Обмежені відомості з географії Азії були відомі народам Стародавньої Месопотамії. Походи Олександра Македонського (4 ст. до н.е.), торгівля Єгипту з Індією, існування торгівельного шляху («Шовковий шлях») з Китаєві в Передню Азію сприяли поступовому нагромадженню інформації про Азію. Однак більш глибокі знання про цю частину суші були отримані пізніше.

В VII ст. в. буддійський чернець Сюань-Цзан, що мандрував по Центральній і Середній Азії, Індії, виклав відомості з географії, етнографії й історії побачених країн в одному зі своїх головних творів «Записки про країни Заходу», що заверли в 648 р. Арабський мандрівник і географ Ібн Хордадбех ( IX-X ст.) описавши провінції Передньої Азії. Біруні склав працю про Індію, Масуді давши географічний і історичний опис мусульманських країн, Індії, Китаєві, Палестини, Цейлону. В IX-XI ст. різні регіони Середньої й Передньої Азії вивчали Мукадассі, Ібн Сіна, Ібн Фадлан та Ібн Русту. Арабський мандрівник Ідрисі (XII ст.), що проживши велику частину життя на Сицилії, у зведеній географічній праці описавши Малу Азію, що він відвідав. В XIV ст. Ібн Баттута, що побував у багатьох країнах Азії, написавши велику працю, у якій давши досить колоритний і живий опис цих країн, включаючи відомості про корисні копалини.

В XII-XIII ст. європейці, що брали доля в хрестових походах, збирають відомості про країни Центральної та Південної Азії. В 1253-1255 рр. фламандський мандрівник, чернець Рубрук, почав подорож з дипломатичною метою до Монголії. Звіт про цю найзначнішу (до М. Поло) подорож європейця до Азії містив цінні відомості з географії Центральної Азії (зокрема, у ньому вказувалося, що Каспійське море є не морем, а озером). Значний внесок у розвиток уявлень про Азію вніс мандрівник М. Поло (1271 - 1295), що проживши в Китаї близько 17 років. «Книга» (1298), записана з його слів у генуезькій в’язниці, куди він потрапив під година війни Венеції з Генуєю, уперше познайомила європейців з Персією, Вірменією, Китаєм, Індією та ін. Вона була настільною книгою таких великих мореплавців, як Колумб, Васко да Гамору, Магеллан та ін. Венеціанський купець і мандрівник М. Конті, що мандрував в 1424 р. по Індії та відвідав острови Цейлон, Суматра, Борнео, Ява, за дорученням папи Римського в 1444 р. продиктував звіт про цю подорож. В 1468-1474 рр. російський купець А. Нікітін почав подорож в Індію. Його дорожні запису, що містили багатобічні спостереження, були опубліковані під назвою «Ходіння за три моря».

У середині XV ст. європейці почали шукати морські шляхи до Азії. Португальські моряки досягли Індії в 1497-1499 рр. (Васко да Гамору), відвідали Малакку, Макао, Філіппіни, Японію. У другій половині XVI-XVII ст. до країн Південної Азії продовжували проникати голландці, англійці, іспанці. В 1618-1619 рр. сибірський козак І. Петлін побував у Монголії й Китаї, наніс маршрут на карту, а побачене виклав у книзі, переведеній на англійську, французьку та інші мови. Одним з перших європейців в 1690-1692 рр. відвідав Японію німецький натураліст і лікар Е. Кемпфер, що зібрав великий матеріал про природу, історію й побут народу. Його книга, опублікована в 1728 р. у Лондоні, довгий година була основним джерелом інформації про Японію.

У цей період найбільший внесок у дослідження північних областей Азії, куди не проникали європейці, внесли російські землепрохідці. До кінця XVI ст., після походу Єрмака, ставши загалом відомим Західний Сибір. В 1639 р. І. Ю. Москвитін із загоном козаків досяг узбережжя Охотського моря. В 1632-1638 рр. загін під керівництвом Є. П. Хабарова вивчив басейн ріки Лена. В 1649-1653 рр. він перетнув Таборів хребет, подорожував по Приамур’ю, першим склав його карту. В 1643-1646 по ріках Лені, Алдану, Зеї й Амуру пройшов загін В. Д. Пояркова, що також зробив креслення пройдених маршрутів і зібрав цінні відомості про Далекий Схід. В 1648 р. експедиція С. І. Дежньова обігнула Чукотський півострів і відкрила протоці, що відокремлює Азію від Америки, та мис, який є крайньою північно-східною точкою Азії. Сибірський козак В. В. Атласів в 1697-1699 рр. подорожував по Камчатці, досяг Північних Курильських островів і склав опис («казки») знайдених земель

В XVII ст. російські землепрохідці, незважаючи на вкрай важкі кліматичні умови, переборюючи величезні простори, відкрили практично весь Сибір. Завершився цей етап складанням перших карт Сибіру, виконаних тобольским воєводою П. Годуновим і його земляком - географом і картографом С. Ремізовим.

