Компетенція Міжнародного Суду

Компетенція Міжнародного Суду визначена в главі II (статті 34-38), а також у главі IV (статті 65-68) Статуту Суду. Цього глави Статуту встановлює границі компетенції Міжнародного Суду

По-перше, компетенція Суду поширюється лише на суперечки між державами. Суд не може розглядати суперечки між приватними особами й державою й тим більше суперечки між приватними особами. Але й суперечки між державами можуть розглядатися лише за згодою всіх сторін. Таким чином, компетенція Суду є для держави не обов’язкової, а факультативної. Рішення про надання Суду лише факультативної компетенції було прийнято після досить напруженої боротьби з досить численними прихильниками обов’язкової компетенції Суду на конференції в Сан-Франциско в першому комітеті 4-ой комісії більшістю голосів (31 проти 14).

Факультативний характер передачі державами споровши на дозволі суду проявляється, зокрема, у тім, що, відповідно до пункту 1 статті 36 Статуту Міжнародного Суду, “до ведення Суду ставляться всі дела, які будуть передані йому сторонами…”. Держави -учасники Статуту можуть, однак, визнати для себе компетенцію Суду обов’язкової по певних категоріях справ

В 70-их – 80-их роках на цілому ряді сесій Генеральної Асамблеї ООН двічі з інтервалом у кілька років обговорювалося питання про посилення ролі й впливу Міжнародного Суду за допомогою розширення його компетенції й введення обов’язкової юрисдикції. На рубежі 70-их років з подібною ініціативою виступили західні, на рубежі 80-их – країни, що розвиваються

У Статуті Міжнародного Суду закладені кілька варіантів визнання за ним обов’язкової юрисдикції. Так, держава може виступити з відповідною заявою або бути учасником двосторонньої міжнародної угоди, що містить положення про обов’язкову юрисдикцію. До числа таких договорів ставляться мирні договори, договори про світ і співробітництво, про спільну експлуатацію природних ресурсів, про розмежування морських просторів і деякі інші. Клаузулу про обов’язкову юрисдикцію Міжнародного Суду містять також численна група багатобічних і насамперед універсальних міжнародних угод. Їхніми учасниками є більшість держав

Таким чином, обов’язкова юрисдикція Міжнародного Суду в договірному плані зізнається державою або в цілому, або із застереженням, або по конкретних категоріях міжнародних споровши

Широко застосовувана практика застережень із заявою про визнання обов’язкової юрисдикції Міжнародного Суду істотно звужує межі дії останньої. На це звертали увагу, зокрема, у радянській міжнародно-правовій літературі. Так, наприклад, Ф.И. Кожевников і Г.В. Шармазанашвили відзначають: “… Більшість держав, визнавши обов’язкову юрисдикцію Суду, зробили такі застереження, які значно обмежують її, викликаючи ускладнення в діяльності Міжнародного Суду” .

У юридичній літературі звичайно виділяються чотири види застережень, які, по суті справи, є звичайними нормами міжнародного права. Мова йде про вилучення з обов’язкової юрисдикції Суду споровши, що виникають із приводу ситуації або фактів, що мали місце до прийняття заяви; про умову взаємності; про непідсудність споровши, по суті вхідних у внутрішню компетенцію держави; про часткове вилучення з обов’язкової юрисдикції Суду споровши, пов’язаних з виконанням і тлумаченням багатобічних конвенцій

Всі інші діючі застереження можна підрозділити на п’ять видів. Найбільше значення мають застереження про те, що визнання обов’язкової юрисдикції Міжнародного Суду ставиться до спор, із приводу яких сторони погодилися або погодяться вдатися до іншого способу мирного врегулювання. Даний вид застережень зустрічається особливо часто. Він включений у текст заяв переважної більшості держав. Положення про пріоритетне використання інших способів мирного врегулювання вкрай вагомо. Воно обмежує сферу дії обов’язкової юрисдикції тільки такими суперечками, у відношенні яких не є домовленості про використання інших мирних засобів, і вводить границі додатковості, субсидиарности обов’язкової юрисдикції Міжнародного Суду

