Італо-американський винищувач Реджани Re-2000 "Фалько&quot

Озброєння: Re-2000 – 2 синхронних кулемети Марення SAFAT 12,7 мм Re-2000bis- 2 синхронних кулемети Марення-SAFAT 7,7 мм; 2 кулемети Марення-SAFAT 12,7 мм на крилах Re-2001CN2- 2 синхронних кулемети Марення-SAFAT 12,7 мм 2 пушки Маузер MF-151/20 на крилах; Re-2002- 2 синхронних кулемети Марення-SAFAT 12,7 мм 2 кулемета Марення-SAFAT 12,7 мм на крилах

Історія конструкції: В 1934 році російський конструктор Олександр Сіверський, що емігрував з Радянської Росії разом з Ігорем Сикорским і Олександром Картвели в США, створив прототип винищувача Р-35А и запропонував його представникам Лонг-Айлендского Арсеналу для прийняття на озброєння у ВВС і ВМС Сполучених Штатів. Новий літак вражав уяву своїми сміливими інженерними рішеннями: це був суцільнометалевий свободнонесущий моноплан, на якому вперше в авіаційній практиці був застосований легкий і компактний механізм збирання шасі назад у спеціальні обтічні гондоли, дивно простора кабіна пілота закривалася ковпаком, що зрушується на полозах назад, льотчик позаду був захищений 10-міліметрової бронеспинкой, сполученої із сидінням, а крило було повністю механізоване. Для зниження навантажень на органи керування на перевантаженнях використовувалися сервоприводи. Літак був оснащений приймально-передавальною радіостанцією, з міркувань центрування поміщеної в просторому відсіку за кріслом пілота. Літні випробування показали, що по горизонтальній маневреності (повний віраж виконувався за 15 секунд) , скороподъемности й максимальної швидкості (464 км/година) на висотах більше 4000 м Р-35А був на рівні всіх новітніх серійних винищувачів-монопланів миру – германських Хейнкелей Не-112, радянських И-16 типу 5 і ще експериментальних британських Хаукер“Харрикейнов” I, а по бойовій стелі перевершував їх. Американські ж біплани й полутораплани ВВС і авіації ВМС на його тлі виглядали анахронізмом. Мала посадкова швидкість, висока остійність і легкість керування завдяки поліспастам дозволяла використовувати його і як палубний винищувач при несуттєвих удосконаленнях установки посадкового гака й механізму складання крил. Літак мав кисневе встаткування для дії на більших висотах від 7000 до 9000 метрів, тому що Сіверський уважав, що переможцем у повітряному бої виявиться той, у кого більша висотність і швидкість пікірування. Єдиним недоліком виявився незвично великий для винищувача польотна вага – більше 3 тонн. Але на ньому було встановлено досить потужне по міркуваннях того часу озброєння: 4 кулемети 7,62 мм у лафетах під тонким свободнонесущим крилом для максимізації боєзапасу до 500 патронів на кожний, причому гашетка керування вогнем дозволяла стріляти, як у першу світову війну в пілотів Антанти, як із двох, так із чотирьох кулеметів залежно від характеру мети. Згодом це стало нормою керування вогнем всіх американських винищувачів

Р-35А викликав розгубленість серед військових чиновників США, тому що руйнував всі традиційні подання про концепцію літака повітряного бою. Відбулися навіть закриті слухання в Конгресі США, на яких повинна була зважитися його доля. Представники найбільших фірм, що робила винищувачі для армії й флоту “Боинг” , “Кертисс” і “Груманн” , боячись втратити державні замовлення, доводили, що літак Сіверського складний і доріг у виробництві через еліптичне крило, – таким шляхом конструктори провідних країн миру тоді прагнули зберегти в моноплана високі маневрені якості, – що шасі, що вбирається, ненадійно, а закрита кабіна від найменшого ушкодження може не відкритися й перетворитися в плексигласову труну для льотчика. Тоді Сіверський установив на літаку просту систему аварійного скидання ковпака. Проте військові у своїй більшості зайняли стосовно Р-35А негативну позицію. Конструктор в 1935 році звернувся з листом до президента Франкліну Д. Рузвельтові, але одержав увічливу формальну відмову. Якби не ненависть до комуністичного режиму на Батьківщині, Сіверський міг надійти як його невизнаний у США колега-конструктор видатного гусенично-колесного танка А. Кристи, що продав своє дітище “модель 30” Радянському Союзу, з концепції якого згодом народився всесвітньо відомий Т-34. Відомо, що Транспортний відділ НКВД через посередників робив спроби одержати ліцензію або хоча б придбати кілька літаків Сіверського, але безуспішно. Може бути, і доля Р-35А в СРСР була б іншою…

