Іван-Валентин Задорожній

Казармений вигляд дитбудинку налякав звиклу до простору й волі дитину. Іванко не хотів лишатися отут, а його ніхто й не тримав: видали талони на харч і відпустили. Рік він живий на вулиці, ночував у підвалах, у нішах. В 1933 році з голоду помер батько, алі хлопець довідався про це значно пізніше.

Улітку 1933 долі його знайшов чекіст В. Гніздовський, алі не здав хлопчика в колонію, а запозбавивши жити в собі. З тієї години він звався Валентин Задорожній. Пішов до школи, а десь через рік вже сам собі утримував. По вечорах палив грубу в редакції газети «Вісті», мав за це харч і ліжко біля цієї груби. Пізніше спробував ретушувати фотографії й навчився робити це так добрі, що його замовниками стали всі київські газети. За порадою редактори «Вістей» вступивши до художньої школи, алі там йому було нецікаво, бо тримісячне завдання виконував за кілька днів, та й художником ставати не збирався. Морське училище в Баку в 1938 році зробило передостанній довоєнний набір, у який потрапив і Валентин Задорожній.

На качану війни на базі морського училища було сформоване навчальну дивізію, яка в 1942 році була вже в діючій армії. Валентин Задорожній потрапив до розвідки, а потім до штабу. Багато писав до фронтової газети, малював карикатури, мріяв написати п’єсу. Для цього збирав німецькі листівки. Алі хтось доповів про це начальникові особливого відділу, і трибунал засудивши старшину до десяти років позбавлення волі та п’яти років заслання. Задорожній мужньо відбував ув’язнення, рубав ліс, стоячи по коліна в холодній воді. Там і захворів. Через півроку командир визволив його з табору. Хворого Задорожнього відправили до Вологди, де на тієї годину було організовано оздо-. ровчий батальйон для поранених солдатів. Військова кар’єра закінчилася. Саме тоді він поклав собі статі художником. Усі ці роки не залишала його мрія повернення в Україну. Йому снився Дніпро, вишневі українські села й прості люди, яких пізніше не раз буде писати на полотні. Цій мрії судилося здійснитися: старшину Задорожнього було переведене до Київського військового округу. Помітивши в хлопця хист до малювання, генерал давши наказ відрядити його до Київського художнього інституту.

Я думаю Про покоління наших батьків – одірваних від будинку, від роду, від звичаїв – від ладу життя свого народу. Легко їх судити. А скільки треба пережити, Щоб віддати належне тім, хто, незважаючи на нищівну жорстокість годині, не просто вижив, алі справдив своє людське призначення. Таким був Іван-Валентин Задорожній. Він повернувся до джерел – алі вже прикро мало лишалося земних днів, і він поспішав сказати нам найважливіше…

Збережи - » Іван-Валентин Задорожній . З'явився готовий твір.

Іван-Валентин Задорожній





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.