Іван Франко як письменник, перекладач, учений

Івана Франко називають Муляром, що прокладав рідному народу дорогу в краще майбутнє. Письменника називають титаном роботи, що високо підняв українське слово. У його особі щасливо з’єдналися великий письменник, глибокий вчений-гуманітарій, активний суспільний діяч. Він жив і працював в ім’я народу й для народу. Творча спадщина цього Велетня Духа й справді вражає – чотири тисячі робіт! І це в умовах постійних життєвих безладь, бідності й потреби, в умовах активної суспільної діяльності й переслідувань упередженої влади

Як відзначають дослідники, Іван Франко – один з деяких у світі авторів, що вільно писав на трьох мовах (українськ, польському й німецькому), а перекладав з 14 мов. Літературну діяльність він почав в 1868 році. Серед найбільш відомих добутків – вірш «Муляри» (1878), «Вічний революціонер» (1880), «Не час, не час..» (1880, згодом став одним з національних гімнів); поема «Мойсей» (1905), повести «Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1883), «Для домашнього багаття» (1897), «Перехресні тропи» (1907), драма «Украдене щастя» (1893), казка-поема для дітей «Лиса Микита» (1890). При житті Франко було видано кілька збірників його літературних творів, наприклад, поетичні збірники «З вершин і низин» (1887), «Зів’яле листя» (1896), «Мій Измарагд» (1897). Літературна спадщина Франко визначається новаторськими рисами, а саме звільненням від описовості, побутовизму, моралізування, псевдоромантики, які продовжували існувати ще й у добутках останніх десятиліть ХІХ сторіччя. Своєю поезією, прозою, драматургією він збагатив український класичний реалізм, підняв нашу літературу на нову, якісно вищий ступінь. Його творчість була підпорядкована високим завданням розвитку соціальної й національної самосвідомості українського народу: Франко зробила вагомий внесок у розширення й збагачення суспільно-психологічної й філолофсько-моральної проблематики нашої літератури

У його добутках з’явився образ соціально активного героя, органічно зв’язаного своєю діяльністю з життям широких народних мас. У прозведениях Франко показане визрівання, нехай повільної й суперечливе, самосвідомості, людського й національного достоїнства представників різних соціальних шарів. Це є одним із самих вагомих досягнень творчості Франко. Впадає в око підйом письменником духовного, морального потенціалу людини, його увага до духовного відродження й суспільного самовизначення особистості, философсико-психологическое осмислення її ролі в житті, її наполегливий, часто драматично-трагічний пошук щастя. Саме ці якості творчості Франко, постійні художні пошуки письменника й визначають місце його спадщини в національній і світовій літературі. В 50-млосному зібранні творів Франко 18 томів відведені вибраним працям ученого в області теорії й історії літератури, літературної критики, фольклористики, этнологии. Ідучи від художньої практики найвизначніших європейських письменників, творчо обробивши досягнення естетичної думки, Франко обґрунтував концепцію наукового реалізму. Учений уважав, що література повинна художньо досліджувати дійсність у різних параметрах. Письменники повинні орієнтуватися на новітні досягнення наук про людину й суспільство. Тільки тоді література зуміє осмислити провідні тенденції розвитку людства, з’ясувати важливі взаємини між особистістю й суспільством. У завдання художника входить всебічне вивчення внутрішнього життя людини, виявлення здорових початків народної моралі й етики, світовідчування й світосприймання народу

Франко аналізував найбільші явища всесвітнього письменства, проводив паралелі між добутками наших художників і досягненнями в інших літературах. У розвитку українського літературознавства важливу роль зіграли його теоретичні роботи «Література, її завдання й найважливіші цілі», «Влада землі в сучасному романі», літературний^-літературні-історико-літературні огляди «Нарис історії українсько-російської літератури до 1890 року», “З останніх десятиліть ХІХ століття» та інші. Учений не обійшов жодного більш-менш помітного імені в українській літературі, сказав про багатьох українських письменниках вагоме слово, визначив їхнє місце в літературному житті, в історії письменства взагалі. Його перу належить понад 30 робіт про Тараса Шевченко, нариси про Михайла Старицькому, Лесе Українці, Володимирові Самійленко й інших письменниках. У літературознавчій спадщині Франко помітне місце належить численним роботам про проблеми розвитку художнього слова в різних країнах Європи – від античності до початку XX сторіччя Серед них ««Одіссея» Гомера», «Антигонів», «Драматична дія Софокла», «Эмиль Золя, його життя й добутки», «Олександр Герцен», «Юлиуш Словацький і його добутку» та інші. І сьогодні зберігають наукове значення роботи Франко в області фольклористики й этнологии. Багатогранна художню-літературно-художня й наукова творчість Франко – прикраса національної класики

Збережи - » Іван Франко як письменник, перекладач, учений . З'явився готовий твір.

Іван Франко як письменник, перекладач, учений





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.