Основне коло філософської проблематики епопеї В. Гроссмана «Життя й доля» - життя й доля, воля й насильство, закони війни й життя народу. Письменник бачить у війні не зіткнення армій, а зіткнення мирів, зіткнення різних поглядів на життя, на долю окремої людини й народу. Війна виявила корінні проблеми современнорти, розкрила основні протиріччя епохи. У романі дві основні теми - життя й доля

«Життя» - це воля, неповторність, індивідуальність; «доля» - необхідність», тиск держави, несвобода. Комісар Крымов говорить: «Як дивно йти по прямому, стрілою выстреленному коридору. А життя така плутана стежинка, яри, болотца, струмочки, степовий пил, незжатий хліб, продираєшся, обходиш, а доля пряма, струночкой ідеш, коридори, коридори, коридори, у коридорах дверей».

Доля основних діючих осіб трагічна або драматична. Б героїзмі Гроссман бачить прояв волі. Капітан Греков, захисник Сталінграда, командир відчайдушного гарнізону «будинку шість дріб один», виражає не тільки свідомість «правої справи боротьби з фашизмом», відношення до війни як до важкої роботи, самовідданість і здоровий глузд, але й непокорство натури, зухвалість, незалежність учинків і думок. «Усе в ньому - і погляд, і швидкі рухи, і широкі ніздрі приплющеного носа - було зухвалим, сама зухвалість». Греків - виразник не тільки народного, національного, але й вселюдського, волелюбного духу (недарма його прізвище Греков).

Головний конфлікт роману - конфлікт народу й держави, волі й насильства. «Сталінградське торжество визначило результат війни, але мовчазна суперечка між перемігшим народом і перемігшою державою тривав. Від цієї суперечки залежала доля людини, його воля». Цей конфлікт проривається назовні в міркуваннях героїв про колективізацію, про долю «спецпереселенцев», у картинах колымского табору, у роздумах автора й героїв об тридцять сьомих років і його наслідках

Колымский табір і хід війни зв’язані між собою. Гроссман переконаний, що «частина правди - це не правда». Арештований Кры-Мов ловить себе на думці, що ненавидить пытающего його особиста більше, ніж німця, тому що довідається в ньому самого себе

Гроссман зображує народні страждання: це й зображення таборів, арештів і репресій, і їхнього розкладницького впливу на душі людей і моральність народу. Хоробрі перетворюються в боягузів, добрі люди - у жорстоких, стійкі - у легкодухі. Людей руйнує подвійну свідомість, невір’я друг у друга. Причини даних явищ - сталінське самовладдя й загальний страх. Свідомістю й поводженням людей із часів революції керують ідеологічні схеми, що привчили нас уважати, що ціль вище моралі, справа вище людини, ідея вище життя. Наскільки небезпечна така перестановка цінностей, видно з епізодів, коли Новиков на вісім мінут затримав настання, тобто, ризикуючи головою, іде на невиконання сталінського наказу заради того, щоб зберегти людей. А для Гетманова «необхідність жертвувати людьми заради справи завжди здавалася природної, незаперечної не тільки під час війни».

Відношення до долі, до необхідності, до питання про провину й відповідальність особистості перед особою обставин життя в героїв роману різне

Штурмбанфюрер Кальтлуфт, кат у печей, що вбив п’ятсот дев’яносто тисяч людей, намагається виправдати це наказом понад, своєю підневільністю, владою фюрера, долею: «доля штовхала його на шлях ката». Але автор затверджує: «Доля веде людину, але людина йде тому, що хоче, і він вільний не хотіти».

Зміст паралелей Сталін - Гітлер, фашистський табір - колымский табір у тім, щоб загострити проблему провини й відповідальності особистості Б самому широкому, філософському плані. Коли в суспільстві діється зло, у тім або іншому ступені в ньому винуваті все. Пройшовши через трагічні випробування XX століття - другу світову війну, гітлеризм і сталинизм, - людство починає усвідомлювати той факт, що покірність, залежність людини від обставин, рабство виявилися сильні. І в той же час в образах героїв Вітчизняної війни Гроссман бачить волелюбність і совісність. Що перевищить у людині й людстві? Фінал роману відкритий