Дуже важливу групу міжнародних конфліктних відносин виключають із компетенції Суду застереження, що стосуються подій, пов’язаних з воєнними діями, війною, станом війни, військовою окупацією, іншими актами збройного насильства, а дорівнює виконання рішень міжнародною організацією

Свого роду опосередкованої міжнародним договором є застереження, включена в заяву держав-членів Британської співдружності націй (Австралія, Великобританія, Гамбія, Індія, Канада, Кенія, Мальта, Нова Зеландія), про непокору споровши, що виникають між ними, юрисдикції Міжнародного Суду

Є кілька застережень, спрямованих проти підпорядкування обов’язкової юрисдикції Суду конкретної суперечки або споровши з окремими державами. Зокрема, Гватемала підкреслила, що її суперечка з Великобританією про Беліз носить непідсудний характер і може бути дозволений Судом тільки на основах справедливості

Також хотілося б привести приклад зі США. В 1946 році США виступили із заявою про визнання обов’язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН, що передбачається Статутом Міжнародного Суду ООН. Вони зробили застереження у відношенні споровши, які по суті входять в область національної компетенції, як вона визначається самими США. Формально визнавши обов’язкову юрисдикцію Суду, вони на ділі зберегли можливість за своїм розсудом ухилятися від судового розгляду в кожному конкретному випадку

Поряд із заявами держав обов’язкова юрисдикція Міжнародного Суду передбачається цілим рядом міжнародних конвенцій, що регулюють деякі спеціальні області міжнародних відносин. У них, як правило, досить жорстко фіксуються умови й порядок передачі на Суд розгляд споровши, що стосується тлумачення або застосування цих конвенцій. Я хотів би послатися як приклад на Факультативний протокол про обов’язковий дозвіл споровши до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Стаття I протоколу говорить: “Суперечки по тлумаченню або застосуванню конвенції підлягають обов’язковій юрисдикції Міжнародного Суду й відповідно можуть передаватися в цей Суд за заявою будь-якої країни в суперечці, що є учасником теперішнього Протоколу”.

Таким чином, незважаючи на відносно низький рівень визнання обов’язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН, останній все-таки наділяється в ряді випадків досить широкими повноваженнями, які свідчать про більші потенційні можливості Суду в справі дозволу міждержавних споровши

Загальноприйнятим є положення, у відповідність із яким держава-позивач повинне обґрунтувати компетенцію Суду в розгляді даної суперечки по суті. Більше того, саме на цю державу покладає обов’язок довести факт існування суперечки і його юридичну природу. Порушення цього положення робить претензію безпредметної й, таким чином, неможливим застосування юрисдикції Міжнародного Суду ООН.

Крім властиво судових функцій, Суд має право давати консультативні висновки по будь-якому юридичному питанню, по запиті будь-якої установи, уповноваженого робити такі запити самим Уставом ООН або відповідно до цього Уставу. Це прямо треба зі статті 96 Уставу ООН і статті 65 Статуту Міжнародного Суду ООН. У відповідності зі статтею 96 Уставу право запиту в Міжнародного Суду консультативних висновків по будь-якому юридичному питанню належить Генеральній Асамблеї й Раді Безпеки. Інші органи ООН, а також і спеціалізовані установи ООН, яким Генеральна Асамблея може дати в будь-який час дозвіл на це, також можуть запитувати консультативні висновки суду по юридичних питаннях, що виникає у зв’язку з їхньою діяльністю. До їхнього числа ставляться: Економічна й Соціальна Рада, Рада по опіці, Міжнародна організація праці, ЮНЕСКО й багато хто др.

Консультативний висновок Міжнародного Суду являє собою лише вираження думки міжнародних суддів по тому або іншому юридичному питанню міжнародного права. Воно не носить обов’язкового характеру й не зв’язує орган, що звернувся в Міжнародний Суд за консультативним висновком

Збережи - » Компетенція Міжнародного Суду . З'явився готовий твір.

Компетенція Міжнародного Суду





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.