Для розуміння особливостей літературного процесу в Іспанії XVII століття треба чітко уявити собі специфічні історичні й соціокультурні умови цієї країни. Нові джерела по історії дозволять точніше проникнути особливо іспанського абсолютизму. Необхідно простежити, як уповільнена й утруднена централізація країни, процеси рефеодализации й Контрреформації поглиблюють політичну, соціально-економічну деградацію іспанського суспільства, що особливо важко вступає в Новий час. Втративши політичний престиж, Іспанія орієнтується на ізоляцію країни від впливу ззовні, в іспанському суспільстві підсилюється роль церкви, а єзуїти встановлюють контроль над ідеологічним і культурним життям іспанців

Простеживши за цими й іншими процесами громадського життя в Іспанії (гальмування наукової революції, фінансові утруднення й т.д.), можна переконатися, як складно, часом парадоксально сполучаються процеси суспільно-політичного занепаду країни й розквіт національного мистецтва й літератури. Необхідно розкрити зміст поняття "Золоте століття іспанської літератури", уточнити його хронологічні рамки, а також звернути увагу на те, що перехід іспанської культури від Відродження до XVII століття відрізняється очевидною поступовістю (вона підсилюється ще й тим, що творчість багатьох великих письменників на рубежі XVI-XVII століть належить одночасно й тій і іншій епосі - досить згадати Сервантеса) і в той же час особливо виразним контрастом між ренесансним світовідчуванням і художнім світоглядом наступної епохи

Хоча дослідники справедливо говорять про нерозвиненості класицизму як цілісного напрямку в Іспанії, важливо, що класицизм присутній як органічна художня тенденція в добутках, наприклад, Х. де Аларкона, проступає часом і в поетиці деяких драм Кальдерона. Однак очевидно, що барокко якщо й не єдина ідейно-художня тенденція іспанської літератури цього часу, те, безумовно, що веде літературний напрямок в Іспанії. Треба звернути увагу на специфіку іспанського барокко: перевага в ньому мотивів трагічного розчарування, сум’яття, інтонацій похмуро-песимістичного відчуття миру й людини, тяжіння до витончено-метафоричного "зашифровці" дійсності й т.д. Варто застерегти при цьому від тлумачення цих рис поетики барочної літератури в Іспанії як свідчень її "реакційності" (що зустрічається в старих літературознавчих джерелах): осягаючи залежність людини від обставин, слабість і суперечливість людської природи, іспанські письменники захищали трагічне достоїнство людського розуму, тяжіли до філософського осмислення дійсності або до тверезого-сатиричного, часом нещадній критиці її.

Варто помітити й те, що диференціація ідейно-стильових плинів барочної літератури в Іспанії приводить до напруженого эстетической боротьбі усередині барокко, до гострих ідейних зіткнень (простежите, наприклад, як розвиваються взаємини Гонгори й Кеведо).

Необхідно познайомитися з поезією Луїса де Гонгори - "іспанського Гомера", як його називали сучасники. Важливо зрозуміти, що порівняння з Гомером означає в цьому випадку не подібність поетичної мови іспанського лірика барокко з античною епічною поезією, а якийсь найвищий ступінь майстерності. У віршах Гонгори немає простоти і ясності (сучасні вчені визнали штучним поділ поезії Гонгори на "ясний" і "темний" стилі), їх відрізняє згущений метафоризм і словесно-образна багатозначність, вони сполучать у собі мальовничість і интеллектуализм. Корисно познайомитися для кращого розуміння лірики Гонгори з лекцією Ф. Гарсиа Лорки "Поетичний образ у Гонгори" [14]. Ставши родоначальником поетичної школи "культизма" (або культеранизма), Гонгора дав підставу фахівцям використати його ім’я як синонім цього плину (гонгоризм). Гонгоризму в іспанській поезії протистояв так званий "консептизм" (етимологічне значення всіх цих термінів студенти знайдуть у навчальній літературі), що відомий іспанський літературознавець Р. Менендес Пидаль називає "важким стилем": консепсисти жадали розшифровки складних змістів дійсності за допомогою слова, але це приводило не до спрощення їхньої мови, а до особливої ущільненості змістів, словесній грі, насиченості каламбурами й т.д. Консептизм був також і стилем барочної прози в Іспанії. Аналізуючи творчість Ф. Кеведо, познайомимося з поетичним, і із прозаїчним варіантами консептизма. Слід зазначити тяжіння Кеведо до сатири, бурлеску, що закономірно приводить письменника до створення не тільки сатиричних віршів, памфлетів, але й шахрайського роману

