Історія Іконопису

Ікона – це мальовниче, рідше рельєфне зображення Ісуса Христа, Богоматері, ангелів і святих. Її не можна вважати картиною, в

їй відтворюється не те, що художник має перед очами, а якийсь

прототип, якому він повинен випливати

Автор реферату прагне вивчити історію, зміст, символіку й значення ікон для віруючих

Готовлячи даний реферат я вивчила ряд джерел. З яких

ясно, що в підході до іконопису існує кілька напрямків

Одні автори зосередили всю увагу на фактичній стороні справи, на часі виникнення й розвитку окремих шкіл. Інших займає образотворча сторона іконопису, тобто її іконографія. Треті намагаються прочитати в древньому іконописі її релігійно-філософський зміст

У цьому рефераті автор намагається об’єднати ці підходи, тому що в них утримується єдина мета – вивчення іконопису

З перших сторіч християнської церкви, гнаної й переслідуваної в цей час, багато дійшло до нас умовних або символічних зображень, однак ясних і прямих навпроти – дуже мало.

Це відбулося тому, що християни боялися видати себе цими зображеннями язичникам ( у часи зародження ідеї християнства на проповідників цієї релігії й на її атрибутику були жорстокі гоніння з боку язичників), а так само тому, що багато християн самі були проти прямих зображень Бога, ангелів і святих

Найбільше дійшло до нас древніх символічних зображень

Ісуса Христа, як доброго пастиря. Малюнки робилися на стінах підземних печер-усипальниць, на гробницях, посудинах, лампах, кільцях і інших предметах; вони зустрічаються у всіх країнах християнського миру

Самі древні зображення доброго пастиря знайдені в катакомбах Рима. У цих підземних печерах християни рятувалися від язичників, там вони робили богослужіння

У підземному цвинтарі Ермия знайдені перші картини, з яких, імовірно, починався іконопис. Там перебувають зображення доброго пастиря зцілювального “біснуватого отрока”, Іони викинутого на берег Китом і інші. У катакомбі Марцеллина й Петра

перебуває зображення поклоніння волхвів богомладенцу, держимому Пресвятою Дівою

Крім зображення Рятівника під видом доброго пастиря так

же поширено було його під видом Риби. Риба служила образом

Христа, тому що в грецькому найменуванні її, що складається з п’яти букв. полягають перші букви п’яти грецьких слів, російською мовою означаючих: Ісус Христос Божий Син Рятівник. Вона служила символом Христа, крещающего водою й дающего плоттю свою в снеде, тобто, була символом таїнств хрещення й причащання. Одне з таких зображень перебуває в підземній римській усипальниці Люцини в Римі й ставиться до кінця першого або до другого століття

Нерідко Рятівник зображувався під видом агнця. Цей образ був узятий зі Старого Завіту. ( Св. Іоанн Хреститель назвав Ісус Христа Агнцем Божиим, вземлющем гріхи миру ).

Гоніння на Ікони

Издревле християнами шановані були святі ікони або священні зображення Осіб Пресвятий Трійці, – Батька й Сина, і Святого Духа, святих, ангелів і Божиих людей. Але от на початку восьмого сторіччя на престол грецької імперії вступив Лев III Исавриец. Через 10 років

свого правління, в 726 році, він видав указ, яким заборонялося християнам валити в молитвах перед іконами на землю, і багато ікон після цього поставлені були високо. щоб не можна було цілувати їх. Через п’ять років він видав інший указ, у якому повелевалось зовсім припинити почитати ікони й видаляти їх із громадських місць. Він думав, що через скасування ікон піде зближення іудеїв і магометан із Церквою й грецькою імперією. Його син Костянтин Копроним, у продовженні 34 років (з 741 по 755 рік) ще з більшою жорстокістю переслідував чтителей святих ікон. Його онук Лев Хазарь ( 775-780) випливав по шляху свого батька й діда. Але вони досягли

протилежних наслідків,- не тільки не догодили ні іудеям, ні магометанам, але порушили проти себе народ своєї ж імперії. Римські тати, тоді незалежні від грецьких імператорів, і три східні патріархи: Олександрійський, Антиохийский і Ієрусалимський, що перебували вже під владою магометан, не хотіли мати духовного або церковного спілкування з Константинополем, і хоча східні християни страждали під ярмом магометан, але мали можливість безбоязно молитися перед іконами. тому що магометанські каліфи не втручалися в справи підвладних имцерквей.

Після гоніння, що тривався близько 60 років, на ікони в грецькій імперії. при правнуку першого царя іконоборця Костянтині VI і його матері цариці Ірині, в 787 році, у місті Никее був скликаний Сьомий Всесвітній Собор, на якому затверджене шанування ікон. Через 25 років після цього указу грецький імператор, що вступив на престол, Лев V Вірмен, знову почав жорстоке гоніння на ікони, що тривало й при його спадкоємцях; після цього нового тридцятирічного гоніння, цариця Феодора відновила шанування святих ікон у своєму царстві. При цьому 19 лютого 842р. було встановлене свято православ’я й донині чинений у перший тиждень великого поста. Із цього часу ікони одностайно були шановані християнами у всіх церквах сходу й заходу в продовженні семи сторіч, незважаючи на те, що в 1054р. західна церква повністю відділилася від східної, тому що східні патріархи не хотіли визнавати верховенство римського єпископа над всією Церквою.

Особливості Росіянці Іконопису

Подолання ненависного поділу миру, перетворення Всесвіту в храм, у якому вся тварина об’єднається так, як объединини

у єдиній Божеській Істоті три особи Св. трійці,- така та основна тема, який у древнього російського живопису все підкоряється

Немає сумніву в тім, що цей іконопис виражає собою найглибше, що є в древне-росіянці культурі; більше того, ми маємо в ній одне з найбільших, світових скарбів релігійного мистецтва

Її пануюча тенденція – аскетизм, а поруч із цим незрівнянна радість, що вона возвещает миру

Але як сполучити цей аскетизм із цією незрівнянною радістю?

Імовірно, ми маємо тут тісно між собою зв’язані сторони однієї й тої ж релігійної ідеї: адже немає Великодня без Жагучий седьмици й на радість загального Воскресіння не можна пройти повз животворящий хрест Господня. Тому в нашім іконописі мотиви радісні й скорботні, аскетичні зовсім однаково необхідні

Поверхневому спостерігачеві ці аскетичні лики можуть здатися безжиттєвими, остаточно висохлими. Насправді, саме завдяки забороні “червових вуст” і ”одутлих щік”* у них з незрівнянною силою просвічує вираження духовного життя, і це не дивлячись на надзвичайну строгість традиційних, умовних форм, що обмежують волю іконописця. Здавалося б, у цьому живописі не які-небудь несуттєві штрихи, а саме істотні риси передбачені й освячені канонами: і положення тулуба святого, і взаимоотношение його хрест-навхрест складених рук, і додавання його благоволящих пальців; рух стиснутий до крайності, виключене все те, що могло б зробити Рятівника й святих схожими на “таких же, які ми самі”**. Навіть там, де воно зовсім відсутній, у владі іконописця все-таки залишається погляд святого, вираження його очей, тобто те саме, що становить вище зосередження духовного життя людської особи

Крім підпорядкування ікони архітектурі храму, у ній можна простежити симетричність мальовничих зображень

Pages: 1 2

Збережи - » Історія Іконопису . З'явився готовий твір.

Історія Іконопису





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.