Казка про царя Берендеї, про сина його Івані Царевичі, про хитрості Кощія Безсмертного й про премудрості Марьи-Царівни

Жив-Був цар Берендей до колін борода. Уже три роки

Був він одружений і жив у согласье з женою; але всі їм

Бог дітей не давав, і було цареві те сумно.

Нестаток трапився цареві оглянути свою державу;

Він попрощався із царицею й вісім місяців рівно

Пробув в отлучке. Дев’ятий був місяць наприкінці, коли він,

До царської столиці своєї під’їжджаючи, на поле чистому

У пекучий день відпочити розсудив; розбили намет;

Задушливо стало цареві під наметом, і смерть схотілося

Випити студеної води. Але поле було безводно…

Як бути, що робити? А погано приходить; от він зважився

Сам об’їхати все поле: либонь, попадеться на щастя

Де-небудь ключ.

Поїхав і бачить колодезь. Поспішно

Спрянув з коня, заглянув він у нього: він повний водою

Аж до самих країв; золотий на поверхні ковшик

Плаває. Цар Берендей поспішно за ковшик – не отут-те

Було: ковшик ладь від руки. За бурштинову ручку

Цар з нетерпеньем те правої рукою, те лівої вистачає

Ковшик; але ручка, моторно виляючи й вправо й уліво,

Тільки що дражнить царя й ніяк не дається

Що за причина? От він, виждавши час, щоб ковшик

Став на місце, хвать його разом праворуч і ліворуч -

Як би не так! З рук вислизнувши, як рибка

пірнув він

Прямо на дно колодязя й знову потім на поверхню

Виплив, начебто ні в чому не бував. “Постій же!

(подумав

Цар Берендей) я нап’юся без тебе”, і, недовго

сбираясь,

Жадібно прильнул він губами до води й струмінь ключову

Почав тягти, не піклуючись про те, що у воді потонула

Вся його борода. Напившися вдосталь, підняти він

Голову хоче… ан ні, перегоди! не пускають; і хтось

Царську бороду тримає. Упершись в огорожу колодязя,

Силкується він відірватися, трясе, вертить головою -

Тримають його, та й годі. “Хто там? пустите!” -

кричить він

Немає відповіді; лише страшна дивиться із дна личина:

Два величезні очі горять, як два смарагди;

Рот роззявлений дивовижним сміхом сміється; два ряди

Великих перлин світяться в ньому, і мова, меж зубами

Виставясь, дражнить царя; а в бороду вплуталися міцно

Замість пальців клішні. І от нарешті сиповатий

Голос сказав з води: “Не трудися, цар, понапрасну;

Я тебе не пущу. Якщо ж хочеш на волю,

Дай мені те, що є в тебе й чого ти не знаєш”.

Цар подумав: “Чого ж я не знаю? Я, здається, знаю

Всі!” І він відповідав личині: “Изволь, я згодний”.

“Добре! – знову сиповатий почувся голос,-

Дивися ж,

Слово стримай, щоб собі не нажити ні докору, ні худа”.

Із цим словом зникли клішні; личина пропала

Чесну виручивши бороду, цар обтрусився, як гоголь,

Всіх придворних обляпав, і всі паную поклонилися

Сівба на коня, він поїхав; і чи довго, чи мало їхав,

Тільки вуж от він близько столиці; назустріч юрбами

Сипле народ, і пушки палять, і на всіх дзвіницях

Дзенькіт. І цар під’їжджає до своїм золотоверхих

палатам -

Там цариця стоїть на ґанку й чекає; і із царицею

Поруч перший міністр; на руках він своїх парчевую

Тримає подушку; на ній же дитина, прекрасний

як світлий

Місяць, у пелюшках колишеться. Цар догадався й ойкнув

“От воно те, чого я не знав! Вморив ти, проклятий

Демон, мене!” Так він подумав і гірко, гірко

заплакав

Усе зачудувалися, але слова ніхто не промовив. Дитини

На руки взявши, цар Берендей любувався ним довго,

Сам його взнес на ґанок, поклав у колибельку й, горі

Сховавши про себе, як і раніше царювати початків

Про таємницю

Царської ніхто не довідався; але всі примічали, що міцно

Цар був сумний – він усе чекав: от прийдуть

за сином;

Удень він спокою не знав, і сну не відав він уночі.

Час, однак, текло, а ніхто не був. Царевич

Ріс не по днях – по годинниках; і зробився чудо-красень

От нарешті й цар Берендей про те, що трапилося,

Зовсім забув… але інші не так забудькуватий були

Раз царевич, полюванням у лісі бавлячись, у густу

Хащу заїхав один. Він дивиться: все дико; галявина;

Чорні сосни навкруги; на галявині дупласта липа

Раптом зашуміло в дуплі; він дивиться: вилазить звідти

Дивовижний який – те старий, з бородою зеленої, з очами

Також зеленими. “Здраствуй, Іван-царевич,-

сказав він.-

Довго тебе дожидалися ми; пора б нас згадати”.

