Ідея вищого призначення Росії у творчості Пушкіна

Ідея вищого призначення Росії в історії людської цивілізації була популярна ще в XIX столітті. Багато великих мислителів висували теорії, згідно яким Росія – країна, відзначена печаткою избранничества. Найбільш близькі мені погляди таких видатних діячів російської суспільної думки, як Ф. Тютчев і А. Блок

Ф. И. Тютчев декларував у своїй творчості ідею избранничества Російської держави й протиставляв Русь країнам Західної Європи. Політичний світогляд автора найбільше повно виражено в статтях «Росія й революція» і «Римське питання й папство». На думку поета, Росія насамперед держава християнське. Перейнята духом смиренності й самозречення, що становить сутність християнства, Росія протиставлялася в поданні Тютчева ворожій силі – революції, що характеризується перевагою людського «я» над божественним початком. Революційні потрясіння 1848 року були сприйняті Тютчевим як всесвітня катастрофа, руйнівна стихія, готова змести всю цивілізацію. Порятунок поет бачив лише в тім, що Росія може стати реальною противагою «антихристиянському» Заходові

Росія не тільки християнська, але й православна країна, а православ’я саме по собі персоніфікувало для Тютчева вищий початок, стан майбутності для Росії й усього слов’янства. Тому Росія як особливий мир з вищим політичним і духовним ладом покликана поставити всі народи в єдино правильні закони буття, протиставити історичну законність революційним діям, об’єднати й звільнити слов’янський мир. У віршах Тютчева Росія представляється країною, що має настільки велике призначення, що його не в силах зрозуміти людський розум:

  • Розумом Росію не зрозуміти,
  • Аршином загальним не виміряти,
  • У їй особлива стать -
  • У Росію можна тільки вірити!

Що ж бачив Тютчев у реальності? Кримська війна, Що Почалася в 1853 році, спричинила не виникнення «Великої греко-російської східної імперії», за якої ратував поет, а військова й дипломатична поразка Росії. Розвиток революційних теорій у суспільстві сіяло в людях той хаос, що поет уважав властивістю західних цивілізацій. По іронії долі саме Росія стала державою, що пережила саму дивовижну в історії людства революцію

Новий погляд на культуру й призначення Росії бачимо ми у філософії А. Блоку, поета, що став свідком катаклізмів, якими була перейнята історія Русі початку XX століття. На думку цього мислителя, для розуміння сутності Росії необхідно враховувати, що росіянин народ сполучає в собі європейського й азіатського початку («Так, скіфи – ми! Так, азіати – ми…»). Що ж таке азіатська цивілізація? Це втілення стихії, некерованої й безмежної. Призначення Росії полягає в тім, що вона покликана врятувати Захід від стихійного захоплення Сходом

  • Ми, як слухняні холопи,
  • Тримали щит меж двох ворожих рас
  • Монголів і Європи!

Усвідомлення особливої місії Росії у творчості А. А. Блоку нерозривно пов’язане з його поданнями про революцію, що втілює цю стихію, у її зіткненні із силами цивілізації. У результаті свого роду всесвітньої катастрофи Росія народить «третю правду» і відкриє її всьому людству

Думки Ф. И. Тютчева й А. А. Блоку близькі мені тому, що я так само, як вони, уважаю, що Росія займає виняткове місце в історії людства й що зв’язано це саме з географічним положенням нашої країни й особливостями її національної культури. Природа російського народу двоїста, вона з’єднує в собі найглибше втілення християнства (православ’я) і древніх традицій язичества. З’єднання двох несумісних релігійних початків неминуче породжує внутрішній конфлікт, що приводить до трагичним наслідків. Будь-яка теорія, ідея, будучи привнесеної на російський ґрунт, неминуче спотворюється, здобуваючи гіпертрофований характер і риси, не властиві їй споконвічно. А тому історія Росії найчастіше дає можливість іншим державам спостерігати за ходом непередбачених «експериментів», які демонструють сильні й слабкі сторони будь-яких перетворень у найбільш відвертій формі

Приміром, історія російської революції, тоталітарної держави, на мій погляд, сприяла розвитку демократизму в багатьох країнах, яким не довелося самим пройти тим шляхом, що пройшла наша країна. Більше того, можна припустити, що Росія, що довгі роки жила прагненням привнести ідеї своєї революції в інші країни, прийшла до прямо протилежного результату. Чому? Чи не було в цьому печатки того фатального приречення, що дозволяє нам пояснити «непояснене» в історичному процесі?

