Ключевский В. О. про розселення східних слов’ян

«ПОЧАТКОВІ ФАКТИ В ІСТОРІЇ НАРОДУ. Початок історії народу повинне позначатися якими-небудь більше виразними, уловимими ознаками.  Їх потрібно шукати насамперед у пам’яті самого народу.  Перше,  що  запам’ятав про себе народ, і повинне вказувати шлях до початку його історії. Такий спогад не буває випадковим, безпричинним. Народ є населення,  не  тільки  спільно  живуче,  але  й  сукупно діюче, що  має  загальна мова  й  загальні  долі. Тому в народній пам’яті звичайно надовго втримуються події, які вперше торкнулися всього народу, у яких весь він взяв участь і через цю сукупну участь  уперше  відчув  себе  єдиним цілим.  Але такі  події  звичайно  не  проходять безвісти  не тільки для народної пам’яті, але й для народного життя: вони виводять складові частини народу з розрізненого стану, з’єднують його сили для якої-небудь загальної мети й закріплюють це  з’єднання який-небудь сполучної, для всіх обов’язковою формою гуртожитку. Такі, на мою думку,  два  тісно  зв’язаних  між  собою  ознаки, що позначають початок історії народу; самий ранній спогад його пр самому себе й сама рання суспільна форма, що об’єднала його в якій-небудь сукупній дії. Чи знайдемо такі ознаки в історії нашого народу?

<…>

ЗВІСТКА ИОРНАНДА. Наш літопис не пам’ятає виразно, щоб східні слов’яни де-небудь надовго зупинялися по шляху з Дунаю до Дніпра; але, зіставляючи її неясні спогади з іноземними звістками, довідаємося про таку проміжну зупинку. В III в. по р. х. наша країна піддалася новій навалі, але з незвичайної сторони, не зі сходу, з Азії, а з Європи, з Балтійського моря: це були відважні мореплавці-готи, які по ріках нашої рівнини проникали в Чорне море й громили Східну імперію. В IV в. їхній вождь Германарих завоюваннями утворив з мешканців нашої країни велике царство. Це була перше історично відома держава, засноване європейським народом у межах нинішньої Росії. До складу його входили різні племена східної Європи, у назвах яких можна розпізнати эстов, міряю, мордву – всі майбутніх сусідів східних слов’ян. Були скорені Германарихом і венеты або венеды, як називали західні латинські письменники слов’ян з початку нашої ери. Історик готовий Йордан, що повідомляє ці звістки про царство Германариха, не вказує, де тоді жили ці венеты, власне ім’я яких у візантійських звістках з’являється з кінця V в. Зате цей латинський письменник VI в., … докладно окреслює сучасне йому географічне розміщення слов’ян. Описуючи Скифию свого часу, він говорить, що по північних схилах високих гір від джерел Вісли на великих просторах сидить багатолюдний народ венетов. Хоча тепер, продовжує Иорнанд, вони звуться різними іменами по різниці пологів і місць поселення, але головні їхні назви-склавены й анти. Перші живуть на північ до Вісли, а на схід до Дністра (usque ad Danastrum); ліси й болота заміняють їм міста. Другі, найдужчі з венетов, простираються по вигнутому узбережжю Чорного моря від Дністра до Дніпра. Виходить, слов’яни, властиво, займали тоді Карпатський край. Карпати були спільнослов’янським гніздом, з якого згодом слов’яни розійшлися в різні сторони. Ці карпатські слов’яни з кінця V в., коли греки стали знати їх під їхнім власним ім’ям, і в продовження всього VI в. громили Східну імперію, переходячи за Дунай… . Наслідком цих посилених вторгнень, початок яких відносять ще до III в., і було поступове заселення Балканського півострова слов’янами. Отже, перш ніж східні слов’яни з Дунаю потрапили на Дніпро, вони довго залишалися на карпатських схилах; тут була проміжна їхня стоянка.

