(по російській літературній казці М. Е. Салтыкова-Щедріна) Казка - один з епічних жанрів літератури, що має іноді глибокий підтекст. У безневинному, на перший погляд, добутку, часом схований величезний зміст. Саме тому цим жанром користувалися для викриття людських пороків і недоліків. Більших успіхів тут домігся знаменитий письменник-сатирик М. Е. Салтиков-Щедрін. Його казки ~~~ це казки для дітей “неабиякого віку”. Вони цікаві своєю незвичайністю й різноманіттям. Казки - підсумок багаторічних спостережень, підсумок усього творчого шляху письменника. У них сплітаються фантастичн і реальне, комічний і трагічне, широко використовуються гротеск, гіпербола, проявляється дивне мистецтво езопової мови (езопова мова - алегоричний, алегоричний спосіб вираження художньої думки. Це мова нарочито затемнених, повний недомовок, що використовує письменник, позбавлений можливості висловити свої думки прямо). У казках ми зустрічаємо типових для цього жанру героїв. Тут і тупі, люті, неосвічені правителі (“Ведмідь на воєводстві”, “ Орел-Меценат”); і народ, могутній, працьовитий, талановитий, але разом з тим покірний своїм визискувачам (“Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив”, “Коняга”). Казки Щедріна відрізняються щирими народностями. Висвітлюючи самі злободенні питання російського життя, сатирик виступає як захисник народних інтересів, виразник народних ідеалів, передових ідей свого часу. Майстерно використовує він народна мова. Звертаючись до усної народної творчості, письменник збагачує фольклорні сюжети новим, революційним змістом. Він створював свої образи на основі народних казок про тварину - жадібному вовку, хитрій лисиці, боягузливому зайці, дурному й злом ведмеді. Майстер езопових мовлень, у казках, написаних в основному в роки жорстокого цензурного гніта, він широко використовує прийом іносказання. Під видом тварин &copy A L L S o c h. r u і птахів їм зображуються представники різних суспільних класів і груп. Іносказання дозволяє сатирикові не тільки зашифрувати, сховати щирий зміст його сатири, але й гіперболізувати у своїх персонажах щось саме характерне. Вдивимося уважніше в комічну й недоладну фігуру “дикого поміщика”. Життя за рахунок народної праці перетворила його в паразита. Весь зміст його існування зводиться до того, щоб “поніжити своє тіло біле, пухке, розсипчасте”. Паразит, що живе за рахунок селян, нехтує їх, ненавидить, не може виносити “холопьего духу”. Бог виконує його бажання, і мужики зникають із маєтку. Але от що істотно: зі зникненням мужика наступають усякі позбавлення, після яких російський дворянин перетворюється в дикого звіра. Одночасно з поміщиком страждає й повітове місто (припинився підвіз продуктів з маєтку), і держава (комусь платити податки). Це свідчить про переконаність сатирика в тім, що народ -творець основних матеріальних і духовних цінностей, він - опора держави, годувальник і поїльник. Трохи іншу соціальну групу населення Росії малює сатирик у казці “Премудрий піскар”. Перед нами з’являється образ до смерті переляканого обивателя, “бовдура, що не їсть, не п’є, нікого не бачить, ні з ким хліба-солі не водить, а всі тільки распостылую життя свою береже”. Щедрін досліджує в цій казці питання: а в чому зміст і призначення життя людини? Обиватель-Піскар уважає основним сенсом життя гасло: “Вижити й щуці в хайло не потрапити”. Зміст щедринской алегорії;, що зображує, звичайно, не рибу, а жалюгідного, боягузливого чоловічка, у тім, що “піскар” - це визначення людини, художня метафора, що влучно характеризує обивателів. Отже, можна сказати, що ідейний зміст і художні особливості казок спрямовані на виховання кращих якостей людського характеру