Казка про царя Берендеї, про сина його Івані Царевичі, про хитрості Кощія Безсмертного й про премудрості Марьи-Царівни

Негайно земля, і вони разом у підземне царство

спустилися

Бачать палац Кощія безсмертного; висічений був він

Весь із карбункула (3) – каменю і яскравіше небесного сонця

Усе під землею висвітлював. Іван-царевич відважно

Входить: Кощій сидить на престолі у світлій короні;

Блищать ока, як два смарагди; руки склешнями.

Тільки вглядів його вдалечині, негайно на коліна

Став Іван-царевич. Кощій же затупотів, блиснуло

Страшно в зелених очах, і так закричав він, що зводи

Царства підземного здригнулися. Слово Марьи-Царівни

Вспомня, поповз рачки Іван-царевич до престолу;

Цар шумить, а царевич повзе так повзе. Напоследок

Стало цареві й смішно. “Добро ти, пустун,-

сказав він,

Якщо тобі удалося мене розсмішити, то з тобою

Сварки тепер заводити я не стану. Ласкаво просимо

До нас у підземельне царство; але знай, за твоє

ослушаньс

Повинен ти нам отслужить три служби; сочтемся

ми завтра;

Нині вуж пізно; мабуть”. Отут два придворних моторно

Під руки взяли Івана-Царевича дуже поштиво,

З ним пішли в спокій, відведений йому, відчинили

Двері, поклонилися царевичеві в пояс, пішли, і залишився

Там він один. Безтурботно він ліг на постелю й незабаром

Сном глибоким заснув. На інший день рано поутру

Цар Кощій до себе Івана-Царевича кликнув

“Ну, Іван-царевич,- сказав він,- тепер ми подивимося,

Щось митецький ти робити? Изволь, наприклад,

нам побудувати

Нинішньою ніччю палац: щоб покрівля була золота,

Стіни з мармуру, вікна кришталеві, вкруг регулярний (4)

Сад, і в саду ставки з карасями; якщо побудуєш

Цей палац, те нашу царську милість заслужиш;

Якщо ж ні, те прошу не нарікати… голови

не удержиш!”

“Ах ти, Кощій окаянний,- Іван-царевич подумав,-

От що затіяв, дивися мабуть!” З важкою журбою

Він вернувся до себе й сидить пригорюнясь; уже вечір;

* * *

От блискуча бджілка до його підлетіла віконцю,

Б’ється об стекла – і чує він голос: “Впусти!”

Відчинив він

Дверку віконця, бджілка влетіла й раптом обернулася

Марьей-Царівною. “Здраствуй, Іван-царевич; про що ти

Так задумався?” – “Знехотя будеш замислений,-

сказав він.-

Панотець твій до моєї голови добирається”.- “Що ж

Зробити зважився ти?” – “Що? Нічого. Пускай його

зніме

Голову; двох смертей не видать, однієї не минеш”.

“Ні, мій милий Іван-царевич, не повинне втрачати нам

Бадьорості. Чи то лихо? Лихо спереду; не засмучуйся;

Ранок вечора, знаєш ти сам, мудренее: ложися

Спати; а завтра поранее встань; уже палац твій

побудований

Буде; ти ж тільки ходи з молотком так постукуй

у стіну”.

Так всі й зробилося. Ранком, ні світло ні зоря, з комірки

Вийшов Іван-царевич… дивиться, а палац вуж побудований

Дивовижний такий, що сказати неможливо. Кощій

здивувався;

Вірити не хоче очам. “Так ти хитрун не на жарт,-

Так він сказав Іванові-Царевичеві,- бачу, ти спритний

На руку; от ми подивимося, так само чи будеш догадливий

Тридцять є в мене дочок, прекрасних царівен

Завтра я всіх їх поруч поставлю, і повинен ти будеш

Три рази мимо пройти й у третій мені раз без помилки

Молодшу дочку мою, Марью-Царівну, довідатися;

не довідаєшся -

Із плечей голова. Мабуть”.- “Уж видумав, опудала,

мудрість,-

Думав Іван-царевич, сидячи під вікном.- Не довідатися мені

Марью-Царівну… яка ж отут труднощі?” -

“А труднощі така,-

Мовила Марья-Царівна, бджілкою влетівши,- що якщо

Я не вступлюся, те бути лиху неминучої. Усіх нас

Тридцять сестер, і все на одне ми особа; і таке

Подібність меж нами, що сам батько наш тільки по платтю

Може нас розрізняти”.- “Ну що ж мені робити?” -

“А от що:

Буду я та, у якої на правій щоці ти помітиш

Мошку. Дивися ж, будь обережний, вдивися

гарненько,

Зробити помилку легко. До свиданья”. І бджілка зникла

От на інший день знову Івана-Царевича кличе

Цар Кощій. Царівни вуж отут, і все в одикаком

Плаття поруч коштують, потупивши ока. “Ну, умілець,-

Мовив Кощій,- изволь-ка пройтиться три рази мимо

Цих красунь, так втретє потрудися вказати нам

Марью-Царівну”. Пішов Іван-царевич; дивиться він

В обоє очей: вуж справжній подібність! І от він проходить

У перший раз – мошки немає; проходить іншим разом -

усе мошки

Немає; проходить у третій і бачить – крадеться мошка,

Ледве помітно, по свіжій щоці, а щока-те під нею

Так і горить; зайнялося й у ньому, і із тріпотливої

серцем:

