Композиція роману Джеймса Джойса «Улисс»

Магістральна для «Улисса» тема «батьківства» розвивається за рахунок варіювання, з одного боку, таких мотивів, як увага Блума до багатодітних сімей Дедалусов і Пьюрфой, співчуття сироті Дигнему, несподіваний прояв їм батьківських почуттів до дитини миссис Пьюрфой і до Стивену Дедалусу, як бачення його мертвого сина Рудій і бачення його власного батька, з іншого боку, таких, як просторікування Стивена про тіні батька Гамлета й рано померлому сині Шекспіра Гамнете (паралель до Блуму й Рудій), про художника як богу-батьку, єретичні міркування про відношення бога-батька й бога-сина й т. п.

Бачення мертвого батька Блума веде за собою тему «блудного сина», згадування Авраама й Исаака й т.д. Пародійно тема батьківства виступає в радах директора школи молодому викладачеві Стивену й у відносинах Стивена з учнями в школі. Прикладом нав’язливого лейтмотиву в «Улиссе» є квітка: це ім’я -героя в різних варіантах (Блум, Вираг, Флауэр), на яке натякає засушена квітка в листі Марти, це й ласкаве найменування його дружини («Роза Кастилії», «гірська квітка»). Особливе значення має згадування лотоса, чиї пелюстки в мініатюрі нагадують квітка в цілому (символ єдності макрокосму й мікрокосму); Блум у лазні асоціюється з індійським деміургом, що плаває на лотосі; «лотофаги» асоціюються з наркотичною дією квітки, з поданням онирване.

В «Чарівній горі» також використаються лейтмотиви, особливо пов’язані з темами хвороби й смерті, а також любовних потягів героя. Певні лейтмотиви допомагають внутрішньо ототожнити дитячу любов Гансу до юнака Хиппе і його пристрасть до Клавдії Шоша (розкосі азіатські очі, позичання олівця й. т. буд.). Лейтмотиви відіграють істотну роль і в Пруста, і в інших романістів XX в. як новий спосіб подолання фрагментарності, хаотичності життєвого матеріалу. Звертання до вагнеровским принципів знаменно у всіх відносинах. Вище вже згадувалася його особливо витончена техніка лейтмотивів, що стали «наскрізними темами» у сполученні із психологізмом і міфологічною символікою. Істотно й те, що до використання музичної техніки свідомо прагнули й Джойс і Т. Манн. У цьому змісті характерна спроба Джойса в одній із глав «Улисса» (сцена співу в барі) імітувати словесними засобами музичну форму, а також і загальне прагнення цих авторів використати в композиції романів техніку контрапункту

И Джойс і Т. Манн у відомій мері розділяють культ музики, що сходить до німецьких романтиків і Шопенгауэру й підтриманий філософією й поезією кінця століття. Музична структура представляє художню структуру в найбільше «чистому» виді, оскільки музичний добуток дає можливості для інтерпретації самого широкого й різноманітного матеріалу, особливо психологічного. Всупереч грандіозним утопічним планам Вагнера синтезувати літературу й музику музична структура неспецифічна для літератури, особливо для роману. Музичними засобами не можна повністю компенсувати втрати в області внутрішньої організації матеріалу в романі. Як це ні парадоксально (як і у випадку з мікропсихологією), наслідування більше вільним музичним принципам організації «змісту» відкриває шлях для використання символічної мови міфу. Можуть викликати спор, але заслуговують на увагу думки К. Леви-Стросса, висловлені їм у вставній главі до першого того «Мифологичних», про близькість структури музичної й міфологічної, про принципові розходження міфу й роману й про природність аналізу міфів засобами музики у Вагнера

И звертання до міфу дійсно стає найважливішим додатковим засобом внутрішньої організації сюжету в «Улиссе» і в «Чарівній горі». Наочно це проявляється в заголовку, але спочатку й заголовки всіх епізодів роману Джойса являли собою ремінісценції з гомеровской «Одиссеи»: «Телемак», «Нестір», «Протей», «Калипсо», «Лотофаги», «Симплегади», «Сирени», «Циклоп»,. «Навзикая», «Бики Гелиоса», «Цирцея», «Эвмей», «Итака», «Пенелопа». Висловлення самого Джойса і явні натяки в тексті показують, що Одиссей – це Блум, Пенелопа (а також і Калипсо) – його дружина Молли, Телемак – Стивен Дедалус, Антиний – приятель Стивена, цинічний студент-медик Маллиган, що узурпував ключі від приміщення у вежі, знятого на гроші Стивена, і англійця, що пустив туди, – і тим самим «завойовника» – Гейнса.

Відхід Стивена з вежі як би відповідає відходу Телемаку на пошуки батька. Стара молочарка-ірландка, що безсумнівно персоніфікує багатостраждальну батьківщину Джойса й у цьому змісті співвіднесена й з образом матері Стивена, зіставляється одночасно з Афіною або навіть із Ментором. Директор школи Дизи, що повчає Стивена, заміняє Нестора. Аналогічним образом Бойлен, коханець Молли, – це Эвримах, молоденька дівчина на пляжі-: Навзикая, ірландський націоналіст, що ображає Блума й метафорично «осліплений» сонцем, через що він не може потрапити в нього коробкою печива,- це циклоп Полифем (його одноглазость, можливо, означає однобічність поглядів шинфейнеров). Дівчини, що співають у барі,- сирени; у відповідному епізоді є згадування про затикання вух – ремінісценція відомого місця в «Одиссее».

Власниця публічного будинку зіставляється із Цирцеей, а бестиализация, «розкутість» героїв у її закладі — з колдовским перетворенням супутників Одиссея Цирцеей у свиней; свині неодноразово згадуються в цьому епізоді. Видавець газети зіставляється з Эолом (порожня балаканина журналістів), відвідування цвинтаря й похорони Дигнема – зі сходженням Одиссея в Гадес, внутрішня й зовнішня погроза міської штовханини – зі скелями, що зіштовхуються, суперечки в бібліотеці – колізія між крайностями «метафізики» і «побуту» – із проходом між Сциллою й Харибдою. Картини їжі, жирної їжі листуються з поданням, що місто проковтнуло й переварює Блума. Цей каннибалистический мотив пояснює, чому глава названий «Лестригони».

Впадає в око, що всі ці кореспонденції досить умовні й легко можуть бути витлумачені як пародійна травестия гомеровского епосу й міфу

Дійсно, як інакше може бути ототожнена метушлива біганина по місту скромного ділка й збирача оголошень, якому дружина наставляє роги, з фантастичним» морськими мандрівками давньогрецького героя? Блум, скоріше, може бути сприйнятий як свого роду антигерой

Так само пародійно звучить зближення розпусної Молли з вірної Пенелопой, Стивена, що добровільно порвали із сім’єю,- з відданим роду Телемаком, власниці будинку терпимості – із Цирцеей, трактирного оратора – з Полифемом, тупого резонера Дизи – з Нестором. Сама відома довільність, штучність гомеровских «кореспонденції» як би підкреслює пародійність. Цьому служить і випирання побутових сцен з життя сучасного міста, підкреслена прозаїчність і комічна сторона в мисленні самого Блума. Крім того, міфологічні ремінісценції, гомеровские й інші, дуже часто й чисто стилістично дані в пародійній «» манері, щодискредитує, з навмисною брутальністю й у зіставленні з «брудними» деталями сучасного побуту й фізіології

Збережи - » Композиція роману Джеймса Джойса «Улисс» . З'явився готовий твір.

Композиція роману Джеймса Джойса «Улисс»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.