Реформування системи освіти у вищій школі України передбачає реалізацію принципу гуманізації освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня. У зв’язку з цим, вища педагогічна освіта сьогодення покликана забезпечувати підготовку вчителя, який має орієнтуватися на професійний і особистісний розвиток, творчо працювати.

Болонський процес, провідною ідеєю якого є компетентнісний підхід до навчання, на сьогодні є однією із рушійних сил, які змінюють освітню парадигму ВНЗ. З огляду на це, дедалі більшого значення у підготовці спеціаліста педагогічного напрямку набуває компетентнісний підхід до проведення навчально-польових практик з географії, зокрема з курсу «Фізична географія України». Це пояснюється тим, що навчально-польова практика є невід’ємною частиною у курсі підготовки спеціаліста, де відбувається практичне застосування набутих теоретичних знань.

Серед учених, які у своїх працях розглядають проблему компетент-нісного підходу до навчання, потрібно відзначити К. Баранова, М. Бершадського, Т. Волобуєву, А. Хуторського, О. Овчарук, О. Пометун та ін. Усі вони мають власну думку щодо розуміння даного поняття. Так, наприклад, О. Пометун вважає, що компетентнісний підхід – це «оцінка підготовленості фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня до професійної діяльності на основі наявності в них визначених стандартами компетенції» [1, с. 66]. Н. Ігнатенко під поняттям компетентнісний підхід розуміє «спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток ключових (базових, основних, надпредметних) і предметних компетентно-стей особистості» [2, с. 47]. Базовими компетентностями в даному випадку виступають: педагогічна, комунікативна, психологічна, а предметними – географічна, дослідницька. Але, не зважаючи на численні праці в яких з’ясовується сутність та актуальність запровадження компетентнісного підходу в педагогічну освіту, проблема доцільності застосування цього підходу в географії розглядалася небагатьма вченими. У зв’язку з цим виникає потреба у впровадженні компетентнісного підходу під час проведення навчально-польових практик з географічних дисциплін. Адже саме під час практики студенти вчаться проводити спостереження, встановлювати взаємозв’язки між природними явищами і процесами, тобто набувати певних компетенцій, що й пропагує компетентнісний підхід.

Мета статті – виявити доцільність застосування компетентнісного підходу під час проведення навчально-польової практики з курсу «Фізична географія України».

У ракурсі з’ясування сутності даного питання, слід розглянути особливості компетентнісного підходу як такого, а також навчально-польової практики, до проведення якої буде застосовуватися цей підхід.

На сьогодні, перехід до компетентнісного підходу означає переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі, у зміщенні акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування й розвиток у студентів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях, на організацію освітнього процесу на основі свідомого урахування затребуваності навчальних досягнень випускника в суспільстві, мати сформований потенціал для швидкої адаптації як у майбутній професії, так і в соціальній структурі. Перспективність компетентнісного підходу полягає в тому, що він передбачає високу готовність випускника ВНЗ до успішної діяльності в різних сферах.

Компетентнісний підхід потребує перебудови змісту освіти, перетворення його на суб’єктивні надбання одного учня, які можна виміряти.

Він може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі виконання конкретною особою певного комплексу дій. Усе це вказує на доцільність застосування компетентнісного підходу під час проведення навчально-польової практики з «Фізичної географії України», адже в даному випадку діяльність є основою досягнення високого результату навчання студентів на протязі практики.

Оскільки у результаті впровадження компетентнісного підходу у навчання передбачається також розвиток професійної компетентності педагога, в нашому випадку – це вчитель географії, то в процесі проходження навчально-польової практики будуть формуватися головні її складові.