Необхідно відчути ту значну роль, що грав шахрайський роман XVII століття не тільки в Іспанії, але й інших країнах Європи. Однак не слід расширительно трактувати жанр шахрайського роману, як це іноді роблять історики літератури: впливаючи на формування "низового" комічного барочного роману у Франції, англійського "злодійського" роману й т.д., шахрайський роман залишається оригінальним іспанським явищем. Своєрідність цього жанру найкраще можна засвоїти, якщо познайомитися зі статтею Л. Е. Пінського "Гусман де Альфараче й поетика шахрайського роману" [15].

Бажано познайомитися із творчістю Грасиана - відомого теоретика барокко, філософа, романіста, автора філолофсько-алегоричного роману "Критикон". На відміну від демократичного, сатиричного варіанта консептизма, представленого в Кеведо, у творчості Грасиана ви знайдете "високий" консептизм. Але, як і Кеведо, Грасиан песимістично сприймає дійсність як "мир зла", а життєвий шлях людини як "море лих" і намагається протиставити цьому принцип розсудливості

Однак головна увага при вивченні цієї теми варто приділити, безсумнівно, іспанської драматургії XVII сторіччя й насамперед творчості Кальдерона як її центральному й верховому явищу. Треба ознайомитися з періодизацією творчості драматурга, типологічною жанровою класифікацією його добутків. Диференціюючи комедії інтриги (або інакше комедії "плаща й шпаги"), драми честі, релігійно - філософські (або філософський-філософську-філософське-філософська-морально^-філосоААькі) драми й ауто, необхідно відчувати не тільки їхнє розходження, але й близькість: так, дослідники думають, що для багатьох комедій Кальдерона характерний схований зв’язок із трагічною проблематикою "драм честі" [16], у свою чергу, деякі драми честі так близькі по своїх проблемно-жанрових характеристиках релігійно-філософським драмам, що з рівною підставою можуть бути віднесені й до них (наприклад, "Стійкий принц"), а тематика окремих релігійно-філософських п’єс у точності збігається з тематикою ауто (помітьте, що Кальдерон пише на тему "життя є сон" і драму, і ауто).

У той же час, щоб зрозуміти своєрідність кожної із цих жанрових груп, необхідно звернутися до конкретного аналізу найбільш показових добутків. У зв’язку із цим рекомендуємо прочитати з кальдероновских комедій п’єсу "Приведення^-Приведення-дама-приведення" (її іноді перекладають як "Дама-невидимка", але такий переклад менш точний - див. коментарі до двотомного академічного видання п’єс Кальдерона). На прикладі розвитку інтриги в цьому добутку можна чітко уявити собі, що таке "ходи Кальдерона", яку роль грають у сюжеті "механічні пристосування" - своєрідна матеріалізація некерованого людиною случаючи, яка концепція любові в Кальдерона й т.д. З "драм честі" можна зупинитися на аналізі "Стійкого принца". На прикладі цієї п’єси особливо виразно проступає кальдероновское поняття честі як надособистого почуття. Треба спробувати знайти в розвитку конфлікту цієї п’єси доказу справедливості слів Р. Мененденса Пидаля: "Вірність честі, сполучена, як у принца, стійкого у своїй неволі, із драматичними потрясіннями, це вісь, на якій обертається не тільки християнський мир, але й усі світи, що становлять Всесвіт" [17].

Pages: 1 2