Справжнє ім’я - Іван Карпович Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім’я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого - героя п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»). Карпенко-Карий народився 29 вересня 1845р. у с. Арсенівка Бобринецького повіту на Херсонщині в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку. Хлопещ» навчався в Бобринецькому повітовому училищі, потім 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Скроні, пізніше ставши канцеляристом міської управи.

В 1864 р. влаштувався на службу до повітового суду, наступного долі переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, бравий доля в аматорських виставах Тарновського, публікував літературно-критичні статті, ставши членом нелегального народовольського гуртка Опа-наса Михалевича.

В 1870 р. І. Карпенко-Карий одружився з Надією Тарковською (внучатами племінниками Н. К. Тарковській доводяться відомі російські митці - співає Арсеній Тарковський та його син, відомий кінорежисер Андрій Тарковський). В 1883р. в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність І. Карпенка-Карого звільнили з посади секретаря поліції. Він вступивши до трупи Мстарицького.

В 1884 р. - був заарештований і засланий до Новочеркаська. Спочатку працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню, де займався оправленням книжок. У засланні написавши свою першу драму «Чабан» («Бурлаки»), а також п’єси « Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна». Протягом 1886-1887 рр. І. Карпенко-Карий опублікував п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартін Боруля». Протягом 1900-1904 рр. І. Карпенко-Карий створив власну Труну, написавши п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море». В 1906р. І. Карпенко-Карий захворів, запозбавивши сцену, викав на лікування до Німеччини. 15 вересня 1907 р. він помер у Берліні. Тіло перевезене до Україну й поховане на кладовищі в с. Карлюжини біля хутора

У комедії «Сто тисяч» викривається патологічна зал вість багатія Гарасима Хвіртки, який добрі розуміє, що йор гатство створюється працею наймитів, їх нещадною експлу» єю, проте шкодує.для них поживної страви, навіть шматка: Щодо цього яскравим прикладом є колоритна сцена, у якій троспективно йдеться про один з епізодів життя Гарасима: ьщ ючи дочку заміж, Хвіртка порушує дану раніше сватам обіцни Із цього приводу на весіллі зчинилася бійка, у якій Герасимову били два зуби, проте він вважає, що «перемога» дісталася нон адже гроші завтратилися в нього. Гарасим на всьому експлуатує і наймитів, і членів своєї сім’ї, скуповує земл, які розорюються. Він вважає, що панські «примхи» і стає причиною занепаду «дворянських гнізд», а тому й заявляє: «Я буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а заті всю землю навкруги скушяю. Тому він і погоджується на придбання за безцінь ста тисяч карбованців. Коли ж при цій операції Хвіртка був ошуканий шахраями, те кинувся вішатися.

ОСНОВНІ ТВОРИ: Комедії «Мартін Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Безталанна», «Наймичка», трагедії «Бондарівна», «Чалий».