Взагалі, поняття «професійна компетентність» в педагогічній літературі розглядається багатьма дослідниками. Так, М. Левківський під професійною компетентністю розуміє «здатність учителя до проектування, моделювання власної діяльності в системі «людина-людина» для вирішення навчально-виховних задач, що сприяють оптимізації особистісного зростання учня для його здатності до подальшої самореалізації в життєдіяльності» [4, с. 10]. Т. Браже розглядає професійну компетентність як багатофа-кторне утворення, що уможливлює успішне здійснення професійної діяльності [5, с. 18].

Оскільки навчально-польова практика з географії сприяє забезпеченню практичної підготовки студента, на нашу думку, професійну компетентність вчителя географії слід визначати як складне інтегральне інтелектуальне, професійне і особистісне утворення, яке формується у процесі його підготовки у ВНЗ, проявляється, розвивається і вдосконалюється у професійній діяльності, а ефективність її здійснення суттєво залежить від видів його теоретичної, практичної та психологічної підготовленості до цієї діяльності, особистісних, професійних та індивідуальних якостей, сприйняття її цілей, особливостей та змісту.

Професійна компетентність вчителя включає: фахову (географічну), педагогічну, психологічну, комунікативну, методологічну, дослідницьку компетентності, вагому роль у формуванні яких, на нашу думку, відіграє навчально-польова практика, зокрема з фізичної географії України.

Навчально-польова практика з географії – важливий етап у підготовці майбутнього спеціаліста. Саме під час практичної діяльності студент закріплює та застосовує набуті протягом значного відрізка часу теоретичні знання. А оскільки курс «Фізична географія України» включає комплекс знань з дисциплін, ази яких входять до складу цього курсу (загальне землезнавство, гідрологія, метеорологія, геологія, ландшафтознавство, картографія), то це сприяє не лише повторенню раніше вивченого, а й набуттю навичок та вмінь працювати у колективі та самостійно розвивати почуття згуртованості, любов до природи рідного краю.

Педагогічна компетентність вчителя географії ґрунтується на знанні теорії і практики навчання, дидактичних закономірностей навчального процесу, фундаментальних концепцій, законів, закономірностей розвитку географічних явищ та процесів, основних наукових категорій, понять. Вона передбачає набуття вмінь проектувати педагогічну діяльність, володіти професійно-практичними навичками навчання географії. Так, під час практики майбутній вчитель географії вчиться застосовувати свої теоретичні знання, використовує свої педагогічні вміння та навички, вивчає доцільність їхнього застосування під час роботи з учнями за допомогою обміну ними зі студентами, з якими працює в спільній групі. Крім того, у складі професійної компетентності розвивається компетенція креативності, яка передбачає здатність студента швидко вирішувати проблемні ситуації, розв’язувати поставлені керівником завдання. Також розвивається компетенція проектування, коли студент вчиться бачити кінцевий результат своєї практичної діяльності та спрямовувати на нього свої дії.

Учитель географії також повинен володіти психологічною компетенцією, в основі якої лежать знання вікової, загальної, соціальної, педагогічної психології, психічних процесів, пам’яті, мислення, процесів розвитку особистості. Так, на практиці з географії студент вивчає психологію колективу, в якому він працює, аналізує вчинки колег, вчиться впливати на колектив, з’ясовує зміну настрою людини під впливом природних явищ. Також, протягом практики формується перцептивна компетенція педагога, яка передбачає розвиток педагогічної інтуїції майбутнього вчителя; компетенція динамізму, що сприяє здатності студента впливати на людей; розви-вальна компетенція забезпечує створення умов для розвитку пізнавальних інтересів, що найкраще відбувається під час практики в природних умовах; крім того, важливим є і формування компетенції емоційної стабільності, яка передбачає здатність володіти собою, а в польових умовах це надзвичайно важливо.

Наявність комунікативної компетентності – невід’ємна складова формування професійної компетентності вчителя географії. А протягом навчально-польової практики у майбутнього вчителя-географа продовжує формуватися вміння спілкуватися з колективом, природнім середовищем, мова – виступає як головний засіб передачі інформації, що є дуже важливим у практичній діяльності.

Pages: 1 2