На хід соціальної історії Індії буддизм не зробив серйозного впливу. Що ж стосується властиво політичної історії, то він зіграв відому роль у взаєминах окремих держав на півострові й у сусідні з ним країнах, у процесах централізації й розпаду цих держав. Висока значимість матеріального багатства в брахманистско-індуїстської традиції. Для раннього буддизму були характерні абстрактність догматики, недостатній розвиток міфології, відносна бідність культу. Все це обмежувало його поширення в масах, що незрівнянно менше цікавляться філософськими абстракціями, чим міфологічними образами, що шукають вихід своїм переживанням в емоційно насичених культових ритуалах і церемоніях. У своїй боротьбі за існування й поширення буддизм усе більше еволюціонував саме в цьому напрямку

Индоарии в долині Гангу Консолидировавшиеся на рубежі III-II тисячоріч до н.е. десь у районі Причорномор’я й Прикаспия (може бути, Малої Азії й Закавказзя) індоєвропейські племена з початку II тисячоріччя до н.е. у силу не цілком ясних поки причин стали енергійно мігрувати в різних напрямках. Один з перших потоків мігрантів склали осілі в Малій Азії хети, з якими було зв’язане одомашнювання коней (можливо, їхніми попередниками в цій справі були митаннийци) і, головне, виготовлення бойових колісниць. Оснащені бойовими колісницями індоєвропейські племена швидко поширилися на захід (Балкани) , схід (Середня Азія) і південь. Південна галузь индоевропейцев, що заселила Іран і Індію, часто йменується индоиранской. Між іранськими аріями, що осіли в Ірані на початку 1 тисячоріччя до н.е., і индоариями, чия інфільтрація в райони Північної Індії датується приблизно XIV-XIII вв. до н.е., чимало загального. Спільність помітна й у мові, і в релігії (імена богів) , і в ранніх формах соціально-кастового членування з виділенням воїнів і жерців (магів) , і в багатьох інших аспектах культури, включаючи матеріальну. Сам термін “арій” - “шляхетний” , що використовувався іранцями (ар, ир) і індійцями, ставився саме до позначення первісної индоиранской спільності, що згодом розділилася й навіть, можливо, що протиборствувала (є непрямі дані про те, що між отделившимися друг від друга іранцями й індійцями виник гострий антагонізм) .

Проникнення индоариев через Афганістан спочатку в Пенджаб, а потім у долину Гангу, заселену до того місцевими неолітичними хліборобами, переважно етнічних общностей мунда й дравідів, ішло, швидше за все, хвилями й тривало століття. Питання про те, як і коли це відбувалося, звідки саме і яким образом ішли хвилі индоариев, належить до числа спірних і на сучасному рівні знань практично нерозв’язних. Однак безперечно, що перші индоарии прибутку в долину Гангу ще до того, як їхні близькі родичі - іранці заселили ту частину Ірану, де вони згодом осіли, створивши свої держави (Мідію, потім Іран) . Це ставить під питання думка тих, хто намічає маршрут інфільтрації индоиранцев через Кавказ. Видимо, паралельно з ним існував і інший шлях, так що потік индоиранцев міг іти через Прикаспійські степи й Афганістан

З’явившись у верхів’ях Гангу, индоарии стали поступово освоювати до того слабко заселену долину цієї ріки, відтискуючи або асимілюючи нечисленні й порівняно відсталі аборигенні племена. Високий рівень матеріальної культури - знайомство з металами, використання плуга, добрив, іригаційних пристроїв, засобів транспорту, розвинене ремесло й т.п. - сприяв швидкому й успішному твердженню индоариев у долині Гангу. Саме їхня мова й культура, включаючи її релігійно-світоглядну першооснову, на довгі тисячоріччя, аж до наших днів, приділили історичний шлях індійської цивілізації

Саме арії з їхньою величезною увагою до релігійної символіки й міфології, до культів і жертвоприносин, із провідною роллю жерців-брахманів і обожнюванням священних текстів-самхит висунули на передній план у цій цивілізації релігійно-духовні проблеми, підкреслений пієтет стосовно яких став згодом квінтесенцією всієї духовної культури Індії. Тексти Вед (“відати” ) , насамперед Ригведи, численні пов’язані з їхнім коментуванням і тлумаченням релігійно-філософські трактати (брахмани, араньяки, упанишади) , монументальні епічні сказання про героїв і подвиги давньої давнини (Махабхарата й Рамаяна) , а ще легенди-пурани й складені порівняно пізно, на рубежі нашої ери, систематизовані політико-економічні трактати начебто законів Ману або Артхашастри - от, по суті, тільки-но й не всі, чим може розташовувати історик при спробі реконструювати древні періоди історії Індії й окреслити основні параметри її суспільства й культури. Ні літописних хронік, ні записів історичних подій, ні документів у розпорядженні науки немає або майже немає.

