Повість Квітки «Маруся» має складну ідейно-художню концепцію (комплекс ідей, у яких розкривається авторський задум). Ця концепція безпосередньо залежить від завдань, які ставив перед собою письменник: використавши простонародний мовний матеріал, створити на його основі «серйозну», чутливу, сентиментальну повість і сприяти, таким чином, соціальній реабілітації простих людей. Простіше кажучи, Квітка, які інші сентименталісти, виступав проти дискримінації простих людей і, змальовуючи їх у своїх творах, підкреслював на сьогодні вже самозрозумілі речі: простолюдин — це повноцінна людина, здатна, зокрема, на вияв щирих почуттів і переживань. Звідси бажання письменника змалювати простонародний світ у якомога більш привабливому світлі. Люди, що належать до цього світу, за думкою автора повісті, зберегли свою добру природну основу, а отже, можуть розглядатися як носії по-справжньому щирих емоцій та найкращих моральних рис. Традиційно

Сентименталістську тему любові письменник поєднав зтемою смерті: справжнє кохання, таким чином, проходить найвищий рівень апробації. Вже на початку повісті ми натрапляємо на розмірковування оповідача про смерть і людське життя: тут усе вкладається в рамки християнського спіритуалізму — мовляв, фізична смерть не є остаточною смертю. Ці роздуми скеровують читача до відповідного сприйняття історії взаємин головних персонажів: справжнє кохання, хоча б у містичній перспективі, здатне подолати смерть. Згідно з християнськими уявленнями трактується й образ головної героїні. Це певний ідеал, у якому підкреслюються не лише зовнішня краса, а насамперед краса внутрішня — моральна, емоційна, духовна. Відповідно до християнських естетичних поглядів, краса — прерогатива божественного. Кожна людина створена за вищим взірцем і відповідно від народження одержує частку тієї краси. Тож призначення людини — примножувати своїми ділами подаровану їй красу, щоб потім повернути її до першоджерела. Образ головної героїні Квітчиної повісті якраз і слід розглядати у зв’язку з такими уявленнями — її доброчесне життя, щире кохання і смерть — це примноження вищої краси й «повернення» її до вищого першоджерела. Якщо пригадати настанову письменника на реабілітацію простої людини, стає зрозумілим його намір поставити в такий спосіб представницю простонародного середовища на майже недосяжну моральну й духовну висоту. Так простонародний світ стає у Квітчиній повісті ніби «ближчим до Бога».

Сюжет повісті елементарний і в загальній своїй канві мало чим відрізняється від типової сентиментальної схеми: зародження кохання Марусі й Василя — перешкода (загроза військової служби) — подолання перешкоди — нова перешкода (розлука) — смерть закоханих. Важливо пам’ятати, що в сентиментальному творі співіснують дві «правди» — «правда життя» і «правда серця». Тому сентиментальний сюжет передбачає відповідне мотивування вчинків персонажів, зорієнтоване, звичайно, на пріоритетність сердечної правди (приміром, у Квітчиній повісті героїня помирає не через те, що застудилася («правда життя»), а через свою неспроможність витримати розлуку з коханою людиною («правда серця»). Слід пам’ятати, що в сентиментальному творі життєва правда завжди поступається правді сердечній — у цьому виявляється умовність мистецтва.