У цей період продовжуються дослідження півночі й північного сходу Азіатського континенту російськими мандрівниками й мореплавцями. За указом Петра Й споряджаються Камчатські експедиції, якими керував В. Беринг, помічником був А. Чириков. Перша експедиція (1725-1730) пройшла суходолом через Сибір до Охотська, а потім, після будівлі кораблів, Беринг вийшов у море, обігнув берега Камчатки й Чукотки, відкрив острів Св. Лаврентія й пройшов протокою, що нині носити його ім’я. Друга Камчатська експедиція (1733-1741), завдяки розмаху робіт відома також як Великий Північна, займає видатне місце в історії вивчення Арктики й північних районів Азії. Були закартовані азіатські бережи Північного Льодовитого океану, відкриті Командорські, Алеутські й інші острови, обстежені бережи Аляски. Окремі зажени очолювали брати Лаптєви, В. В. Прончищев, С. І. Че-Люскін (чиї імена увічнені на географічній карті). Великий внесок у вивчення Центральної Азії внесли місіонери, що дали на качану XVIII ст. опис Китаєві, Монголії та Тибету. Наприкінці XVIII ст. російський мандрівник і натураліст П. С. Паллас досліджував Східний Сибір і Алтай. В 1800-1805 рр. Я. Санников відкрив і описавши Стовповий і Фаддіївський острови Новосибірського архіпелагу, припустивши існування на північ від нього землі Санникова. В 1811 р. В. М. Головнін почав подорож на Курильські острови, склав їхній опис і карту. Під година експедиції він був захоплений у повний японцями. Його спогади про перебування в 1811-13 рр. у полоні, що містять відомості про країну й звичаї японців, стали першим російськомовним описом Японії. В 1821-1823 рр. П. Ф. Анжу дослідив узбережжя Північного Льодовитого океану (між гирлами річок Оленек і Індигирка) та виконав ряд астрономічних і геомагнітних спостережень. Ф. П. Врангель в 1820-1824 рр. очолював експедицію з вивчення північних берегів Східного Сибіру. За відомостями, одержаними від чукчів, він у Чукотському морі визначив положення острова, названого пізніше його ім’ям. В 1829 р. за запрошенням російського уряду А. Гумбольдт почав подорож на Урал, Алтай, у південно-західну частину Сибіру, на бережи Каспійського моря, у киргизькі степу, результати якого були освітлені в працях «Центральна Азія» (т. 1-3, 1843, російський переклад т. 1., 1915) і «Фрагменти з геології й кліматології Азії» (1831). Ф. П. Літке під година кругосвітньої подорожі в 1826-1829 рр. обстежував східний беріг Азії й Камчатку

Із середини XIX ст. різко зростає роль систематичних досліджень, проведених науковими інститутами, географічними товариствами й топографічними службами Англії, Франції, Нідерландів, Німеччини, Японії й Китаєві. Збільшилося число монографічних описів Азії. Російське географічне товариство, створене в 1845, рогортає роботові в Сибіру й на Далекому Сході. В 1856-1857 рр. П. П. Семенов-Тян-Шанський здійснив подорож на Тянь-Шань (давши його першу орографічну схему), обстежував західні відроги Заілійського Алатау, першим з європейців піднявся на схили масиву Хан-Тенгрі. У пам’ять про його досягнення у вивченні Тянь-Шаню в 1906 р. до його прізвища було додане « Тян-Шанський». А. П. Федченко в 1868-1871 рр. здійснив кілька подорожей по Туркестану, першим з російських мандрівників відвідав Алайську долину, відкрив Заалайський хребет, досліджував низов’я ріки Сирдар’я, В 1872-1876 рр. А. І. Воєйков відвідав Південну й Передню Азію, Китай, Японію, Індію, Середню Азію, зібравши цінні відомості про клімат різних регіонів Азії. В 1877-1880 рр. І. Д. Чер-Ський давши детальний географічний і геологічний опис узбережжя Байкалу. В 1870-1885 рр. організовані чотири експедиції в Центральну Азію під керівництвом Н. М. Пржевальського, що відкрили багато раніше невідомих областей - Куньлунь, Наньшань, Тибет і ін. Його дослідження продовжили російські мандрівники - М. В. Пєв-Цов, Г. Е. Грумм-Гржимайло, Г. Ц. Цибиков. В. А. Обручев, що багато працював у Середній Азії, здійснив три експедиції в Закаспійську область (1886-1888), відкрив ряд хребтів у горах Наньшань, хребет Даурський та ін., досліджував нагір’я Бейшань.

Pages: 1 2