“От вона, Марья-Царівна!” – сказав він Кощієві, подавши

Руку красуні з мошкою. “е! е! так отут, примічаю,

Щось нечисто,- Кощій проворчал, на царевича

із серцем

Витріщивши обоє зелені очі.- Правда, довідався ти

Марью-Царівну, але як довідався? От отут-те й хитрість;

Вірно, із гріхом навпіл. Перегоди ж, тепер доберуся

Я до тебе. Години через три ти знову до нас мабуть;

Ради ми гостеві, а ти нам свою премудрість на ділі

Тут покажи: запалю я соломинку; ти ж, покуда

Буде горіти та соломинка, тут, не рушаючи з місця,

Зший мені пари чобіт з облямівкою; не диво; так тільки

Знай наперед: не зшиєш – геть голова; до свиданья”.

Зол вернувся до себе Іван-царевич, а бджілка

Марья-Царівна вуж там. “Отчого знову так замислений,

Милий Іван-царевич?” – запитала оиа. “Поневоле

Будеш замислений,- він їй відповідав.- Батько твій затіяв

Новий жарт: ший я йому чоботи з облямівкою;

Хіба який я швець? Я царський син: я не гірше

Родом його. Кощій він безсмертний! видали ми багато

Цих безсмертних”.- “Іван-царевич, так що ж

ти будеш

Робити?” – “Що мені отут робити? Шити сапогов я

не стану

Зніме він голову – рис із ним, із собакою! яка мені

нестаток!”

“Ні, мій милий, адже ми тепер наречений і наречена;

Я постараюся позбавити тебе; ми разом урятуємося

Або разом загинемо. Нам повинне бігти: вуж іншого

Способу ні”. Так скачавши, на віконце Марья-Царівна

Плюнула; слинки в мінуту примерзли до скла;

з комірки

Вийшла вона потім з Іваном-Царевичем разом,

Двері ключем замкнула й ключ далеко зажбурнули

За руки взявшись потім, вони иоднялися й миттю

Там опинилися, звідки зійшли в підземельне

царство

* * *

Те ж озеро, низький берег, муравчатий, свіжий

Луг, і, бачать, по лузі свіжому бадьоро гуляє

Кінь Івана-Царевича. Тільки зачув могутній

Кінь сідока свого, як заіржав, затанцював і помчався

Прямо до нього й, примчавшись, як укопаний у землю

Став перед ним. Іван-царевич, не думаючи до лго,

Сіл на коня, царівна за ним, і пустилися стрелою.

Цар Кощій у призначену годину посилає придворних

Слуг доповісти Іванові-Царевичеві: что-ді так довго

Гаятися изволите? Цар чекає. Слуги приходять;

Замкнені двері. Стукіт! стукіт! і от через двері їм слинки,

Немов як сам Иван-царевнч, ответствуют: буду

Ця відповідь придворні слуги відносять до Кощія;

Чекати-Почекати – царевич нейдет; посилає

іншим разом

Тих же послів розсерджений Кощій, і та ж усе пісня:

Буду; а немає нікого. Сказився Кощій. “Насміхатися,

Чго чи, він здумав? Біжіть же; двері розламати

і в мінуту

За комір до нас притягти неучтивца!” Кинулися

слуги…

Двері розламані… от тобі раз; нікого там, а слинки

Так і регочуть. Кощій ледь від злості не лопнув

“Ах! він злодій окаянний! люди! люди! скоріше

Усе в погоню за ним!.. я всіх перевішаю, якщо

Він утече!..” Помчалася погоня… “Мені чується

тупіт”,-

Шепотить Іванові-Царевичеві Марья-царевна, пригорнувшись

Жаркою грудьми до нього. Він злазить із коня й, припавши

Вухом до землі, говорить їй: “Скакають, і близько”.-

“Так баритися

Нема чого”,- Марья-Царівна сказала, і в ту ж мінуту

Зробилася річкою сама, Іван-царевич залізним

Містком, чорним вороном кінь, а більша дорога

На три дороги розбилася за містком. Швидко погоня

Скакає по свіжому сліді; але, до річки примчавшися, стали

У пень Кощееви слуги: слід до містка видний;

Далеві ж і слід пропадає, і ділиться на три дороги

Нема чого робити – назад! Відвертали разумники. Страшно

Цар Кощій розлютився, про їхню невдачу почувши

Pages: 1 2 3

Збережи - » Казка про царя Берендеї, про сина його Івані Царевичі, про хитрості Кощія Безсмертного й про премудрості Марьи-Царівни . З'явився готовий твір.

Казка про царя Берендеї, про сина його Івані Царевичі, про хитрості Кощія Безсмертного й про премудрості Марьи-Царівни





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.