Кодрон-Рено CR-714 CI "Циклон" легкий фронтовий винищувач

Історія конструкції: На початку тридцятих років ставало усе більше очевидним, що винищувачі-біплани вичерпують свої можливості й повинні поступитися місцем монопланам. У той же час свободнонесущее крило й механізм збирання шасі значно збільшували польотну вагу, що приводило або до скорочення кількості озброєння й боєзапасу, або зменшенню часу, а значить і дальності польоту через обмеження обсягу паливних баків. Не випадково перші європейські винищувачі із шасі, що вбираються, Мессершмитт Bf-109B і Полікарпов И-16 (тип 10 і 17) могли перебувати в повітрі не більше 45 мінут, або вдвічі менше, ніж традиційно виконані біплани. Перед авіаконструкторами всього миру встала альтернатива: або йти на неминуче збільшення польотної ваги й установки могутніших двигунів, або шукати шляхи створення легкого винищувача. У їхньому середовищі розгорнулася дискусія про ідеологію такого літака

У Великобританії ця концепція одержала назву Light Fighter Theory, у Франції – Chasseur tactique leger, у Німеччині – Jagleichtflgzeug. Після випробувань у СРСР оказавшегося безперспективним -навіть у геніальних руках Валерія Чкалова винищувача Полікарпова ЦКБ-18(И-17) був вибраний компромісний шлях – був налагоджений одночасний випуск легенів і добре збройних винищувачів-полуторапланов типу Й-15, И-15 біс і И-153“Чайку” (И-153БС випуску 1939 року був уже збройний чотирма синхронними кулеметами БС калібру 12,7 мм) і швидкісних монопланів типу И-16. Подібний підхід виявився помилковим: взаємодії між монопланами й біпланами в повітряному бої організувати практично не вдавалося ні в Іспанії, ні в Китаї, ні на Халхин-Голі

Німецький конструктор Курт Танк, що чуйно реагував на нові інженерні ідеї, першим у середині тридцятих років сконструював прототип винищувача-високоплана Фокке-Вульф FW-56A1” Штоссер” , що досяг тільки швидкості 265 км/година на бойовій висоті. Нацистська Німеччина тепер беззастережно зробила ставку на відносно легкий винищувач Вільгельма Мессершмитта Bf-109, що мав більші резерви модернізації й V-Образний двигун, у розвалі циліндрів якого можна було встановити як кулемет, так і пушку. Це дозволяло мати добре збройний і досить маневрений літак

Великобританія із властивим їй консерватизмом продовжувала виробництво полуторапланов “Гладіатор”II поряд з випуском важких винищувачів Хаукер “Харрикейн” I і барилася з організацією серійного випуску порівняно легких і швидкопідйомних Супермарин “Спитфайр”IB

У США до початку другої світової війни винищувальний парк уважався достатнім та й від імовірних супротивників Японії, Німеччині й Італії вони були захищені океанськими просторами

У Франції надійшли більш обачно. Міністр авіації Пьер Кіт в 1934 році оголосив конкурс на нові сучасні літаки всіх класів, у тому числі винищувачі. Про свою участь у ньому оголосила всесвітньо відома фірма по виробництву спортивних легких літаків Рено-Кодрон, що випустила знаменитий по своїх пілотажних властивостях З-690. Він відрізнявся ідеальним співвідношенням вагових характеристик, оптимальної тяговооруженностью, чистими аеродинамічними формами й високою міцністю, особливо в режимі крутого пікірування, де літак досягав швидкості 500 км/година. Виконаний цілком з бакелітової деревини з ретельно відполірованими поверхнями, спортивний “кодрон” давав ключ до рішення численних проблем, що стояли перед конструкторами багатьох держав

