Конфуціанство як етико-політичне й релігійно-філософське навчання

Що таке людина? Яка природа людини? У чому драма людських відносин і людського існування? Від чого залежать зміст і цінність людського життя? Подібного роду питання ставляться у філософських текстах різних епох. Людина – унікальний утвір Всесвіту. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть повною мірою виявити таємницю людини. Філософи доходять висновку, що людська натура проявляється в різних якостях (розумність, гуманність, доброта, здатність любити й ін.) , але одне з них є головним. Виявити цю рису означає осягти сутність людини. Яка якість можна вважати специфічним людським? Є чи взагалі в людині якесь внутрішнє стійке ядро? Філософи відповідають на ці питання по-різному. Багато чого залежить від загальної світоглядної установки, тобто тому, що даний філософський напрямок висуває як вища цінність. Конкретні позиції обумовлюють, зокрема, і тим, як розглядається людина – “ззовні” або “зсередини” . Вивчення людини “ззовні” припускає осмислення його відносин із природою (космосом) , суспільством, богом і самим собою. Прилучення до таємниці людини “зсередини” сполучено зі збагненням його тілесного, емоційного, морального й духовного буття. Але чи правомірно шукати проблему людського буття в художніх і філософських пам’ятниках Сходу. Так, створення “Книги Пісень” (“Ши цзин” ) ставиться до часів, коли в Китаї філософські школи ще не зложилися, і згодом неї використовували у своїх навчаннях не тільки конфуцианская, але й інші школи, які часто спотворювали первісний зміст. Оригінальний текст “Книги історії” , або “Книги документів” (“Шу цзин” ) взагалі не зберігся до наших часів. Він був змінений у значній мірі як Конфуцієм, так і його послідовниками. Китайський добуток “Лунь юй” (“Бесіди й висловлення” ) є єдиним добутком китайської класичної літератури, що більш-менш безпосередньо передає погляди Конфуція. Але це лише одна сторона проблеми. Західному читачеві, не знайомому з мовою Китаю, складно зрозуміти не тільки алегоричний зміст написаного, але, іноді, і прямій і, здавалося б, очевидний. Для цього потрібно також знать культуру древнього Китаю, його звичаї й предфилософию. І, нарешті, труднощі представляє те, що в збереженим до наших днів добутках людина Китаю “розчинений” у космосі, єдиний з ним і невіддільний від нього. Все це робить скрутним збагнення природи й змісту людини в розумінні древнекитайских філософів

Метою даної роботи є вивчення проблеми людини в религиях Сходу, зокрема в Конфуціанстві й у чань-буддизмі, по роботах різних сучасних авторів (істориків, філософів) , узагальнення розрізненого й, часом, суперечливого матеріалу й створення стрункої системи знань і положень, що визначають місце людини у Вселеної

Конфуціанство – один із провідних ідейних плинів у древньому Китаї. У ряді публікацій дається “компромісне” визначення конфуціанства одночасно як релігії і як етико-політичного навчання. Конфуцій – творець морально- релігійного навчання – залишив найглибший слід у розвитку духовної культури Китаю, у всіх сферах його громадського життя – політичної, економічної, соціальної, моральної, у мистецтві й релігії. По визначенню Л. С. Васильєва: “Не будучи релігією в повному змісті цього слова, конфуціанство стала більшим ніж, чим просто релігія. Конфуціанство – це також і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів, – словом, основа всього китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства, квінтесенція китайської цивілізації” . По своєму світорозумінню, способу пояснення миру й місця людини (“цивілізованого” , а не “варвара” ) у цьому світі конфуціанство виступає скоріше в етико-політичному, чим у релігійному плані