Якщо порушувати питання про причини настільки істотного відхилення від норми, те чи не на передній план вийде все те ж питання про мігрантів-индоариях, для яких завдання консолідації й виживання на новій батьківщині й у далекому оточенні саме й звелися до консервації пам’яті минулого - тої давньої давнини, що не мало соціально-політичних форм і не могло бути зафіксованим у вигляді історичних описів і, тим більше, ділових документів. Це минуле було канонізовано в релігійно-міфологічній формі й у цій формі збереглося в пам’яті поколінь. Наступний же акцент на релігійно-духовні проблеми лише закріпив раніше почате й у свою чергу визначив пріоритети в системі, що складалася, цінностей індійської цивілізації. Історія й політичні події в рамках цієї системи були лише блідим і малозначимим тлом, оттенявшим головне й самого істотне для індійців - їх санкціонований релігійними нормами й духовною культурою спосіб життя, включаючи соціальну структуру, соціально-сімейні зв’язки й, насамперед, твердо фіксовані й століттями сохранявшиеся практично в незмінному або малоизменявшемся стані світоглядні орієнтири

Племена индоариев у ранніх ведичних текстах з’являються у вигляді колективів, що виступають як єдине ціле, але вже знайомих із соціальними й майновими розходженнями. Іншими словами, це племена типу протогосударств на чолі з вождями. Із середовища рядових общинників у них виділилися два впливові прошарки - жерці-брахмани, хоронителі ритуально-міфологічної пам’яті, що відправляли складні культові функції й пользовавшиеся величезним престижем і чималою реальною владою, і правителі-воєначальники, вони ж аристократи-кшатрии, які очолювали колективи й керували ними. Судячи з деяким даних Ригведи, правителі протогосударств виступали як верховних розпорядників суспільного надбання, що проявлялося, зокрема, у їхньому праві виділяти брахманам ту або іншу частину загальних земель. Виступаючи у звичайній функції вищих суб’єктів влади-власності й верховних редистрибуторов, ці правителі (раджі) збирали з общинників ренту-податок (звичайно це була шоста частка врожаю) , що поступово перетворювалася з добровільного внеску в обов’язкову подать. Правителі очолювали апарат адміністрації, що існував за рахунок редистрибуции надлишкового продукту ( ренти-податку) , причому значна частка цього апарата комплектувалася із близьких родичей правителя, що становили його опору. У функції адміністрації на чолі із правителем входили охорона колективу, керування їм, судочинство й т.п.

Дані текстів свідчать про те, що влада правителів була ще не дуже міцною. У багатьох протогосударствах вона була виборної, причому саме там більшим впливом користувалися ради старших, збори знатних - обставина, що спонукує деяких дослідників говорити про “республіки” . В інших уже помітний акцент на спадкування влади правителя - і тоді збори старших перетворювалися в паришад, рада знаті при монарху з обмеженими консультативними функціями. Але в кожному разі влада правителя не була абсолютною. Цар змушений був зважати на думку членів ради, не говорячи вже про звичні норми й традиції колективу в цілому; бували випадки, коли не поладившие з підданими правителі виганяли

Роль рад і зборів старш і знатних бувала особливо помітної в нерідких випадках запеклої боротьби за владу ворогуючих знатних кланів або спадкоємців померлого раджі. У принципі такого роду відносини типові для ранніх протогосударств. Але для древньої Індії специфікою було поступове відокремлення в привілейованій групі соціально-політичних верхів згаданих уже двох найважливіших шарів - жерців-брахманів і аристократов-кшатриев. Протистояння їхній один одному з гострим взаємним суперництвом (як згадувалося, основа найвищого престижу й чималої влади шаруючи жерців-брахманів полягала в їхній монополії на ритуально-міфологічну пам’ять і пов’язані з нею вельмишановні народом культові відправлення) , так само як і зримий протитиск двох верхніх соціальних шарів третім і основному, общинникам-виробникам, вело до формування кастового суспільства

Pages: 1 2 3 4