Ігор Житель півночі (Ігор Васильович Лотарев)

Ігор Житель півночі (Ігор Васильович Лотарев) народився 4 (16) травня 1887 р. у Петербурзі. Батько його, Василь Петрович, – військовий інженер (виходець із “володимирських міщан”), що дослужився до штабс-капітана, умер в 1904 р. сорока чотирьох років. Мати походила з відомого дворянського роду Шеншиних, до яким належав і А.А. Фет (1820-1892), нитки споріднення зв’язували її також зі знаменитим істориком Н.М. Карамзиним (1766-1826) . Ненецікаво, до речі, що по материнській лінії Ігор Житель півночі перебував у родинних відносинах з А.М. Коллонтай (1872-1952).В 1896 р. батьки розвелися, і майбутній поет виїхав з батьком, що вийшов на той час у відставку, у Череповец; незадовго до смерті батька побував з ним на Далекому Сході й в 1904 р. оселився в матері в Гатчині. Учився він усього нічого, закінчив чотири класи Череповецкого реального училища. Вірші почав писати в 8 лет

Сам Ігор-Північанин писав свій псевдонім через дефіс: як друге ім’я , а не прізвище. Ім’я Ігор було дано йому по святцам, на честь святого давньоруського князя Ігоря Олеговича; додаток “Житель півночі” робило псевдонім близьким до “царственого” іменам і означало місце особливої любові (як додаток “Сибіряк” у псевдонімі Д.Н.Мамин). Але традиція писати “Житель півночі” як прізвище закріпилася так само, як традиція тлумачити поета односторонньо по його “экстазним” віршах…

Одне з перших яскравих вражень – закоханість у Женечку Гуцан (Злату) , що і надихала майбутнього поета

В 1905 році (рік його роману з дівчиною в бузковій накидці) він – усього лише Ігор Лотарев. Вісімнадцятирічний молодик. Без утворення. Без спеціальності. І без гроша в кишені. І при цьому вкрай упевнений у собі молодик, що нітрохи не сумнівається, що коли-небудь, а точніше, зовсім незабаром буде багатий і відомий…

Наприкінці життя, коли прийшла настав час підводити підсумки, Ігор Васильович, оглядаючись назад, зі смутком зізнався самому собі, що в ранній молодості йому дуже заважали правильно сприймати людей і «дурна самозакоханість», і «якесь скольженье по навколишній». І це ставиться й до друзів, яких він недооцінив, і до жінок: «в останньому випадку наслідку бували непоправними й перекручували життя, болісно й негативно відбиваючись на творчості». Оскільки цей запис зроблений у щоденнику, коли він непоправно й назавжди розстався із двома «недооціненими» ним жінками – своєю першою любов’ю Євгенією і єдиною законною дружиною естонкою Фелиссой Круут , можна припустити, що наведена вище сентенція ставиться саме кним.

З Євгенією Менеке, тоді ще Женею, Женечкой Гуцан, Ігор Лотарев познайомився взимку 1905 року, у Гатчині, де жив разом з матір’ю й старою нянькою. Женячи ж знімала кут у Петербурзі, заробляла шиттям, а в Гатчину приїжджала по неділях – відвідати й обіходити батька, спившегося й занепалого після смерті дружини, Жениной матері. Була вона надзвичайно гарна собою: струнка, з розкішними золотими кучерявими волоссями. Ігор, закохавшись, придумав своїй юній подрузі нове ім’я Злата й задарував віршами. Більше задаровувати було нема чим… Однак у Злати були не тільки золоті волосся, але й золоті руки – вона вміла дрібницями «изузорить» їх старий «затишок».