ВІЙСЬКОВИЙ СОЮЗ СЛОВ’ЯН НА КАРПАТАХ В VI в. Тривалий збройний напір карпатських слов’ян на імперію стуляв їх у військові союзи. Карпатські слов’яни вторгалися в межі Східної імперії не цілими племенами, як германці наводнювали провінції Західної імперії, а збройними ватагами, або дружинами, що виділялися з різних племен. Ці дружини й служили бойовим зв’язком окремих роз’єднаних племен. Знаходимо сліди такого союзу, до складу якого входили саме східні слов’яни. Повість минулих літ по всіх ознаках складена в Києві: укладач її з особливим співчуттям ставиться до київських галявин, відрізняючи їх «лагідний і тихий звичай» від звіриних вдач всіх інших східних слов’янських племен, та й знає про їх більше, ніж про інші племена. Вона нічого не говорить ні про готів Германариха, ні про гунів, незабаром після нього затопивших його царство. Але вона пам’ятає ряд більше пізніх ворожих навал, випробуваних слов’янами, говорить про болгар, обрах, хазарах, печенігах, уграх. Однак до хазар вона нічого не запам’ятала про свої улюблені галявини, крім переказу про підставу Києва. Народні потоки, що пронелись по південній Росії й часто давали боляче почувати себе східним слов’янам, начебто нічим не зачіпали східного слов’янського плем’я, ближче всіх до них що стояли, галявин. У пам’яті київського оповідача XI в. уцелело від тих далеких часів переказ тільки про одне східне слов’янське плем’я, але такому, котре жило далеко від Києва й в XI в. не приймало видної участі в ході подій. Повість розповідає про навалу аварів на дулібів

(в VI – VII вв.): «Ті ж обры воювали зі слов’янами й скорили дулібів, теж слов’ян, і пригноблювали жінок дулебских: збираючись їхати, обрин не давав запрягати ні коня, ні вола, а наказував закласти у віз 3, 4, 5 жінок, і вони везли його; так мучили вони дулібів. Були обры тілом великі, а розумом горді, і винищив їхній бог, перемерли всі, не залишилося ні єдиного обрина, і є приказка на Русі до цього дня: погибоша аки обре».

Імовірно,  завдяки цій історичній приказці й потрапило в Повість переказ про обрах, що носить на собі риси билини, історичної пісні, складовій, може бути, віддалений відгомін цілого циклу слов’янських пісень про аварів, що зложився на карпатських схилах. Але де були під час цієї навали галявині й чому одним дулібам довелося так страждати від обров? Зненацька з іншої  сторони йде  до нас  відповідь  на  це  питання.  У сорокових роках X в., років за сто до складання Повести тимчасового років, писав про східних слов’ян араб Масуди у своєму географічному творі Золоті луги. Тут він розповідає, що одне зі слов’янських племен, корінне між ними, ніколи панувало над іншими, верховний цар був у нього, і цьому цареві корилися всі інші царі; але потім пішли розбрати між їхніми племенами, союз їх зруйнувався, вони розділилися на окремі коліна, і кожне плем’я вибрало собі окремого царя. Це ніколи слов’янське плем’я, що панувало, Масуди називає валинана (волыняне), а з нашої Повести ми знаємо, що волыняне-ті ж дуліби й жили по Західному Бугові. Можна догадуватися, чому київський переказ запам’ятало одних  дулібів  із  часів  аварского  навали.  Тоді Дуліби панували над всіма східними слов’янами й покривали їх своїм ім’ям, як згодом всі східні слов’яни стали зватися Руссю по ім’ю головної області Російської землі, тому що Руссю спочатку називалася тільки Київська область. Під час аварского навали ще не було ні галявин, ні самого Києва, і маса східного слов’янства зосереджувалася на захід, на схилах і передгір’ях Карпат, у краї великого вододілу, звідки йдуть у різні сторони Дністер, обоє Бугу, припливи верхньої Прип’яті й верхньої Вісли.

Отже, ми застаємо в східних слов’ян на Карпатах в VI в. великий військовий союз під предводительством князя дулібів. Тривала боротьба з Візантією зав’язала цей союз, зімкнула східне слов’янство в щось ціле. На Русі в часи Ігоря ще добре пам’ятали про цю першу спробу східних слов’ян згуртуватися, з’єднати свої сили для спільної справи, так що арабський географ того часу встиг записати досить повну звістку про це. Сто років через, у часи Ярослава I, російський оповідач відзначив тільки поетичний обривок цього історичного спогаду. Цей військовий союз і є факт, якому можна поставити на самому початку нашої історії: вона, повторю, почалася в VI в. на самому краї, у південно-західному куті нашої рівнини, на північно-східних схилах і передгір’ях Карпат.

Pages: 1 2

Збережи - » Ключевский В. О. про розселення східних слов’ян . З'явився готовий твір.

Ключевский В. О. про розселення східних слов’ян





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.