З-690 був закуплений і Радянський Союз під прийменником запуску в малу серію, щоб мати більше доконаний тренувальний^-тренувальний-учбово-тренувальний винищувач із двигуном водяного охолодження, оскільки УТ-2 і УТ-1 А. С. Яковлева вже не відповідали пропонованим до літаків такого класу вимогам. Створений же на базі УТ-1 експериментальний АИР-21(в 1940 р. він одержав індекс Я-21) із французьким двигуном виявився настільки складним у пілотуванні й нестабільним у польоті, що про запуск його в серію не могло бути й мовлення. Крім того, передбачалося, що радянські ВВС будуть переозброюватися на винищувачі тільки з рядними двигунами. Однак незабаром істина виявилася на поверхні – у велику серію в 1938 році був запущений яковлевский УТ-2. Більше того, під виробничу базу для “кодронов” був переданий найбільшій і сучасній меблевій фабриці в СРСР у Филях, що повинна була робити меблі для грандіозного Палацу Рад у центрі Москви. Розгорнути серійне виробництво цельнодеревянной конструкції на подібному підприємстві було лише справою часу. Але будувати З-690 тут не сталі, пояснивши таке рішення відсутністю серійного двигуна. У дійсності, за повідомленням радянської резидентури у Франції, літні дані широко розрекламованого “Циклона” виявилися досить скромними. Остання модифікація вітчизняного винищувача И-16 (тип 29) мала швидкість 490 км/година, була збройна 4 кулеметами ШКАС і одним крупнокалиберним БС і при більшій стелі, подібній дальності й кращій маневреності. До французького літака в Кремлі втратили інтерес. Виробнича база була передана молодим інженерам С. А. Лавочкіну, В. П. Горбунову й М. И. Гудкову, для яких і спортивний З-690, а пізніше креслення-синьки CR-714, які з легкою душею в 1939 році передала німецька розвідка, стали своєрідними навчальним і виробничим “посібником”. При створенні своїх цельнодеревянних літаків Лагг-1 і пізніше Лагг-3 вони використовували технологію й цілком готові вузли дітища Риффара. Прототип Лагг-1 був виконаний цілком із червоної облагородженої деревини, включаючи лонжерони крила й силовий набір фюзеляжу, і відполірований до блиску, за що був відразу наречений випробувачами “роялем” . Він досяг швидкості 605 км/година на другій границі висотності й був прийнятий у серію. Правда, його серійний побратим Лагг-3 у силу виконання дерев’яної конструкції з товстої соснової фанери й шорсткуватої камуфляжної фарби, до того ж перевантажений озброєнням, рідко літала швидше 540 км/година, а в землі – уступав И-16 всіх модифікацій!

Спортивний пілотажний літак З-690 проте вражав уяву багатьох конструкторів, особливо тих держав, які не могли собі дозволити розкіш виробництва дорогих суцільнометалевих винищувачів. Кращим з них треба визнати латиський цельнодеревянний бойовий літак ВеФ I-16. Із чехословацьким компактним мотором Вальтер-Сагитта I-SR потужністю всього 455 л/с він розвивав швидкість 485 км/година на середніх висотах і був збройний двома синхронними кулеметами Рейнметалл MG-15 калібру 7,92 мм. Він і зовні походив на З-690, але через відсутність своїх фенольних смол для просочення деревини в Латвії, сосновий планер винищувача був покритий… меблевої фонировкой під густим шаром лаку. Літак вийшов надзвичайно гарним і “летучим” . До червня 1940 року обоє прототипу були повністю облітані й прийняті на озброєння ВВС Латвійської республіки, однак у зв’язку з “народними революціями” у державах Балтії, спровокованими сталінським режимом, так і залишилися на іспитовому аеродромі в Ризі. Радянські льотчики-випробувачі перегнали один з них у ЛИИ ВВС Червоній армії, де літак інтересу не викликав через початий випуск Лагг-3 з більше високими літними даними. Як і Ме-209 при евакуації ВеФ I-16 був знищений

На відміну від радянських німецькі інженери перевезли виріб ВеФ у Берлін, де його всебічно випробували й навіть рекомендували почати його виробництво. Безперечним достоїнством латвійської схеми було максимальне скорочення вагових характеристик за рахунок розмірів фюзеляжу й площі площин до 11,43 м2 і максимальне полегшення планери – злітна вага становила всього 1540 кг. Для Німеччини, який загрожував дефіцит металу у випадку тривалої війни на два фронти дерев’яні конструкції ставали вирішальними

Американці теж захопилися цією ідеєю. В 1939 році фірма “Белл” початку випробування винищувача XP-77 з мотором 600 л/с, з яким той досягав швидкості 560 км/година на висоті 3000 м, що в загальному відповідало параметрам Р-39Q “ейркобра” . Однак економія матеріалів і скорочення витрат виробництва були очевидні. Але трапилося так, що “ейркобру” після бою за острів Гуадалканал льотчики корпуса морської піхоти США зажадали зняти з озброєння на Тихому океані. Випробування XP-77 затяглися, тому що більшість технічних фахівців фірми було терміново переведене на модернізацію її у варіанті Р-63А “Кингкобра” , що поставляються по ленд-лізі, головним чином у СРСР. XР-77 побачив світло тільки після війни, коли нестаток у ньому відпала

Англійська фірма”Де Хевилленд”у свою чергу закупила З-690, але винятково для вивчення максимальних навантажень і можливостей цельнодеревянной конструкції, що в результаті дозволило їй створити багатоцільовий літак DH-58 “Москито”, що англійські пілоти з любов’ю називали “літаючими меблями”

Pages: 1 2

Збережи - » Кодрон-Рено CR-714 CI "Циклон" легкий фронтовий винищувач . З'явився готовий твір.

Кодрон-Рено CR-714 CI "Циклон" легкий фронтовий винищувач





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.