Зокрема, Семен же Горбань ще кілька років буде благополучно доводити «крамульки» на своїх недругів. Ліна Костенко пропонує самостійно знайти відповідь на те вічне питання: «А що сильніше підпирає твердінь – молитва преподобного Антонія або Наливайка мученицька смерть?». Це питання вирішується автором однозначно: народ з його вічною ідеєю утвору добра, з його найвищими морально-етичними категоріями, його талантом були, є й буде. Саме в такому художньому ключі зображений той «старезний, полотняний» Дід Галерник. Він має велику притягальну силу, молодь постійно тягнеться до нього. Дід Галерник такий же мудрий, як і його народ, при нагоді він скаже Іванові: «У житті насамперед – це сила духу, тоді й вихід виявиться з нещасть». У цьому твердженні відбивається подальше життя стражденної душі Чураевни.

Pages: 1 2

Збережи - » Короткий переказ роману Ліни Костенко «Маруся Чурай» . З'явився готовий твір.

Короткий переказ роману Ліни Костенко «Маруся Чурай»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.