Іван Миколайович Вагилевич здобув семінарську-університетську освіту. У двох поетичних творах українською мовою та кікльканадцятьох польською виступив послідовним романтиком. Його полськомовні твори, написані в 1829-1841 рр., збереглися в автографах – окремому зошиті й рукописній збірці під назвою «Poezie D. J. Bagilewicha, It». В інтимно-ліричних віршах-ретроспекціях «До L” (звернення до котрогось із друзів юнацьких літ), “Wspomnienie” («Спомни»), “Zycie” («Життя»), “Tesknota” («Туга»), «Terazniejszosc” («Теперішнє») поет, кинутий «холодною рукою долі» у вир життєвих перипетій, із сумом згадує своє щасливе минуле – «весну життя». Відчуття розірваного «зв’язку часів» тут постає в індивідуально-психологічному плані. В поезії «Станси до М. З.» ліричний герой, охоплений передчасною «старістю душі», благає кохану тільки згадати його колись, у вірші «Зустріч» уславлює кохання, що рятує його від зневіри й самотності. Елегійна лірика Вагилевича («думки», за його визначенням) симовлізує драматизм і проблематичність досягнення духовної свободи й самореалізації непересічної особистості в суспільстві.

В іншому ключі створено цикл «Думи» з тієї ж збірки «Поезії» - чотири ліро-епічні мініатюри героїко-історичного змісту, побудовані на історичних джерелах і народних легендах, пересипані поетико-стилістичними ремінісценціями зі «Слова о полку Ігоревім» і написані в стилі цієї літературної пам’ятки ритмізованою прозою. Епіграф зі «Слова» увиразнює й посилює трагічну тональність «дум», у яких ідеться про зруйнування ханом Батиєм галицько-руських міст Пліснесько і Бич, а також знищення турками «града» Добрилів. Четверта мініатюра, власне історико-політична медитація «Дністер», відбиває авторську тугу за старими князівськими часами, «давньою славою» Галицько-руської земли, загарбаної згодом польською шляхтою. «Думи» символізують боротьбу Галицької Русі проти монголо-татарської навали та інтервенції султанської Туреччини й королівської Польщі.

У «Русалці Дністровій» надруковані легендарно-історична поема І. Вагилевича «Мадей», близька до жанру народної героїчної балади, і любовно-психологічна балада з демонологічними мотивами та образами «Жулин і Калина», названа автором «казкою». Стиль поеми інкрустований ремінісценціями зі «Слова о полку Ігоревім», до речі, перекладеного письменником українською мовою. У центрі цього Вагилевичевого ліро-епічного твору – опоетизований образ ватажка «легіників» - «сив Мадея» (поему побудовано на народних легендах про однойменного опришка). Творець ліричних «знімків душі» тут виявив себе сильним поетом-трагіком, співцем боротьби карпато-руського населення проти угорських феодалів. У баладі «Жулин і Калина» авторську увагу зосереджено на трагічних колізіях любовного трикутника, на душевних муках закоханих, на проблемі справжності почуттів і цілісності натур. Через фольклорну образність Вагилевич виражає романтичне відчуття невпорядкованості світу, дисгармонії міжособистісних взаємин.

Вагилевич – автор фольклорно-етнографічних та історичних розвідок, присвячених переважно карпатським етнічним групам – бойкам, гуцулам, лемкам. Особливо цікавили його слов’янська й, зокрема, українська міфологія та фольклорна символіка – в рукописах збереглися його праці «Demonologia Slowianska”, “Zarysy do demonografii”, “Symbolika slowianska”, збірка легенд і оповідань “Kronika Ludu z demonologii slowianskiej”.