У лірику А. С. Пушкіна з незвичайною яскравістю й силою виразилися всі глибокі й різноманітні почуття. Для Пушкіна любов - одне з найдужчих почуттів, самий природний прояв людських відносин. Вона опановує всією людською істотою й надає руху всі його внутрішнім струнам.

Одним з важливих подій, що залишили незгладимий слід у душі поета, стала його зустріч із А. П. Керн. Жінка зачарувала Пушкіна, і під впливом цієї зустрічі він написав знаменитий вірш «Я пам’ятаю дивовижне мгновенье». У добутку виражений щирий захват жіночою красою. Однак образ пушкінської героїні представляється настільки узагальненим, що неважко уявити собі на її місці будь-яку прекрасну жінку. Поет прагнув намалювати доконаний ідеал жіночої краси, наділяючи свою героїню небесними рисами. У перших рядках ми довідаємося про зустріч поета з Керн, що з’явилася перед ним,

Як скороминуще виденье,

Як геній чистої краси.

Потім ми бачимо наймолодшого Пушкіна у світському Петербурзі:

У томленьях сумуй безнадійної,

У тривогах шумної суєти…

Однак після цієї незабутньої зустрічі відбулося чимало подій у долі поета. Нам відкриваються його романтичні мрії, які з роками проходять, переміняються іншими прагненнями й турботами:

Ішли роки. Бур порив заколотний

Розсіяв колишні мрії…

Автор розповідає також про своє посилання:

У глухомані, у мороці заточенья

Тяглися тихо дні мої…

И потім йому знову є та, котра повернула його до життя. Таким чином, добуток стає не тільки любовним ліричним посланням, але й короткою поетичною біографією самого поета. Особисті почуття в Пушкіна нерозривно пов’язані із творчим підйомом, із припливом свіжих сил і енергії. Краса жінки зачарувала поета, у ньому знову прокинулося життя. А любов - це те високе почуття, що викликало в ньому натхнення, розбудило спрагу творчості:

И серце б’ється в упоенье,

И для нього воскресли знову

И божество, і вдохновенье,

И життя, і сльози, і любов.

Такою ж глибиною думки й почуття наповнений і вірш «На пагорбах Грузії лежить нічна імла…» Автор використовує в ньому прості, звичні вираження:

Мені смутно й легко; сум миючи світла…

Унынья мого ніщо не мучить, не тривожить…

Однак вони з’єднуються в дивний, прекрасний образ світлого й тихого суму. Це почуття вже не схоже на те, що ми спостерігали в попередньому вірші. Поет схвильований здатністю свого серця горіти й любити. І ця любов існує як би незалежно від нього самого. Винувате серце, тому «що не любити воно не може». Тут перед нами з’являється чисте почуття, властиве будь-якій людині, але автор майстерно рятує його від усього стороннього, у декількох рядках дивно перетворюючи й звеличуючись. Не випадково ця вічна тема, так просто й разом з тим глибоко розкрита Пушкіним, знайшла відбиття в музиці. До добутку поета не раз зверталися композитори.

Не менш високе й ніжне почуття відкривається перед нами й у вірші «Я вас любив…» Тут ми також спостерігаємо просвітління душі поета. Однак це вже не умиротворений захват любов’ю. Тут відчувається тривога. Любов Пушкіна ще не охолонула, вона живе в ньому й хвилює його душу. Перед нами проходить все різноманіття його почуттів, всі зміни настроїв його страждаючої душі. Він увесь час звертається до улюбленого, але не люблячої його:

Я вас любив безмовно, безнадійно,

Те боязкістю, то ревнощами млоїмо,

Я вас любив так щиро, так ніжно…

Однак, незважаючи на силу своєї любові, - а може бути, саме тому, що вона так сильна, глибока, щира, - він не сміє турбувати дорогу йому жінку. Він свідомо перемагає свою пристрасть, тому що спокій улюбленої для нього важливіше власної безмовної любові:

Я не хочу засмучувати вас нічим.

И в цьому вірші, як в інших утворах поета, вражає шляхетність почуттів, пофарбованих тонким і світлим смутком, тепло й безпосередність, але разом з тим яскравість їхнього вираження, що чарує мелодійність.

Таким чином, інтимна лірика поета несе багато загальних рис. Ми бачимо, наскільки глибоко й віддано здатний любити автор, як готовий жертвувати собою заради улюбленої, як сама любов наповнює світлом і змістом все його життя, надихає на створення великих шедеврів, змушує жити й творити з подвоєною силою й пристрастю. У цих віршах відбилася вся палка й ніжна душа Пушкіна, все пережите й перечувствованное ім. Саме тому його любовні вірші завжди хвилювали й будуть хвилювати багато поколінь, розкривати їм їхні власні серця, учити теперішній, щирої, глибокої й піднесеної любові.

Збережи - » “…І серце знову горить і любить - від того, що не любити воно не може” (по інтимній ліриці А. С. Пушкіна) - твір по творчості А. С. Пушкіна . З'явився готовий твір.