Суспільний підйом, що наступив у Росії після Кримської війни й смерті Миколи I, участь самого Толстого в історичних подіях, спостереження над життям солдатів, над життям народу - все це викликало в молодого письменника роздуму про долі закріпаченої країни. Товстої чітко бачить, «що головне зло полягає в самім жалюгідному, тяжкому становищі мужиків».

Всі його помисли про те, як урятувати народ від зубожіння, від загибелі фізичної й моральної. Духовно близький Толстому герой його оповідання «Ранок поміщика» (1856) -дмитро Нехлюдов. Молодий пан уважає, що його покликання - «бажати робити добро й любити його». Він вирішив присвятити своє життя шляхетної мети: позбавити селян від бідності, «дати достаток, передати їм утворення… виправити їхні пороки, породжені неуцтвом, марновірством, розвити їх морально, змусити полюбити добро…» Але ця висока мета виявляється недосяжною. Убогість народна настільки без - гранична, що шляхом приватної добродійності її неможливо перебороти. Обходячи своїх кріпаків, Нехлюдов бачить похилі напівзгнилі избенки, виснажених жінок, худосочних детишек.

И найстрашніше полягає в тім, що селяни звикли до бідності, равнодушно ставляться до неї. Деякі з них махнули на все рукою й предпочитают нічого не робити. Тупа покірність або глухий розпач, пияцтво, сімейні звади - от що пригнічує захопленого юнака. Він переконується в тім, що між ним і його селянами коштує якась глуха стіна: йому не вірять, не розуміють, чого він хоче. Підозрілість, відчуження руйнують всі його починання

Богатий мужик приховує від пана, що в нього є гроші; зубожілий багатосімейний селянин воліє тулитися в напіврозваленої избенке, ніж переїхати у вибудуваний поміщиком кам’яний будинок. Більше року бився Нехлюдов, але його благі прагнення завершилися повним крахом. «Хіба богаче стали мої мужики?» - міркує юнак, і почуття сорому й безсилля охоплює його. Письменник оголив ту прірву, що розділяє поміщика і його кріпаків. Оповідання переконувало читача в неможливості хоч якось поліпшити життя селян в умовах кріпосницького ладу. Але який же шлях урятує народ від зубожіння й вимирання?

Як виправити головне зло російського життя, з яким марне намагався впоратися добрий і самовідданий Нехлюдов? Письменник, здатний, за словами Чернишевського, переселятися в душу селянина й солдата, стояв за негайну ліквідацію кріпосного права, але тільки не революційним путем.

Він ясно бачив наростання селянської революції, із глибоким співчуттям до народу й із тривогою за долю дворянства говорив про необхідність знищити рабство в Росії, але єдиним шляхом перебудови суспільства вважав моральне вдосконалювання людей. Тому Толстой, безстрашний викривач, що гнівно сказав правду про марнославство й нелюдськість правлячих кіл, про вбогість і безправ’я селянства, писав Некрасову, що бути «обуреним, жовчним, злим» кепсько, і проповідував теорію загальної любові

Суперечливість суспільної й літературної позиції Толстого, разрив його з «Сучасником», з одного боку, розчарування в ліберальних ілюзіях, з іншого боку,- все це викликало глибоку кризу у свідомості письменника. У другій половині 50-х років творча активність його слабшає. В 1857 році Толстої зробив закордонну подорож у Францію, Швейцарію, Італію, Німеччину. Враження, отримані за рубежем, викликали в нього розчарування в буржуазній демократії, моралі, цивілізації. У швейцарському місті Люцерні Толстой бачило, як «перед готелем, у якому зупиняються самі багаті люди, що мандрують злиденний співак у продовженні напівгодини співав пісні й грав на гітарі. Біля ста чоловік слухали його. Співак три рази просив усіх дати йому що-небудь

Жодна людина не дала йому нічого, і багато хто глузували з нього». Цей епізод покладений в основу оповідання «Люцерн». З обуренням викриває Толстой нелюдськість так званого «цивілізованого» суспільства. Але викривальній силі оповідання протистоїть звертання Толстого до «непогрішного керівника» - «всесвітньому духу», до тому, хто все бачить, все знає й, бути може, зробив злиденного співака без гроша в кишені счастливее його богатих образників