З іншого боку, історія дійсно показує, що Росія запобігла у свій час татаро^-монгольське . навала, дозволивши Європі зберегти свою цивілізацію в чистому виді. Росія заплатила за це довгими роками фактичного поневолення, трансформацією власної культури. На мій погляд, це можна розцінювати як втілення страждання, подібного зі стражданнями Христа за все людство. Подібну ситуацію ми спостерігаємо й зараз. Росія як і раніше залишається країною, що стримує експансію мусульманства, перешкоджаючи поширенню його впливу на Західну Європу

Задумаємося, чому так важка доля нашої батьківщини, чому довгі роки російський народ не може дозволити ті протиріччя й проблеми, які, як часом здається, вимагають негайного дозволу? Видимо, пояснити це може тільки теорія жертовної місії Росії, тому що її історичне призначення – це важкий хрест, що несли й будуть нести наші співвітчизники

Закінчити міркування про вище призначення Росії мені хотілося б словами Блоку, які, напевно, могли б стати своєрідним підсумком будь-яких суперечок про долю нашої країни:

  • Росія – Сфінкс. Радіючи й уболіваючи,
  • И обливаючись чорною кров’ю,
  • Вона дивиться, дивиться, дивиться в тебе
  • И с ненавистю, і з любов’ю!..

Своєрідність філософської лірики Пушкіна полягає в тім, що вона носила особистісний, глибоко інтимний характер. Поет усе пропускав через себе, це була філософія, випробувана власним життям, що з’явилося в результаті власних думок і переживань, що відрізняє філософську лірику Пушкіна від лірики Тютчева й Блоку

Над вічними філософськими питаннями поет замислювався ще вчачись у Царскосельском ліцеї. Під впливом Батюшкова він розглядав сенс життя з позицій життєрадісного епікурейства. На його думку, ціль існування людини полягала в насолодах, дружніх гулянках, пропалюванні життя у веселих компаніях друзів:

  • Смертний, століття твій привиденье:
  • Щастя жваве лови;
  • Насолоджуйся, насолоджуйся;
  • Частіше кубок наливай;
  • Пристрастю палкої стомлюйся
  • И за чашею відпочивай!

Так пише шістнадцятирічний поет у вірші «Труна Анакреона» (1815). Схожі думки проглядаються й в інших юнацьких віршах поета:

  • До краплі наслажденье пий,
  • Живи безтурботний, байдужий!
  • Мгновенью життя будь слухняний,
  • Будь молодий замолоду твоєї!
  • («Станси Толстому», 1819)

Звертаючись до свого друга, він проповідує ідеали розваг і насолод, веселощів і дружніх зустрічей. Переломним моментом для Пушкіна стали 20-е роки. У цей час він почав підводити перші підсумки свого життя й творчості. У південному посиланні поет перебувало під владою романтизму, як всі тодішні молоді люди. Його кумирами стали Наполеон і Байрон. Змінилася й філософія поета. Пушкіна-Романтик бачив мету життя не в нескінченних гулянках, а в здійсненні подвигу. Характерне для романтизму прагнення діяти, героїзм, величні пориви душі відбилися й у лірику поета:

  • Шукач нових вражень,
  • Я вас біг, отечески краю;
  • Я вас біг вихованці насолод,
  • Хвилинної младости хвилинні друзі

так писав Пушкін в елегії «Згасло денне світило» (1820). І в цьому, і у вірші «До моря» (1824) з’являється яскравий романтичний символ – океан. Поет думає, мріє на його березі, він приносить йому натхнення. Пушкіна порівнює людське життя з життям океану. Захоплюючись новими мріями й устремліннями, він відмовляється від колишніх ідеалів, від захоплень своєї юності:

  • Мені вас не жаль, невірні друзі,
  • Вінки бенкетів і чаші кругові
  • Мені вас не жаль, зрадниці младие,
  • Замислений, забав цураюся я
  • пише поет у вірші «Мені вас не жаль, року весни» (1820).

Pages: 1 2

Збережи - » Ідея вищого призначення Росії у творчості Пушкіна . З'явився готовий твір.

Ідея вищого призначення Росії у творчості Пушкіна





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.