Конфуцій заснував свою школу в 50 років. У нього було багато учнів. Вони записали думки як свого вчителя, так і свої. Так виникло головне конфуцианское твір “Лунь юй” (“Бесіди й висловлення” ) – добуток зовсім несистематичне й часто суперечливе, збірник в основному моральних повчань, у якому, на думку деяких авторів, дуже важко побачити філософський твір. Цю книгу всякий утворений китаєць учив напам’ять ще в дитинстві, нею він керувався все життя. Основне завдання Конфуція – гармонізувати життя держави, суспільства, сім’ї, людини. У центрі уваги конфуціанства взаємини між людьми, проблеми виховання. Конфуцій не задоволений існуючої, однак його ідеали не в майбутньому, а в минулому. Людина звернена особою до минулого, до майбутнього ж повернуть спиною. Стародавність постійно присутня в сьогоденні. Майбутнє не залучає занадто великої уваги – адже час рухається по колу; і все вертається до свого джерела. Кульмінація конфуцианского культу минулого – “виправлення імен” (“чжен хв” ) . Конфуцій визнавав, що “все тече” і що “час біжить, не зупиняючись” . Тому конфуцианское “виправлення імен” означало не приведення суспільної свідомості у відповідність із суспільним буттям, що змінюється, а спробу привести речі у відповідність із їхнім колишнім значенням. Тому Конфуцій учив. Що государ повинен бути государем, сановник – сановником, батько – батьком і син – сином не по ім’ю, а реально, насправді. Ідеалізуючи стародавність, Конфуцій раціоналізує вчення про моральність – конфуцианскую етику. Вона опирається на такі поняття, як “взаємність” , “золота середина” , “людинолюбство” , складові в цілому “правильний шлях” – дао.

У своєму навчанні Конфуцій ґрунтувався на традиційних китайських поглядах на пристрій миру. По поданнях древніх китайців, людина виникає після того, як споконвічний ефір (або пневма, “ци” ) ділиться на 2 початки: Инь і Ян, Світло й Тьму. Своєю появою він як би покликаний перебороти цю расколотость миру, тому що поєднує в собі темна й світла, чоловіча й жіноча, активна й пасивне, твердість і м’якість, спокій і рух

Розділ 1. Конфуцій про людину

Древнекитайский мислитель Кун-Цзи (Конфуцій – 551 – 479 до н.е.) жив в епоху, коли питання стабільності держави вийшли на перший план. Як правильно керувати державою, щоб зберегти в ньому незмінний порядок – от що хвилює Конфуція в першу чергу. Людина цікавить його не сам по собі, а як частина ієрархії, де він займає певне місце. Тому вчення про людину невіддільно від вчення про керування державою. Ціль конфуцианского вчення про людину – показати, як повинен поводитися людина в різних ситуаціях, тобто навчання має яскраво виражену практичну спрямованість, а теоретичний аспект є підлеглим: обґрунтувати вічність і незмінність правил поводження, що рекомендуються, і відносин між людьми. Досить познайомитися з добутком “ Лунь-Юй” (Бесіди й висловлення) , що всі дослідники вважають найбільш достовірним вираженням поглядів Конфуція, щоб переконатися, що для нього немає проблеми людини, а є набір практичних рад, які подає вчитель (цзи) Кун

Світоглядну основу вчення про людину Конфуцій не обговорює. Кун-Цзи пропонує свої рекомендації, виходячи із традиційних китайських поглядів на пристрій миру. З контексту його висловлень стає зрозуміло, що людини він розглядає як особливий предмет природи, що підкоряється їй, але й умеющий їй протистояти. Це пояснюється серединним положенням людини щодо Неба й Землі: з одного боку, людина вписується у світобудову, становлячи з ним єдине ціле й, виступаючи сполучною ланкою між Небом і Землею, а з іншого боку – людина займає у світобудові унікальне місце, що дозволяє йому співвіднести себе як з Небом, так і із Землею. Традиційні для китайських світоглядних систем категорії – дао (щирий шлях) і де (обдарованість) – також використовуються в “ Лунь-Юй” без обговорення й додаткових коментарів. Взагалі Конфуцій волів не займався питаннями світобудови й світогляду, зокрема, відмовлявся висловлюватися про парфуми, зосередившись на вченні про правильне поводження

Обговорювати питання про природу людини, як свідчить “ Лунь-Юй” , Конфуцій уникав, обмежившись розпливчастим висловленням: “По своїй природі (люди) близькі один одному; по своїх звичках (люди) далекі друг від друга” .

§2. Конфуцианские початку, знання

Конфуцій чітко розмежовує людей, що володіють різним соціальним статусом залежно від моральних якостей, яким він приписує надлюдське, всесвітнє значення й тим самим затверджує неминучість і непорушність соціального розшарування. На його думку, небо стежить за справедливістю на землі, стоїть на стражі соціальної нерівності

Моральні якості становлять 5 взаємозалежних початків, або постоянств: “жень” – гуманність, людинолюбство; “синь” – щирість, прямота, довіра; “і” – борг, справедливість; “чи” – ритуал, етикет; “чжи” – розум, знання

Pages: 1 2 3

Збережи - » Конфуціанство як етико-політичне й релігійно-філософське навчання . З'явився готовий твір.

Конфуціанство як етико-політичне й релігійно-філософське навчання





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.