Багато передових ідей Сіверського були запозичені американськими інженерами й втілені в літаках-винищувачах: палубному полутораплане Грумман F3F1 і монопланах Кертисс Р-36А и Р-40Е, Белл Р-39Q “ейркобра” і Норт-Америкен P-51В “Мустанг”

Десяток літаків закупила Великобританія, і демонструвала його на показових парадах у Хендоне. Польський уряд негайно придбало один екземпляр, що був переданий на Польський Авіаційний завод (PZL) . Конструктор Всеволод Якимук одержав завдання розробити на основі конструкції Р-35А польський винищувач PZL Р-50 “Ястржаб” (польс. – яструб) , що вийшов на випробування вже до початку другої світової війни й у серії не будувався. Проте в прототипі вдалося досягти близьких льотно-технічних даних з винищувачем Сіверського. Німецькі конструктори відвезли літак у Берлін, і Хейнкель із іронією помітив, що “Гітлер вчасно знищив Польщу”

У Німеччині теж зацікавилися літаком, тому що через відсутність відповідного по потужності двигуна Вилли Мессершмитт використовував перспективний для винищувача планер для спортивного двомісного Bf-108 “Тайфун” , з якого ще не вимальовувався майбутній знаменитий “109” . Сіверський був офіційно запрошений відвідати “третій рейх”, де особисто познайомився з німецькими конструкторами й авіаційною промисловістю. Враження цей візит залишив у нього суперечливе: він по достоїнству оцінив конструкторську думку своїх колег ернста Хейнкеля, Вільгельма Мессершмитта, Гуго Юнкерса й Курта Танка, хоча був щиро здивований їхньою пристрастю створювати полегшені за рахунок зброї й палива літаки, оптимальні бойові характеристики яких проявлялися тільки на малих і середніх висотах. Сіверський попрежнему вважав, що майбутнє за винищувачами з більшими стелею, дальністю й потужним озброєнням. У цьому змісті, до речі, йому пізніше імпонував радянську Мить-3, один з конструкторів якого Михайло Гуревич якийсь час перебував у його фірмі як спостерігач. Сіверський писав, що залишився незадоволений і технологічним рівнем виробництва німецьких літаків – його здивувала прихильність до стапельного складання літаків, зрозуміла в терявшей передові позиції в авіабудуванні Франції й Італії, але не в авіаційною країною, що вважалася передовою, Німеччини. У цей час не тільки в США, але навіть у Радянському Союзі, літаки виготовлялися на конвеєрі із застосуванням плазово-шаблонового методу. На речення Генерала-Директора Імперського міністерства авіації(RLM) ернста Удета продати Німеччини креслення Р-35А, Сіверський відповів відмовою, у значній мірі через неприйняття нацизму й державного антисемітизму, що завжди викликав огиду в російської емігрантської інтелігенції, де б вона не виявилася після громадянської війни

Муссоліні виявився удачливее германського фюрера. Після чергової відмови прийняти на озброєння літак у США, Олександр Сіверський погодився почати переговори з італійською фірмою “Капрони” про продаж ліцензії на його виробництво. Оформивши договір, італійська закупівельна комісія попросила пристосувати конструкцію Р-35А к технологічним можливостям заводу і європейських вимог до літака-винищувача. Сіверському довелося зняти крильевие паливні баки, зменшити кількість кулеметів з 4-х до 2-х, щоправда, більші калібри, забрати міні-електромотори сервоприводов, механізації крила й збирання шасі, перевівши їх на тросове (ручне) керування, і радіостанцію – консервативні італійські льотчики так і не навчилися використовувати радіозв’язок. На місці рації був обладнаний бомбовий відсік. Був змінений профіль крила для досягнення більшої швидкості на висотах 2000-4000 м, де по досвіду Іспанії повинні були розгорнутися основні повітряні бої. Вага істотно зменшилася, літні дані по європейських мірках істотно зросли. Крім того, літак міг тепер піднімати 500 кг бомб внутрішній підвісці, або приблизно стільки ж, скільки серійні двомоторні бомбардувальники: британський Брістоль “Бленхейм” II, радянський СБ-2 і германський Юнкерс Ju-86

Pages: 1 2 3

Збережи - » Італо-американський винищувач Реджани Re-2000 "Фалько&quot . З'явився готовий твір.

Італо-американський винищувач Реджани Re-2000 "Фалько&quot





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.