В історичній повісті «Капітанська дочка» А. С. Пушкін звертається до XVIII століття, до селянського повстання під предводительством Омеляна Пугачова. Дія в добутку відбувається в 1772-1775 роках. Пушкін уважав, що в повісті повинна бути «історична епоха, розвинена у вигаданому оповіданні». Новизна «Капітанської дочки» полягає в тому, що «двигательницей подій» (термін Чернишевського) стала народна боротьба. «Капітанська дочка» - це реалістичний добуток, головні герої якого типові для своєї епохи й середовища

Історичні персонажі висуваються на перший план оповідання, написаного в мемуарній формі - «сімейних записок».

Головним історичним персонажем у повісті є Омелян Пугачов - проводир селянського повстання. Він - випадний донський козак «років сорока», що видає себе за покійного царя Петра III. Образ Пугачова розкривається Пушкіним неоднозначно, суперечливо й багатосторонньо. Автор наділив його як позитивними, так і негативними рисами. З одного боку, це талановитий воєначальник, гарний організатор, людина незвичайного розуму, тверезо оцінюючих своїх соратників, сильний і мужній проводир. До сильних сторін образа Пугачова ставляться такі риси його характеру, як справедливість, довірче відношення до людей, уміння бути вдячним («Усе обходилися між собою як товариші»), сміливість, рішучість, безстрашність, волелюбність, широта натури, доброта. Пугачов має почуття гумору, уміє знайти вихід із ситуації, що створилася. Жорстокість при розправі з офіцерами і їхніми сім’ями, безграмотність, хвастощі, схильність до авантюризму, марнославство, самовпевненість є слабкими сторонами образа Пугачова

Знайомство з персонажем, що з’явився із заметілі, як пізніше - зі стихії народного бунту, починається з його портретної характеристики: «Він був років сорока, росту середнього, сухорлявий і широкоплечий. У чорній бороді його показувалися проседь; живі більші очі так і бігали. Особа його мало вираження досить приємне, але шахрайське. Волосся були обстрижені в кружок; на ньому був обірваний сіряк і татарські шаровари». Для характеристики свого героя автор прибігає до методу мовної характеристики. Влучне, мальовниче мовлення Пугачова є прикметою його народного походження: «Борг платежем червоний». Пугачов зображений відповідно до народно-поетичного ідеалу доброго й справедливого царя. Ця відповідність простежується в епіграфі до однієї із глав повести, узятому з добутків А. Сумарокова: «У ту пору лев був ситий, хоч із роду він лютий». Автор недарма взяв епіграф з байки -лев, цар звірів, асоціюється з образом Пугачова. Далі в калмицькій казці Пушкін порівнює свого героя із птахом - орлом, що є царем птахів. Але при всій своїй силі, Пугачов - трагічний образ. У добутку присутні різні свідчення приреченості бунту: сон Гринева, пісня про розбійника, який збираються повісити, а також епіграф до глави «Приступ», порівняння героя Сотрепьевим.

Характер Пугачова розкривається через його вчинки. У творі Пугачов протипоставлений імператриці Катерині II, законній дворянській цариці, своїм соратникам, царським генералам, чиновникам в Оренбурзі. Об’єктивно приречений не тільки селянський бунт, але і його проводир. Пушкіна висловлює своє відношення до селянського бунту: «Не приведи бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний».

Отже, образ Пугачова даний Пушкіним у світлі концепції російського національного характеру. Він допомагає глибше розкрити моральну проблематику повести

Образ проводиря селянського повстання тісно пов’язаний з образом народу. Підкреслюючи волелюбність і заколотний дух народу., Пушкін зображує й такі його якості, які були сформовані рабством, сумирністю й слухняністю. Реалізм дозволив авторові розкрити й велич народу, його історичну місію й глибоко трагичную, виконану гострих протиріч життя в самодержавній кріпосницькій державі. Зрозуміти дух народу допомагають образи Савельича й капітана Миронова. Їх поєднує відсутність самосвідомості. Вони живуть у владі традиції, їх відрізняє прихильність сталим правилам життя. Так, Савельич, кріпосна двірська людина, виконаний почуття достоїнства й відваги, відповідальності за доручене йому справа. Він розумний і тямущий, по-житейски практична людина. Він займається вихованням «панського дитяти», проявляючи не холопську, а щиру турботу про нього. Щораз Пушкін створює ситуації, у яких Гринев робить провини, допускає помилки, а Савельич його виручає, допомагає й навіть рятує від смерті. Пан залишається глухий до самовідданого вчинку старого, готового зайняти місце Гринева під шибеницею. Савельич же покірно приймає цю байдужість. Він також сліпнув і до подій народного бунту, глухий до проголошеного заколотниками вільності. Пугачов для нього тільки «лиходій» і «розбійник».

