Інтерпретація міфологічного образа русалки в казці Х.-К. Андерсена “Русалочка”

Походження міфологічної русалки в європейських, слов’янських міфах пов’язане з її споконвічно людською сутністю, тому що вона з людини шляхом насильницької смерті перетворюється в русалку. Жінка втрачає людську сутність і стає істотою потойбічного миру, що живе після смерті. Життя після смерті, по поданнях наших предків, існувала в самих різних варіантах: вампіри, примари, водяні й т.д. Перетворившись у русалку, ця істота мстить людям за свою загибель. Живе, живе вона при цьому в людському світі. Особливої казкової cреди перебування в міфологічної русалки немає. У попередній главі ми зупинялися на видах міфологічних русалок і місцях їхнього перебування. Нагадаємо, що вони живуть у полях, у лісі, на деревах, у воді. Немає й границь між людським миром і русалочьим. Русалка легко вступає в контакт із людиною й перебуває з ним у складних відносинах.

Андерсен, стираючи грань між казкою й реальністю, залишаючи за своєю героїнею деякі міфологічні риси, русалочку споконвічно робить істотою особливого миру, іншого, казкового. Русалка Андерсена – це русалка не міфу, а казки, тому що саме казка припускає наявність особливого миру, особливого царства, відділеного від людини якоюсь границею. Цією границею в казка Андерсена стає поверхня води. Ця та грань, куди не пускають русалочек, тому що вони живуть в інший світі. Цей мир особливий, він наділений безліччю конкретних рис і деталей. Але життя в ньому будується по типі життя й відносин людського миру. Людські відносини, людські характери, цілком людські заняття, людська облаштованість житла й сім’ї. От як малює автор мир русалок у казці. “На самому дні живуть русалки. Не подумайте, що там, на дні, один білий пісок; ні, там ростуть небачені дерева й квіти з такими гнучкими стеблами й листами, що вони ворушаться, як живі, при найменшому русі води. Між галузями шастають риби більші й маленькі – точнісінько як у нас птаха. У найглибшому місці коштує кораловий палац морського царя…”

Уже тільки по цьому описі русалочьего миру ми бачимо, що їхній мир дуже нагадує людський: коштує дім-палац, ростуть дерева, плавають риби.

У русалочки є сім’я, але матері в неї немає. “Морський цар давним-давно овдовів, і господарством у нього заправляла баба мати, жінка розумна, але дуже горда своїм родом: вона носила на хвості целую дюжину устриць, тоді як вельможі мали право носити всього-на-всього шість. Взагалі ж вона була особа, гідна всіляких похвал, особливо тому, що дуже любила своїх внучок…” Якщо забрати із цитати “устриць на хвості” і визначення пануючи “морський”, ми побачимо ознаки людського миру, звичайну людську сім’ю, де будинком заправляє бабуся, піклуючись і про сина, і про будинок, і про маленьких онученят, розповідаючи їм казки й історії. Ми знаємо велику кількість людей, які пишаються своєю родовитістю або якимись заслугами, нагородами. От і баба-русалка “носить на хвості целую дюжину устриць”. Пригадавши, чим займаються діти в нашому житті, ми також можемо помітити подібність у поводженні й заняттях маленьких русалочек і дітей. “День-деньской грали принцеси у величезних палацових залах, де по стінах росли живі квіти. У відкриті бурштинові вікна впливали рибки, як у нас, буває, влітають ластівки; рибки підпливали до маленьких принцес, їли з їхніх рук і дозволяли себе гладити.” Цих рибок можна зрівняти зі свійськими тваринами, яких годують діти й грають із ними.

“Біля палацу був великий сад… У кожної принцеси був у саду свій куточок; отут вони могли копати й саджати, що хотіли. Одна зробила собі квіткову грядку у вигляді киту, іншої схотілося, щоб її грядка була схожа на русалочку, а сам молодша зробила собі грядку круглу, як сонце, і засадила її яскраво-червоними квітами.” Русалочки – це діти, що облаштовують свій маленький куточок, що піклуються про таку ж маленьку істоту, як вони самі.

Найбільше на світі, як відомо, діти люблять слухати казки, які розповідає їм саме бабуся, що знає життя, історії про щось ще незвіданому дітьми, але дуже бажаному. Андерсеновские русалочки не позбавлені й цієї радості. “Найбільше любила русалочка слухати оповідання про людей, що живуть нагорі, на землі. Бабі бабусі довелося розповісти їй усе, що вона знала про кораблі й міста, про людей і про тварин. Особливо займало й дивувало русалочку те, що квіти на землі пахнуть, – не те що отут, у море! – що лісу там зелені, а риби, які живуть у галузях, лунко співають. Бабуся називала рибками пташок, інакше онученята не зрозуміли б неї: вони адже сроду не видивали птахів.”

Усе , що відбувається в русалочьем світі в казці Андерсена, виявляється пов’язаним з людиною, з його життям, із традиціями й святами, наприклад, свято повноліття, коли людина вже вважається дорослим, одержує, з одного боку, більше обов’язків, а з іншого боку – більше прав.

“Коли вам здійсниться п’ятнадцять років, – говорила бабуся, – вам теж дозволять спливати на поверхню моря, сидіти при світлі місяця на скелях і дивитися на пливучі мимо величезні кораблі, на ліси й міста!” Для міфологічної істоти, що живе в якомусь іншім середовищі й з’являється перед людиною є, по поданнях людей, певні дні й строки. Наприклад, русалочья тиждень – це час, коли русалки найбільш активні, вони як би одержують право виходити до людини; цей час, коли в русалок їсти шанс знайти безсмертну душу (весна).

Цю ідею того, що в русалок є свій час виходу зі свого замкнутого миру, Андерсен теж використає в казці. Але й свята русалок Андерсен наближає до людського.

Свято повноліття – це право для людини перейти рубіж, право побачити інший, дорослий мир. І кожна русалочка в Андерсена бачить у цьому світі щось своє. Цей прийом використається для того, щоб показати дивовижність, привабливість, привабливість, зачарування звичайного людського миру. Ми бачимо, що зовні Андерсен відокремлює підводний мир водною границею від людського, але в теж час сам цей казковий мир організує й показує саме як людський.

Походження русалочки в казці Андерсена залишається міфологічно загадковим. Якщо в міфології русалочий мир – це мир померлою неприродною смертю, то в казці Андерсена мир русалок існує сам по собі, звідки він з’явився – не зрозуміло, але ясно, що з появою людини цей мир ніяк не зв’язаний. Русалки живуть здавна на дні, існують самі по собі, причому їм навіть відзначений строк життя – триста років. Цей строк великий, але він визначений, виходить, русалки не безсмертні.

Русалки – істоти іншої стихії зі звичайними можливостями для істот саме цієї стихії: можливостей перетворення, видозміни в них немає. Вони можуть бути тільки русалками. Якщо вони відмовляються від своєї сутності, то повинне відбутися чудо й чаклунство, що не вони самі роблять.

Таким чином, створюючи казковий підводний мир русалок, Андерсен відмовляється від міфологічного пояснення існування цього миру, на користь казки – він є тому, що був завжди. І сам цей мир живе за законами людського життя, людських відносин. Мир казковий, підводний, нелюдський, але можливості, якими володіють його герої, звичайні, не казкові. Чудеса й на землі, і під водою – доля відьом і чаклунів, а не рядових мешканців.

Pages: 1 2

Збережи - » Інтерпретація міфологічного образа русалки в казці Х.-К. Андерсена “Русалочка” . З'явився готовий твір.

Інтерпретація міфологічного образа русалки в казці Х.-К. Андерсена “Русалочка”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.