Карпенко-Карий (1845-1907). Іван Карпович Тобилевич

Сьогодення ім’я – Іван Карпович Тобилевич (псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім’я батька й улюбленого літературного персонажа Гната Карого – героя п’єси Т. Шевченко «Назар Стодоля»). Карпенко-Карий народився 29 вересня 1845 року в с. Арсеньевка Бобринецкого повіту на Херсонщині в сім’ї зубожілого дрібного шляхтича, що керує поміщицького маєтку. Хлопчик учився в Бобринецком повітовому училищі, потім з 1859 року працював писарем станового пристава, пізніше став канцеляристом міської управи

В 1864 році улаштувався на службу в повітовий суд, у наступному року переїхав в Елисаветград, де працював столоначальником повітового поліцейського керування, брав участь в аматорських спектаклях Тарновского, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольного кружка Опанаса Михалевича. В 1870 році И. Карпенко-Карий женився на Надії Тарковской (внучатими племінниками Н. К. Тарковскому доводяться відомі російські художники – поет Арсеній Тарковский і його син, відомий кінорежисер Андрій Тарковский). В 1883 році в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписаний псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність И. Карпенка-Карого звільнили з посади секретаря поліції. Він вступив у трупу М. Старицького. В 1884 році був арештований і засланий у Новочеркаськ. Спочатку працював ковалем, пізніше відкрив палітурню майстерню, де займався оправленням книг. У посиланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлаки»), а також п’єси « Бондаревна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна». Протягом 1886 – 1887 років И. Карпенко-Карий опублікував п’єси «Бондаревна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля». Протягом 1900 – 1904 років. И. Карпенко-Карий написав п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Життєве море». В 1906 році И. Карпенко-Карий занедужав, залишивши сцену, виїхав на лікування в Німеччину. 15 вересня 1907 року він умер у Берліні. Тіло перевезене на Україну й поховано на цвинтар у с. Карлюжини біля хутора

У комедії «Сто тисяч» викривається патологічна пристрасть до багатства Гарасима Калитки, що добре розуміє, що його багатство створюється роботою найманців, їхньою нещадною експлуатацією. Він жалує для них живильної страви, навіть маленького шматка хліба. Яскравим прикладом цього є колоритна сцена, у якій мова йде про одному з епізодів життя Гарасима: видаючи дочку заміж, Калитка порушує дане раніше сватам обіцянка. Через це на весіллі виникає бійка, у якій Гарасимові були вибиті два зуби, проте, він уважає, що «перемога» дісталася йому, адже гроші залишилися в нього. Гарасим у всьому експлуатує й найманців, і членів своєї сім’ї, скуповує землі, які розорюються. Він уважає, що панські «примхи» і стають причиною занепаду «дворянських гнізд», а тому й заявляє: «Я буду пановать! Як їв борщ і кашу, так і буду їсти, як мазав чоботи дьогтем, так і буду мазати, а зате всю землю навколо скуплю. Тому він і погоджується на придбання за безцінь ста тисяч карбованців. Коли ж при цій операції Калитка був обманутий шахраями, то кинувся вішатися

Основні добутки: Комедії «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Безталанна», «Наймичка», трагедії «Бондаревна», «Чалий».

Збережи - » Карпенко-Карий (1845-1907). Іван Карпович Тобилевич . З'явився готовий твір.

Карпенко-Карий (1845-1907). Іван Карпович Тобилевич





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.