Цікавий у художнім відношенні, на думку Н. В. Гоголя, образ капітана Миронова. Це «чесний і добрий», скромний служака, позбавлений честолюбства, искренно відданий своїй справі, що одержала офіцерське звання за хоробрість, виявлену в прусском поході й у боях стурками.

Миронову властиве почуття вірності своєму боргу, слову, присязі. У цьому й проявляється його російська натура, істинно росіянин характер. Комендант Білогірської міцності лише на службі належить до урядового табору, а в інший час він, виходець із народу, пов’язаний з ним своїми поглядами, традиціями й способом мислення. При цьому зразкова слухняність Миронова для Пушкіна не чеснота, а той психологічний склад характеру російської людини, що нав’язує йому ззовні. Тому добрий по природі Миронов буденно простий у своїй жорстокості, коли він віддає наказ катувати башкира. Тому всі його дії не освітлені свідомістю, хоча він діяльний, хоробрий. Учасник історичних подій, він жодного разу не замислюється над тим, що відбувається. Патріархальність побуту Миронових, проходження народним традиціям, мовлення коменданта, наповнене ідіомами й народними слівцями, - все це оттеняет драматизм долі людини з народу

Представників народу ми бачимо й на раді в ставці Пугачова: колишнього капрала Бєлобородова й Панаса Соколова, прозваного Хло-Пушей. Вони розумні й далекоглядні політики. Однак відношення до дворян у персонажів різне. Хлопуша прагне обміркувати всі прийняті рішення, у тому числі й щодо страти Швабрина й Гринева, тому й звертається до капрала, тим самим даючи характеристику і йому й народному бунту: «Тобі б усе душити й різати».

Таким чином, Пушкін зі справжнім реалізмом показав селянське повстання, його проводиря і його учасників - народ. Відтоді народ став головним героєм росіянці літератури

Пушкін чітко показує соціальний і національний склад пугачовців: це кріпаки, рядові козаки, башкири, чуваші, татари, робітники уральських заводів. Це рух пригноблених мас, указує Пушкін, зустріло найширшу підтримку в народі. Де б не з’являвся Пугачов, його завжди радісно зустрічає народ (див. гл. VII, IX, XI, XII).

Співчували Пугачову й солдати царських військ. Недарма в Оренбурзі, на військовій раді в Рейнсдорпа, «всі чиновники говорили про ненадійність військ».

Незважаючи на стихійний

характер повстання, соціальна спрямованість його була ясна Для кожного учасника: воно було спрямовано проти поміщиків, уряди й військового начальства, проти кріпосного права й усякого гноблення народу

Пушкін визнає справедливість селянських повстань, але показує їхню безплідність, безперспективність

Один з головних героїв повести «Капітанська дочка» - проводир народного повстання Омелян Пугачов. У наш час можна почути багато толков із приводу цього повстання, і всі вони різні: одні схильні називати це визвольною боротьбою пригнобленого народу, інші - а їх значно більше - просто різаниною, чистої води розбоєм. Я думаю, у пору Пушкіна відношення до Пугачова й повстання, що він очолив, теж було двояким, тому-те воно й викликало непідроблений інтерес поета. Пушкіна вивчив багато документів, що стосуються Пугачова і його справ, прислухався до думки народу, і в результаті з’явилося два добутки, присвячених цій людині: «Історія Пугачова» і «Капітанська дочка». Яким же з’являється перед читачем Омелян Пугачов в «Капітанській дочці»? От думка сугубо моє

Pages: 1 2