Твору Толстого кінця 50-х років - оповідання «Альберт», «Три смерті», роман «Сімейне щастя» - були досить холодно зустрінуті. Вони не свідчили про занепад таланта письменника, але ясно вказували на те, що він перебував на роздоріжжі. Товстої готовий перекреслити все, що вийшло з-під його пера, він сумнівається в суспільній значимості своєї літературної праці. Але письменник не міг не шукати інших форм суспільної діяльності

Протягом 1859-1862 років Толстой відкриває в Ясній Галявині і її околицях 21 школу для селянських дітей. Педагогічною роботою він займається увлеченно. «Я почуваю себе так задоволеним і щасливим, як ніколи,- пише він,- і тільки тому, що працюю з ранку до вечора, і робота та сама, котру я люблю». Народне утворення, що перебуває не в руках уряду, а в руках чесних, освічених людей, письменник уважає найважливішим засобом удосконалювання суспільного устрою. Прагнучи глибоко опанувати шкільною справою, Толстой вивчав його постановку в Росії й за кордоном. Під час другої закордонної поїздки він познайомився й зблизився Сгерценом.

Погляди двох великих письменників багато в чому минулому різні, і насамперед у відношенні до головного питання епохи - долі селянства. Але їх зв’язувало глибокее взаємоповага й, більше того, любов друг до друга, гарячий патріотизм, непримиренне відношення до буржуазної цивілізації, до існуючого в Росії суспільному ладові, віра в майбутнє Росії. Через границю Лев Миколайович повернувся незабаром після «звільнення» селян. Як і революційні демократи, він різко негативно оцінив реформу, бачачи, що вона не задовольнила народних сподівань

«Це зовсім даремна балаканина»,- писав він Герценові. Однак Толстой і тепер залишився супротивником революційних методів боротьби. Реформа^-реформи-здійснення-реформи на місцях багато в чому залежало, за словами Толстого, від сваволі «жахливого, грубого й жорстокого» дворянства. Письменник погодився стати світовим посередником, щоб захищати інтереси народу. На цьому поприщі Толстої заслужив любов селян і викликав обурення дворян. Поміщики загрожували йому розправою, скаржилися владі, вимагали відсторонення його від справи. Царський уряд установило за Толстим таємне спостереження. У Ясній Галявині був зроблений обшук, що викликало гнівний протест письменника проти «сваволі, насильства й несправедливості». Обов’язку посередника дали можливість Толстому ще ближче познайомитися з життям народу в один із самих складних періодів його історії

Може бути, це допомогло Толстому знову звернутися до художньої творчості. «Я тепер письменник всіма силами своєї душі, і пишу й обмірковую, як я ще ніколи не писав і не обмірковував»,- визнавався він в одному з листів. . В 1862 р. Толстой завершив повість «Козаки», почату ещев 1852 р. на Кавказі й засновану на враженнях кавказького життя. Підйому творчих сил сприяли й щасливі особисті обставини: у вересні 1862 р. Толстой женився на Софії Андріївні Берс, дочки відомого московського лікаря. Товстого захоплюють найважливіші питання епохи: про шляхи розвитку Росії, про долі народу, про його ролі в історії, про взаємини народу й дворянства, про ролі особистості вистории.

Він звертається до вивчення великих історичних подій початку століття. Вітчизняна війна 1812 року й повстання декабристів Толстому і його передовим сучасникам представлялися джерелами наступного суспільного розвитку Росії. Опираючись на досвід Пушкіна («Арап Петра Великого», «Борис Годунов», «Капітанська дочка»), Толстой шукає нову форму історичного оповідання. Контури нового добутку визначилися не відразу. Спочатку був задуманий роман про декабриста, що вертається в 1856 році із Сибіру білим як лунь старим і «примеряющем свій строгий і трохи ідеальний погляд до нової Росії».

От оповідання самого письменника про подальший розвиток цього задуму: «Мимоволі від настоящего я перейшов до 1825 року, епосі оман і нещасть мого героя, і залишив почате. Але й в 1825 році мій герой був уже змужнілою, сімейною людиною. Щоб зрозуміти його, мені потрібно було перенестися до його молодості, і молодість його збігалася зі славної для Росії епохою 1812 року. Я інший раз кинув почате й став писати із часу 1812 року, якого ще захід і звук чутні й милі нам…

Pages: 1 2