“Хто ти?” – царевич запитав. “Про цьому після;

тепер же

От що ти зроби: батькові своєму, паную Берендеєві,

Мій уклін віднеси так скажи від мене: чи не час,

Цар Берендей, должок заплатити? Уже давно

миновалось

Час. Він сам інше зрозуміє. До свиданья”. І із цим

Словом зник бородатий старий.

* * * * *

Іван же царевич

У міцній думі поїхав назад з темного лісу

От він до батька своєму, паную Берендеєві, приходить

“Панотець цар-государ,- говорить він,- із мною

трапилося

Чудо”. І він розповів про те, що бачив і чув

Цар Берендей сполотнів як мрець. “Лихо,

мій серцевий

Друг, Іван-царевич! – викликнув він, гірко заплакавши.-

Видно, прийшло нам розстатися!..” І страшну таємницю

про даний

Клятві синові відкрив він. “Не плач, не крушися,

батько,-

Так відповідав Іван-царевич,- лихо невелике

Дай мені коня; я поїду; а ти мене чекай;

Таємницю тримай про себе, щоб про неї тут ніхто

не провідав,

Навіть сама государиня-матінка. Якщо ж назад я

До вас по закінченні цілого року не буду, тоді вже

Знайте, що немає на світі мене”. Спорядили як повинне

У шлях Івана – царевнча. Дав йому цар золоті

Панцири, меч і коня вороного; цариця з мощами

Хрест на шию надягла йому; відспівали молебень (1);

Ніжно потім обнялися, поплакали… з богом! Поїхав

У шлях Іван-царевич. Щось із ним буде? Уже їде

День він, інше й третій; наприкінці четвертого – сонце

Тільки встигло зайти – під’їжджає він до озера; гладко

Озеро те, як стекла; вода нарівні з берегами;

Усе в околиці порожньо; рум’яним вечірнім сияньем

Води покриті гаснуть, і в них відбився зелений

Берег і частий очерет – і всі начебто б дрімає;

Повітря не віє; тростина не рушить; шереху

у струмках

Світлих не чутно. Іван-царевич дивиться, і що ж

Бачить він? Тридцять хохлатих сіреньких уточек поруч

Берега плавають; поруч тридцять білих сорочок

Поруч води на травичці лежать. Обережно віддалік

Зліз Іван-царевич із коня; високої травою

Схований, підповз і одну з білих сорочок тихенько

Взяв; потім угнездился в кущі чекати, що буде

Уточки плавають, плескаються в струмках, грають, поринають

От нарешті, погравши, пониряв, поплескавши,

підплили

До берега; двадцять дев’ять із них, побігши з перевалкою

До білих сорочок, об землю вдарилися, усе звернулися

У червоних дівиць, нарядилися, пурхнули й разом зникли

Тільки тридцята уточка, на берег вийти не сміючи,

Взад і вперед одна-одинешенька з жалібним лементом

Біля берега б’ється; з боязкістю витягнувши шейку,

Дивиться туди й сюди, те спурхне, то знову присяде…

Шкода стало Іванові-Царевичеві. От він виходить

До неї через кустика; глядь, а вона йому людським

Голосом уголос говорить: “Іван-царевич, віддай мені

Плаття моє, я сама тобі пригожуся”. Він з нею

Сперечатися не став, поклав на травичку сорочку й, скромно

Ладь відійшовши, став за кущем. Спурхнула на травичку

Уточка. Що ж раптом бачить Іван-царевич? Дівиця

У білому одязі коштує перед ним, молода й прекрасна

Так, що ні в казці сказати, ні пером описати,

і, червоніючи,

Руку йому подає й, потупивши соромливі очі,

Голосом дзвінким, як струни, йому говорить:

“Дякуй,

Добрий Іван-царевич, за те, що мене ти послухав;

Тим ти собі самому прислужив, але й мною задоволений

Будеш: я дочка Кощія безсмертного, Марья-Царівна;

Тридцять нас у нього, дочок молодих. Підземельним

Царством володіє Кощій. Він давно вуж тебе чекає

У гості й дуже сердитий; але ти не печися (2), не піклуйся,

Зроби лише те, що я тобі присоветую. Слухай:

Тільки вглядиш Кощія-Пануючи, упади на коліна,

Прямо до нього поповзи; затупотить він – не лякайся;

Стане лаятися – не слухай; повзи та й годі;

що після

Буде, побачиш; тепер пора нам”. І Марья-Царівна

У землю вдарила маленькою ніжкою своєї; розступилася

Pages: 1 2 3

Збережи - » Казка про царя Берендеї, про сина його Івані Царевичі, про хитрості Кощія Безсмертного й про премудрості Марьи-Царівни . З'явився готовий твір.

Казка про царя Берендеї, про сина його Івані Царевичі, про хитрості Кощія Безсмертного й про премудрості Марьи-Царівни





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.