И раптом Євгенія завагітніла, про одруження не могло бути й мовлення, а з дитиною на руках яке життя? І вона зробила те єдине, що могла зробити молода жінка в її положенні: стала утриманкою богатого «старого». Втім, старим він, видимо, не був, а головне, любив дітей. До народженій незабаром дівчинки, названою Тамарою, ставився так добре, що вдячна Злата народила й другої дитини – теж дівчинку. Чи не так був багатий заступник Злати, як це зображено у вірші Жителя півночі:

У тебе тепер дача, за обідом омари,

Ти тепер під захистом вороного крила,

- ми не знаємо. Але все інше відповідає істині їхніх відносин: Злата дійсно пішла від нього «заради дитини»…

Однак жертва виявилася даремною. Багатий заступник раптово вмер, і молода мати залишилася без гроша й із двома маленькими дітьми… Ігор Васильович на той час встиг стати відомим поетом, і які-ніякі гроші в нього були, але він був пов’язаний з іншою жінкою – Марією Василівною Домбровской, і зв’язаний міцно, нехай і не узами законного шлюбу. І Злата розпорядилася своєю долею сама, урахувавши зроблені помилки. Вийшла заміж, але не за богатого, а за надійну людину, скромного що служить, німця по національності. Хоча цілком могла, при вона^-те зовнішніх даних, зробити й більше блискучий вибір. Але вона думала не про себе, а знову про дітей. Потім почалася війна й… німецькі погроми. Чоловік і жінка Менеке емігрували в Берлін. Дівчинок залишили в родичів. Забрати їх фрау Менеке змогла лише в 1920 році, після висновку мирного договору з Німеччиною. У Берліні Злата відкрила пошивну майстерню, була завалена роботою, сім’я ні в чому не бідувала. Дівчинку Тамару, у якої виявилися здатності до музики й танців, змогли віддати в гарну балетну школу (дочка Жителя півночі стала професійною танцівницею). Про батька Тамари Євгенія Менеке, зайнята по горло, згадувала зі смутною ніжністю, думаючи, що він загинув, як і багато їхніх ровесників, на війні, поки не прочитала в одній з берлінських російських газет вірші, підписані його ім’ям. Написала в редакцію із проханням переслати, якщо це можливо, якщо є адреса, її послання – а це була теперішня сповідь! – авторові. І самий дивне: лист знайшов адресата! Вражений Житель півночі написав чи ледве не в один присід поему про першу любов – “Падуча стромовина”.

Через сім років, в Естонії, у липні,

Прийшов лист від Злати з Берліна…

ПРО, Женечка! Твій лист – поема

Я поклав його, майже дослівно,

На музику, на музику віршів…

Почалася переписка… Але поет тільки що женився, дружина, Фелисса Михайлівна Круут , любила чоловіка без пам’яті, але й ревнувала люто. Ігор Васильович зумів заспокоїти «ненаглядну эсточку». Чоловік і жінка збиралися їхати в Німеччину, а там без допомоги Злати не обійтися. Та й навіщо ревнувати їй, такий юної, до “літнього” замужній жінці?

Євгенія Менеке зустріла чету Лотаревих на вокзалі й, як і обіцяла, улаштувала їх на недорогу, але зручну квартирку. А на інший день уперше в житті Житель півночі побачив свою шістнадцятирічну дочку, до речі, схожу на нього, а не на свою красуню мати. Такого повороту Фелисса Михайлівна не очікувала й поставила питання руба: або вони, або я

Ігор Васильович пообіцяв дружині, що більше не побачить зі своєю першою любов’ю, і хоча потім двічі приїжджав у Берлін, всупереч звичаю, слово стримав. Але зі Златой все-таки зустрівся. Правда, уже після того, як розстався з Фелиссой. І не в Берліні, а в Таллине, і знову, як і минулого разу, через 17 років – в 1939 році.Цієї зустрічі поет зовсім не хотів. Боявся побачити усохшую бабусю. Але його порятунки не збулися: і в 52 року Євгенія була гарна й елегантна. Доля взагалі її, що називається, зберігала. У часи нацистів Злату заарештували за те, що вкривала у своїй майстерні євреїв, але потім випустили. Умерла Євгенія Гуцан-Менеке в 1952 році, у Лісабоні, легко, на руках дочок, що обожнювали її,

Фелисса й Житель півночі

Моя дружина мудрей всіх философий, -

Завидна їй доля призначена,

И полегшити мені борошна на Голгофі

Прийде в тузі одна моя дружина!

з вірша “Дорожче всіх…”

Зі своєю майбутньою дружиною, тоді ще гімназисткою, Житель півночі познайомився Втойле.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Ігор Житель півночі (Ігор Васильович Лотарев) . З'явився готовий твір.

Ігор Житель півночі (Ігор Васильович Лотарев)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.