У житті… завжди є місце подвигам. М. Горький. Це недільний червневий ранок Василь Петрович і його © Алл Соч. РУ 2005 син Олександр вирішили провести на окраїні міста, на березі невеликої річечки з вудками. Верталися з риболовлі уздовж берега ріки в гарному настрої, незважаючи на невеликий улов. Сонце ласкаво світили, його промені, відбиваючись у ріці, блискали

Чувся спів птахів і звуки голосів дітей, що плескалися у воді. Син, курсант військового училища, розповідав батькові про своє життя-буття в казармі. Раптом - лемент. Один із хлопчиськ почав тонути. Василь Петрович і Олександр, не роздумуючи, кинулися вреку.

Голова потопаючого те йшла під воду, то знову з’являлася на поверхні. Коли до хлопчика залишалося кілька гребків, його голова знову зникла під водою. Батько й син пірнули, не змовляючись, і встигли підхопити дитини

Люди на березі тільки спостерігали за що происходили, не вирішуючись прийти на допомогу. Василь Петрович і Олександр витяглися на берег переляканого хлопчати. Прибігла мати дитини

Вона кричала й плакала, крізь сльози дякувала за порятунок сина. А рятівникам було ледве ніяково від загальної уваги. Василь Петрович пожартував: “Це наш найбільший улов за ранок”. Батько й син були нагороджені медалям “За порятунок потопаючих”.

Але найбільшою нагородою для них були сльози подяки матері врятованого хлопчика. Василь Петрович зараз на пенсії. Олександр, Олександр Васильович, закінчив училище, став офіцером, захисником Батьківщини

Полковник Олександр Васильович Горячов, командир військової частини, має багато нагород за відмінну службу, але до тої, першої медалі, отриманої курсантом, у нього особливе відношення. Для того щоб стати героєм, не обов’язково воювати. У звичайному мирному житті обставини часом жадають від людини такої ж відваги, безстрашності, самовідданості, як і на війні